39. Норми права в механізмі цивільно-правового регулювання. Основні роботи:

1) Мейер «Русское гражданское право» в 2-х частях

2) Егоров Н.Д. «Гражданско-правовое регулирование общественных отношений». Ленинград, 1988

Основний матеріал

Норма права – це встановлене і забезпечене державою правило поведінки, яке зафіксоване у відповідних джерелах і направлене на регулювання суспільних відносин.

Імперативні – це норми, що виражені у категоричних розпорядженнях держави стосовно конкретних дій, які не допускають ніяких відхилень у поведінці учасників. Визначають прямо право поведінки

Диспозитивні – це норми, що передбачають визначений Д варіант поведінки, але надають можливість сторонам самим визначити права і обов’язки у конкретному випадку. Вона дає правило поведінки, сторони самостійно регулюють між собою і домовитись по конкретному питанню.

Імперативні норми – стосовно форми договору (ст.657 ЦКУ), письмова форма і державна реєстрація. ст. 668 ЦКУ – ….. несе власник, якщо інше не передбачене договором або законом.

ст. 6 ЦКУ – ч. 3: сторони можуть відступити від приписів законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд. Але не можна відступити, якщо про це прямо передбачене законом (це формулювання відсутнє і це трапилося на етапі розробки).

Всі норми є диспозитивним, за загальним правилом (Михальнюк О.В.)

Кузнєцова Н.С. Норми:

• їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);

• диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.

За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.

Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.

Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.

Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків

Особливості:

• заходи відповідності мають майновий характер;

• санкції встановлюються на користь потерпілої особи;

• хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;

• хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.

Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.

Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).

Кузнєцова Н.С.: Безумовно, загальне співвідношення імперативних і диспозитивних норм має складатися на користь останніх і визначатися насамперед приватно-правовою природою відносин, що ними регулюються.

40. Механізм цивільно-правового регулювання і цивільне правовідношення. Основні роботи:

1. Йоффе. Правоотношение по советсткому гражданському праву. М. 2000

2. Йоффе. Спорные вопросы учения о правоотношениях.

3. Халфина. Общие учения о правоотношениях.

4. Толстой Ю. К. К теории правоотношения. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1959.

5. Харитонов, Харитонова. Цивільні правовідносини., - навчальний посібник.