3. Праксеологічні аспекти трудового права.

Терміном «Праксеологія« сьогодні називають науку про ефективну діяльність. Ця наука фактично розглядає властивості та умови правильної (практично успішної) діяльності, серед яких відзначаються результативність, продуктивність, плідність (тобто досягнення, отримані в результаті діяльності попередньо встановленої цілі), правильність (точність, адекватність, відповідність заданому зразку – нормі), чистота (уникнення будь-яких непередбачених наслідків і непотрібних додаткових ефектів), надійність (підбір прийомів здійснювався відповідно до об’єктивної можливості досягнення цими прийомами бажаного результату), послідовність.

Використання праксеологічного методу в правовій сфері здатне істотно підвищити ефективність філософсько-правових розвідок, щоправда за рахунок певних обмежень, які накладаються на процес дослідження. Ця обставина пояснюється тим, що такий підхід вимагає застосування специфічного способу осмислення правової проблеми та дотримання суворого порядку дослідницької діяльності.

Таким чином, якщо праксеологія являє собою загальну методологію і розглядає способи діяльності (у т.ч. інтелектуальної) з точки зору їх практичних властивостей, то правова праксеологія позиціонується як особлива галузь філософсько-правових досліджень, в якій загальнотеоретичні розробки філософії права використовуються для раціонального аналізу правових явищ, пошуку та обґрунтування шляхів вирішення конкретних проблем у правовій сфері, тобто як своєрідний “місток” між філософсько-правовою теорією та юридичною практикою.

Правова праксеологія є зразком, так би мовити, “дискурсивного полігону”, на якому проблемна ділянка правового буття піддається комплексному філософсько-правовому аналізу. На ньому також проходять випробування вже актуальні, але ще не реалізовані в чинному позитивному праві юридичні норми, які при усталеному розумінні їх як “елементарних частинок” права в дійсності являють собою змістовно багате та структурно складне явище – ланку особливої правової матерії, внутрішню логіку організації якої розкривають семіотичні дослідження правової реальності.

Розвиток праксеології пов'язаний із австрійською школою економіки і, особливо, роботами Людвіга фон Мізеса. Праксеологія інтенсивно розвивалася у Польщі завдяки зусиллям Тадеуша Котарбіньського. В Україні праксеологією займався Євген Слуцький.

Терміном «Праксеологія« сьогодні називають науку про ефективну діяльність. Про прийоми ефективних дій замислювалися завжди, але до XIX ст. не було дисципліни, яка займалася б цією проблематикою систематично. Правила ефективних дій обговорювалися епізодично в етичних, методологічних, економічних творах, а також були представлені у вигляді афоризмів або прислів'їв. Вперше праксеологічну проблематику сталі розглядати економісти, але лише в контексті створення кінцевого продукту, або результату.

4. Проблеми предмету трудового права

Стаття В.І. Щербини:

Предмет трудового права — це ключова проблема науки трудового права, дослідженню якої присвячено праці П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, Г.І. Чанишевої та інших учених. Переважна більшість вчених визначають предмет трудового права як коло суспільних відносин, які підпадають під правову регламентацію норм трудового права.

Енциклопедичний словник «Трудове право» визначає предметом трудового права живу працю. На думку В.І. Усеніна і М.В. Баглая, предметом регулювання західного трудового права є відносини з експлуатації найманої праці або ж купівлі-продажу робочої сили.

Економічними ознаками найманої праці, як вважає І.С. Войтинський, є робота не у власному господарстві працівника, а в господарстві наймача, – із засобами виробництва, що належать не працівнику, а наймачеві, – й у зв’язку з цим, в умовах, коли робочою силою працівника розпоряджається не сам працівник, а наймач (несамостійність найманої праці). Далі, економічною ознакою найманої праці є отримання працівником доходу на своїй роботі виключно зі своєї робочої сили.

За монографією «Трудове право соціалістичних країн» предметом цієї галузі є трудові та тісно пов’язані з ними суспільні відносини з працевлаштування, професійної підготовки кадрів на виробництві, наглядом за охороною праці, організацією праці та управління виробництвом, розгляду трудових спорів, соціальному страхуванню.

О.І. Процевський, характеризуючи предмет трудового права, розкриває сутність трудових відносин через зв’язки «підприємство – трудящий» та вказує на те, що вони є формою поєднання засобів виробництва і здібностей людини до праці.

І.Я. Кисельов вважає, що «предметом трудового права є тільки певні види праці, а саме ті її різновиди, які вкладаються у формулу: праця наймана, залежна, колективна». Не всі поділяють таку точку зору. Зокрема, М.І. Іншин розглядає державну службу як особливий різновид суспільно корисної праці.

