Зі вступом нового цку у дію повинні застосовуватися встановлені тим вимоги щодо дійсності правочину.

Кузнєцова Н.С. Законодавцем встановлена презумпція правомірності і дійсності правочину.

Відмова від правочину – (проблема) новела, що породжує проблеми, нерозуміння на практиці.

Отже, від правочину відмовитись можна. Умови такої відмови встановлюються законом: реалізація відмови від одностороннього правочину може бути пов’язані з необхідністю врахування інтересів третіх осіб.

Для дво- і багатосторонніх обов’язкова взаємна згода всіх сторін щодо відмови.

Може бути одностороння відмова від дво- або багатостороннього правочину, якщо:

1) це передбачено законом; 2) ці випадки, прописані в договорі (коли це допускається).

«Відмова» і «розірвання» – це різні правові явища (дехто ототожнює).

«Розірвання» – форма відмови від дво- або багатостороннього правочину, у випадках, коли порушено договір.

ст.726, 834, 1026, 1141 ЦК. ЦК допускає безпричинну відмову від правочину (ст.739, 849, 939, 1044, 1126 ЦК).

45. Недійсність правочинів та судова практика. Основні роботи

1. Дзера О.В. Недійсність правочину (угоди) за новим цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 03 . - № 10.

2. Сидоренко М. Загальні і спеціальні наслідки недійсності угод // Право України. – 2002. - № 11.

3. Шахматов В.П. Виды несоответствия сделок требованиям закона // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. М., 2001.

4. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. Л., 1960.

5. Матвеев И.В. Правовая природа недействительных сделок. М., 2002.

Основний матеріал

Недiйснiсть правочuну - дiя суб'єкта цивiльного права, яка направлена на певний правовий результат, але яка цей правовий результат не породжує через невiдповiднiсть вимогам закону.

Недiйсний правочин як дiя юридичних властивостей не набуває i юридичних наслiдкiв не породжує (мова йде про непородження наслiдкiв, на якi сторони спрямовували свої дії, результат може бути iншим).

Пiдставами вuзнання правочuну недiйснuм є невiдповiднiсть вимогам закону.

Зокрема, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судомдійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недiйсним може бути лише укладений правочин.

Факт виконання або невиконання правочину не грає нiякої ролi для визнання його недiйсностi.

СТ.27 3У «Про приватизацiю державного майна»: визнання недiйсностi у випадку невиконання.

Правочин може бути визнаний недiйсним не повнiстю, а лише в частинi.

Господарський кодекс: «недiйснiсть зобов'язання».

Iнформацiйний лист BГС 07.04.2008 року «Про деякi питання застосування норм ЦК i ГК»: СТ.207ГК застосовуватись не може, бо суперечить ЦК.

Поняття недійсності правочину визначено в ст. 215 ЦК Також в ЦК зазначається правові наслідки недійсності правочинів та їх окремих типів.

Що стосується судової практики з питань недійсності правочинів, то перш за все треба зазначити:

ППВсУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В ній Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам роз'яснення з метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними. Серед них, зокрема, можна виокремити такі:

1. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

2. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

3. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

4. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

5. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15 ) тощо).

6. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

В даній ППВсУ також наводяться рекомендації судам при вирішенні справ про визнання недійсними різних типів правочинів.

Потрібно згадати також про інші акти судової практики, що стосуються даного питання:

ППВсУ вiд 26.04.2006 № 37/137-05 Про визнання недійсним договору застави

ППВсУ вiд 21.03.2006 № 37/192-05 Про визнання недійсним договору застави товарів

ППВсУ вiд 14.03.2006 № 45/111-05 Про визнання недійсним договору закладу тощо