Цих питань немає в переліку питань, але є в конспекті

1. Розвиток цивільного законодавства на українських землях у дожовтневу добу.

Розвиток ЦП сприяло створення Зводу законів Російської імперії.

(Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории "хозяйственного права")

Як правильно вказує О. А. Красенів, періодизацію розвитку цивільно-правової науки за основним етапам соціально-політичної історії нашого суспільства або історії радянського цивільного законодавства можна використовувати тільки для виявлення відповідно соціально-політичної дієвості цієї науки або її ролі у вдосконаленні громадянського закону та практики застосування останнього.

Взагалі, О. А. Красавчик запропонував для радянської цивільно-правової науки наступну періодизацію:

1) період становлення (1917 - 1922), до кінця якого відбувається перехід до непу, прийняття ГК РРФСР, поява перших його коментарів і перших порівняно великих досліджень цивільного законодавства;

2) період первісного розвитку (1923 - 1936), який розпадається на два етапи - <етап боротьби на два фронти> (1923 - 1928/30), тобто з буржуазним і нігілістичним ставленням до радянського цивільного права, і <етап господарсько-правової концепції> (1928 - 1936/37);

3) період стабілізації (1936/37 - 1956), що характеризується тим, що цивільно-правової наукою були викинуті <за борт> буржуазні і дрібнобуржуазні концепції, вона стала цілком і повністю на міцні методологічні рейки марксизму-ленінізму, покінчивши з різного роду методологічними хитаннями;

4) період подальшого розвитку (починаючи з 1956 р.).

Проте в аспекті нашого питання нам цікавим є саме перший період дожовтневого розвитку цивільного законодавства.

Сучасне цивільне право несе на собі дію трьох соціально-економічних і політичних систем організації суспільства:

1. капіталістичного до Жовтневої революції 1917 р.,

2. соціалістичного до початку 90-х рр.. XX ст. і сучасного

3. суспільства з ринковою економікою, який рухається в напрямку капіталізму.

1. Регулятором суспільних відносин був звичай. Першим збірником звичаїв у Київській Русі була Руська Правда.

Литовсько-польська доба – нормативне регулювання суспільних відносин, існує збірник цивільно-правових норм. Литовські статути в 3 редакціях (1527, 1566, 1588).

17-19 століття – період Гетьманщини – застосовувались Литовські статути; кодифікація власне українського права. 2 Проекти – Права, за якими судиться малоросійський народ 1843 року, Зібрання малоросійських прав 1807 року, хоча нормативними актами вони не стали. Проект Цивільного уложення – кінець 19 початок 20 століття – вважається класикою цивільної законотворчості, не набув чинності. Норми прописані як у коментарях.

3. Загальна характеристика цк урср 1922 року та цк урср 1963 року.

• ЦК 1922 року виходив з наявності багатоукладної економіки, проведення НЕПу, товарно-грошових відносин, хоча й віддавав перевагу соціалістичного укладу.

Вводилися статті, спрямовані "проти зловживання НЕПом".

ЦК складався з чотирьох розділів: загальна частина, речове право, обов'язкове право, спадкове право.

ЦК був одним з найбільших кодексів не тільки за кількістю статей (435), але і по колу регульованих відносин. У ЦК визначалося, що цивільні права охороняються законом (незалежно від статі, раси, національності, віросповідання і походження) за винятком тих випадків , коли вони здійснюються в суперечності з їх призначенням.

При цьому громадяни отримували численні права:

Ст. 5. Відповідно до цього кожен громадянин РРФСР і союзних радянських республік має право вільно пересуватися і селитися на території РРФСР, обирати не заборону законом заняття і професії, набувати і відчужувати майна з обмеженнями, зазначеними в законі, здійснювати угоди і вступати в зобов'язання, організовувати промислові та торговельні підприємства з дотриманням всіх постанов, що регулюють промислову та торговельну діяльність та охороняють застосування праці.

Особливо уточнювався пріоритет законності у ставленні позбавлення громадянських прав: Ст. 6. Ніхто не може бути позбавлений громадянських прав чи обмежений у правах інакше, як у випадках і в порядку, визначених законом.

Дієздатність у повному обсязі наступала після досягнення 18 річного віку. Кодексом передбачалася: державна, кооперативна, приватна власність.

Ст. 52. Розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніціпалізірованная), б) кооперативна, в) приватна.

Земля, надра, ліси, гори, залізні дороги, їх пересувний склад і літальні апарати могли бути виключно власністю держави:

Ст. 21. Земля є надбанням держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається тільки на правах користування.

Примітка. Зі скасуванням приватної власності на землю поділ майна на рухоме і нерухоме скасовано.

На правах приватної власності могли бути: будови, торгові підприємства, підприємства промислові з числом робочих не вище встановленого законом, знаряддя виробництва, цінності, не заборону законом до продажу товари, предмети господарства і домашнього вжитку і всяке майно, не вилучене з приватного обороту.