Для правильного з'ясування цієї проблеми необхідно звернутися до ключових понять, а саме: праці та відносин. Аналіз філологічного тлумачення терміна "праця" дозволяє стверджувати наступне. По-перше, праця — це свідома результативна людська діяльність. По-друге, в результаті цієї діяльності задовольняються індивідуальні та суспільні потреби людей. По-трете, праця розглядається як засіб задоволення індивідуальних потреб людини, бо це джерело отримання засобів для ЇЇ існування. Виходячи з цього, вважаємо обґрунтованою позицію законодавця, який у ч. 1 ст. 43 Конституції встановив: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Тобто, через свідому, результативну людську діяльність кожен задовольняє як суспільні, так й індивідуальні потреби, бо, створюючи блага, має джерело отримання засобів для власного існування. Тому ми категорично відкидаємо розуміння праці як товару або купівлі-продажу робочої сили.

Однак необхідно розмежовувати поняття "праця" і "робота", хоча в українській мові "праця" і "робота" — слова-синоніми. Проте можна стверджувати, що поняття "праця" дещо ширше від поняття "робота". Робота — це одна із зовнішніх форм, в якій реалізується праця. Але не єдина. У протилежному випадку відбувається й звуження конституційного права на працю. За нинішніх економічних реалій теза про те, що держава повинна створювати робочі місця і пропонувати роботу, мінімум не відповідає конституційним положенням. Держава відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, але не робочі місця.

Залежно від історичних особливостей, виникнення і розвитку трудового права в конкретній країні, предмет правового регулювання цієї галузі може бути більш широким або вузьким. Серцевиною предмета трудового права у будь-якій правовій системі є відносини, що пов'язані із застосуванням здібності людини до праці, сам суспільний процес праці. Ці відносини характеризуються рядом особливостей, зокрема: виконавець роботи (працівник) включається в колектив підприємства, установи, організації та своєю працею приймає участь у вирішенні його завдань; основним обов'язком працівника у цих відносинах є виконання визначеної трудової функції; працівник підлягає певному правовому режиму, який і визначає умови спільної праці.

Таким чином, предмет трудового права становлять:

• суспільні відносини з працевлаштування;

• трудові відносини;

• виробничі відносини, тобто відносини з організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

• відносини з професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві;

• відносини виробничої демократії, тобто відносини з участі працівників, їх колективів та органів представництва в управлінні виробництвом, встановленні умов праці, захисті прав і законних інтересів працівників;

• відносини з охорони праці та створення для працівників безпечного і комфортного виробничого середовища;

• процесуальні відносини, тобто відносини з вирішення трудових спорів;• відносини з нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;

• охоронні відносини, тобто відносини із реалізації примусових заходів та запобігання правопорушенням у сфері суспільної організації праці.

В Росії до 1917 року склалося загально-теоретичне поняття трудового права – це сукупність спеціальних норм, які встановлюють внутрішній трудовий розпорядок промислових підприємств і взаємовідносин між особами, які входять до його складу.

Промислове право на той час включало норми, які регулювали внутрішній порядок діяльності підприємства:

1. Частково цей порядок встановлювався господарем підприємства, як власником, так і його керівником.

2. Цей порядок регламентувався державою. (складав предмет юридичних дисциплін (соц., промислове, торгове, фабричне право)

Лебедев «Трудовое право: проблемы общей части» : вчення про предмет трудового права змінювалося в залежності від тих етапів економічного розвитку, які проходила держава. Відносини колгоспників регулювалися колгоспним правом.

Александров : «відносини між колгоспом і колгоспником є доволі складними». («Советское трудове право», 1959).

Пашерстник: «предмет ТП розглядався як відносини між людьми з приводу безпосереднього докладання робочої сили до засобів виробництва» («Право на труд», 1951)

Александров розрізняє у предметі трудового права поряд із суспільно-трудовими деякі інші, нерозривно пов’язані з ними відносини:

• відносини по забезпеченню старості, у разі хвороби тощо.

• Відносини по нагляду за охороною праці

• По розгляду трудових спорів

• Між профспілковими організаціями і адміністрацією підприємства, установ, організацій

• Відносини по працевлаштуванню окремих категорій працівників

• Учнівські відносини (по навчанню молоді)

Відносини, пов’язані з власне трудовими, є похідними від них.

Лебедев: з 1970-х років і до сьогодні ведуться дискусіі щодо віднесення до предмету трудового права відносин по відшкодуванню матеріальної шкоди, і процесуальних відносин про розгляду трудових спорів.

Плахотіна «Юридична необхідність виділення самостійної галузі трудового процесуального права» (Форум права, 2008 р., № 2)

Необхідно розмежовувати трудові та трудов. Процесуальні відносини за 3-ма критеріями, які характеризують склад цих правовідносин:

1. За суб’єктним складом: працівник – роботодавець = трудові відносини

Свідки, експерти = трудові процесуальні спори

трудове право є матеріальною галуззю права .

2. Об’єкт правовідносин:

Якщо об’єктом є процес праці в трудових правовідносинах, то об’єктом в процесуальних труд. Відносинах є поведінка осіб, які беруть участь у спорі або конфлікті, що розглядаються.

3. За змістом

Трудове право – це сукупність трудових прав і обов’язків сторін, а трудове процесуальне право – це відносини щодо вирішення трудових розбіжностей – сукупність процесуальних прав та обов’язків суб’єктів.