5. Заселення Південної України

Заселення південних земель

Колонізація південних земель і Причорномор’я розпочалася ще до ліквідації Нової Січі і завоювання Криму. Першими поселенцями стали втеклі селяни з Гетьманщини, Правобережної України, Білорусії та Росії - близько 100 тисяч чоловік.

У 1764 році, за розпорядженням уряду, було утворено Новоросійську губернію(центр - місто Кременчук), яка складалася з двох провінцій: Єлизаветинської – на правому березі Дніпра, і Катеринославської – на лівому березі. Провінції поділялися на полки, що були одночасно і військовими, і адміністративно-територіальними одиницями. Усі козаки, які жили тут, і частина лівобережних козаків ставали солдатами й прирівнювались до селян – військових поселенців.

Катеринослав(палац Потьомкіна) Одеса(центр) Севастополь

Царизм також заохочував переселятися на вільні землі колоністів різних національностей: сербів, німців, росіян-старовірів, білорусів, молдаван, греків і вірмен. Але 80% було росіян і українців. Роздавалися землі російським і українським поміщикам. Територія отримала назву Новоросії.

На цій території значно менше було кріпацтва, більше вільного фермерства.

На півдні, в степах України, швидко розвивалося сільське господарство, зокрема тваринництво. Поміщики переходили до інтенсивних способів господарства, заводили багатопільну систему. Німці – колоністи створювали зразкові господарства, започаткували елітне вівчарство, сучасний плуг, нові технології у сільському господарстві.

Нові міста

Швидко росли міста. У 1776 році російська імператриця Катерина II вирішила збудувати «Південну Пальміру» - нову столицю Російської імперії – місто Катеринослав. Велику роль у заснуванні і розбудові міста зіграв Григорій Потьомкін. У 1782 році місто Катеринослав вже налічувало 2194 душі населення, мало чотири церкви — російську, грецьку, католицьку і вірменську, два училища для дітей дворян і різночинців. Для залучення у місто торгових людей запровадили чотири ярмарки. Планувалось побудувати вищий за папський собор Петра і Павла в Римі (Ватикан). Величезним планам не було дано збутися. Плани були забуті коли Катерина ІІ померла.

Разом з виникненням багатьох сіл закладалися також міста, зокрема такі, як Олександрівськ (1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.). Розбудовувалося стародавнє поселення, назване у 1783 році Одесою. Також, у 1783 році в Криму, за указом цариці Катерини ІІ, було закладено Севастополь – крупний порт на Чорному морі, базу російського флоту.

Ці міста заселили люди різних національностей: росіяни, греки, українці, євреї, вірмени, татари, молдавани тощо.

6. Три поділи Польщі та доля українських земель

Поділи Речі Посполитої

Наприкінці XVIII століття Річ Посполита зазнала великої політичної і економічної кризи. Політичні чвари привели країну на межу катастрофи. Скориставшись ослабленням Польщі, правлячі кола Пруссії, Австрії й Росії провели її поділи, переслідуючи свої корисливі цілі.

Ян Матейко Падіння Польщі Королева Марія Терезія імператор Франц Йосиф ІІ

Після першого розподілу Польщі у 1772 році до складу Австрійській імперії були включені Галичина, частина Волині і Поділля.

Після другого поділу Польщі у 1793 році до Російської імперії перейшла уся Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина).

Після третього поділу у 1795 році – під владу Росії відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існувати. Незабаром на Правобережжі було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії.

Тут доцільно відмітити, що об’єднання в межах однієї держави – Росії - більшості українських земель (майже 80 %), етнічне возз’єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації.

Доля західноукраїнських земель

Наприкінці XVIII століття західноукраїнські землі також зазнали суттєвих змін. Австрійські Габсбурги (династія) стали володарями достатньо великої частини України площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 2,5 млн. осіб, з яких близько 2 млн. – складали українці. В основному цією територією керували чиновники - переважно німці або німецькомовні чехи. Шляхта складалася з поляків.

Українці не мали доступу до політичної влади через відсутність дворянства. Українці лишалися також поза сфери торгівлі і промисловості.

Більшість західних українців складали селяни-кріпаки (панщина досягала 5-6 днів на тиждень). Виразну соціальну групу, яка наближалася до еліти, становило греко-католицьке духовенство.

Отже, наприкінці XYIII століття, Україна знову була поділена між іноземними державами – Російською та Австрійською імперіями, що поглибило особливості політичного, соціально-економічного, культурного та релігійного розвитку її окремих регіонів. Більша частина українських земель знаходилася у складі Російської імперії.

Додаток. Характеристика становища на західноукраїнських землях

Галичина	Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край — «королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії)» з центром у Львові. На чолі Галичини стояв губернатор, призначений Віднем. Представник освіченого абсолютизму, імператор Йосиф II, намагаючись піднести господарське і духовне життя Галичини провів ряд реформ. Були засновані школи з німецькою і українською мовою навчання (1-3 класи) У 1784 році у Львові створено університет з чотирма факультетами, а в 1787 році відкрито окремий богословський факультет для українських студентів з викладанням українською мовою. Селяни отримали певну свободу: дістали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Були зменшені податки. На жаль, після смерті Йосифа II наступники його не дбали про долю селян. Кріпацтво повернулося! Все ж таки ці реформи багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на краще життя, розбудили енергію для боротьби за майбутнє.
Буковина	У 1774 році Австрія прилучила до себе північну частину Молдавії , куди входила і Буковина. З перших часів австрійської влади почалася інтенсивна імміграція до Буковини румунів із Молдавії та Семигороду. Вона сприяла тому, що в австрійців склалося уявлення, ніби Буковина взагалі є румунською країною (тут було 69% українців), в школах цього краю почали впроваджувати румунську мову. Все це мало негативні наслідки для українців.
Закарпаття	XVIII ст. для Закарпаття було добою відносного спокою. Правління Марії Терезії та Йосифа II позначилися пільгами для селян: у 1766 р. була обмежена панщина. Проте, після смерті Йосифа II, його наступник Леопольд відновив кріпацтво. Посилення панщини викликало рух опришків, які громили поміщицькі садиби.