Підприємства з необмеженим числом працюючих могли бути власністю кооперативних організацій.

Кодекс визначав порядок, умови та форми укладення договірних зобов'язань і наслідки їх порушення. Житлові будови могли бути предметом купівлі-продажу за умови, що в руках покупця (і його дружина та неповнолітніх дітей) не виявилося більше одного володіння, а продавець і його сім'я могли відчужувати не більше однієї будівлі на три роки. Дозволялися договору позики з обмеженням стягуються відсотків не понад 6% річних (при цьому було заборонено нарахування складних відсотків). Угоди, явно завдають шкоди державі, визнавалися недійсними.

Цікава наступна введена законодавцем стаття: Ст. 33. Коли особа під впливом крайньої необхідності набула явно невигідну для себе угоду, суд, на вимогу потерпілої сторони або відповідних державних органів і громадських організацій, може або визнати угоду недійсною, або припинити її дію на майбутній час.

Очевидно, таким своєрідним способом ця стаття переслідувала мета захисту інтересів найбідніших верств суспільства.

Що стосується спадкового права, то кодекс вводив спадкування як за законом, так і за заповітом. Проте було обумовлено, що спадкова маса, яка передається не повинна перевищувати 10 тисяч золотих рублів (у 1926 р. це обмеження було скасовано, але спадщину обкладалося високим податком). Законодавець визначає численні форми кооперованої власності: товариства просте, повне, на вірі, з обмеженою відповідальністю, пайове товариство (акціонерне товариство).

Прийняттям ЦК РРФСР регулювання майнових відносин не обмежилося. Було ухвалено низку актів: "Про основи авторського права", "Про патенти і винаходи", Статути залізниць (1922 і 1927 рр.) Та ін..

• Цивільний кодекс УРСР 1963 Цивільний кодекс УРСР прийнятий 18 липня 1963 і вступив в силу 1 січня 1964.

ЦК 1963 складався з преамбули і восьми розділів, що містять 572 статті. Найменування розділів: I - Загальні положення; II - Право власності; III - Зобов'язальне право; IV - Авторське право; V - Право на відкриття; VI - Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; VII - Спадкове право; VIII-Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів.

Якщо говорити про найбільш характерні ознаки, що відрізняють цей Кодекс від ЦК УРСР 1922 р., то насамперед слід назвати наступні:

1) за своєю структурою ЦК 1963 помітно відійшов від пандектноі системи. У ньому немає норм, що регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;

2) розділ II називається Право власності, а не речове право, як було раніше. Це відображає тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність;

3) значно розширено перелік зобов'язань. Зокрема з'явилися РОЗДІЛИ про постачання, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна тощо;

4) відбувся перерозподіл матеріалу всередині розділів і між роз-Справами. Так, норми про довіреність із зобов'язального права пере-ве в розділ Загальні положення, порука з договірних зобов'язань потрапила у гл.16, присвячена забезпеченню виконання зобов'язань. Туди ж перенесені норми про заставу, що містилися серед речових прав;

5) оновлені, відредаговані і взаємоузгоджені положення низки статей ЦК. Крім того, вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.

Однак найбільш істотні зміни відбулися у змісті і спрямованості норм Розглянемо основні з них за структурою Кодексу.

Розділ I містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення цивільних прав та їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність.

Тут нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст.4 принципу, відомого ще римському праву, - дозволено все, що не заборонено законом - посилені засоби обмеження ініціативи І самостійності учасників цивільних правовідносин.

Так, ст.5 ЦК 1963 жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму, при цьому від фізичних осіб та організацій вимагалося не лише дотримання законів, але і повагу до правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм. Істотним новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі та гідності фізичних осіб та організацій. Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згадується як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий його статус випливає із змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо). ЦК 1963 повніше й точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Одночасно в ньому залишилося досить багато незрозумілого. Зокрема не визначено співвідношення понять організація, підприємство, установа, якими оперує законодавець. Немає також визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Вони частково містяться в окремих главах розділу Право власності. Однак у Загальних положеннях значну увагу приділено угодами (сделкой. Детальніше регламентована форма угод, а також підстави та наслідки визнання угод недійсними Крім того, розділ I доповнено положеннями про представництво і доручення. Розділ Право власності характерний для законодавства країни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівництва комуністичного суспільства. По-перше, право власності закріплене в якості єдиного офіційно визнано речове право.

Хоча в юридичній літературі було висловлено точка зору (А. В. Венедиктов) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не отримала. Можливо, тому, що співвідношення власності і оперативного управління має скоріше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер. По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінилася класифікація форм власності. ЦК виходив з існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних і культурних потреб (ст.ст.87, 88).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані із здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і спільної (без попереднього визначення часток, які, проте, припускають однаковими). Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі і т.д. Для захисту права власності передбачено перш віндіка-гом позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146).