4. Політико-економічний курс радянської влади у 1919 році. «Воєнний комунізм»

Формування однопартійності у більшовицькому уряді

У березні 1919 року, ІІІ з’їзд КП(б)У в Харкові узяв курс на встановлення однопартійності в уряді та в управлінні. Було вирішено: задля врятування країни від безкінечних політико-ідеологічних дискусій, хаосу, не надавати в уряді, в Радах відповідальних посад представникам інших політичних партій та течій. Таким чином влада КП(б)У в республіці зміцнилася. З дрібнобуржуазними партіями боролися шляхом відсторонення їх членів від влади, нещадної критики та дискредитації, арештів, та у разі гострих збройних конфліктів – розстрілів. Боротьбою з контрреволюцією займалася Всеукраїнська надзвичайна комісія(ВУНК) на чолі з латишем Мартином Лацісом. Українські чекісти також боролися з терористичними замахами, саботажем та диверсіями, що здійснювали білогвардійці . Так у Києві було викрито білогвардійський центр, що готував повстання та реставрацію монархічного устрою.

Погіршення економічної ситуації

Але економічна ситуація погіршувалася з кожним місяцем. У Радянській Росії обстановка була ще гіршою. Тому, ще наприкінці 1917 року група «лівих комуністів» у більшовицькій партії в Росії під керівництвом Миколи Бухаріна почали вимагати від уряду В.Леніна «експропріювати буржуазію до останньої нитки», щоб мати змогу замінити ринок і кредитно-фінансову систему роботою планових органів. Обговорювалися проекти ліквідації грошового обігу, керівництва розподілу вироблених товарів серед населення. Виправдання такої політики полягало у тому, що значна кількість підприємств, кинута господарями, зупинилася і потребувала допомоги держави. У зв’язку з нестабільною політичною, криміногенною ситуацією, змичка села і міста майже щезла . Селяни не наважувалися везти в місто продукти на ринок, вирощували недостатню для торгівлі кількість урожаю(позначилося й те що на Україні і в Білорусії селяни у 1917-1918 роках не раз підпадали під пограбування то німцями і австрійцями, то загонами Директорії і т.п.). Тому в містах стала відчуватися нестача харчів. У той же час в містах зростала спекуляція хлібом, який «мішечники» обмінювали на золото у голодних городян. Потребувала харчів й Червона армія, яка воювала з білогвардійцями та інтервентами. Необхідна була й націоналізація приватних банків, що з 1917 року займалися спекуляціями харчів, захопленням складів, провокували зростання цін, об’явили фінансовий бойкот радянській владі, не виплачували заплату робітникам.

Крім того частина комуністів захопилася експериментом, бажанням швидше перейти до комуністичного розподілу благ. В.Ленін займав дещо обережнішу позицію, але з другої половини 1918 року - теж згодився з позицією «лівих комуністів».

Тому, в Росії з 1918 року вводиться політика так званого «воєнного комунізму». В Україні подібні заходи ввели у 1919 році.

Політика «воєнного комунізму»

Воєнний комунізм – це політико-економічні заходи радянської влади у 1918- 1921 роках, які були спрямовані на подолання економічної кризи та проблеми з харчуванням , та які спиралися на теоретичні уявлення про можливість швидкого введення комуністичних принципів виробництва та розподілу благ (див. таблицю):