Контрольна робота з інформатики та КТ

Студента групи 21 ГО

Науменко Наталії

Варіант 1

1. Означення предмету інформатики. Задачі інформатики.

Інформатика - це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми створення, збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціонування цих засобів та методи керування ними. Термін "інформатика" походить від французького слова Informatique і утворене з двох слів: інформація та автоматика. Запроваджено цей термін у Франції в середині 60-х років XX ст., коли розпочалося широке використання обчислювальної техніки. Тоді в англомовних країнах увійшов до вжитку термін "Computer Science" для позначення науки про перетворення інформації, що грунтується на використанні обчислювальної техніки. Тепер ці терміни є синонімами.

Основною задачею інформатики як науки є систематизація прийомів та методів роботи з апаратними та програмними засобами обчислювальної техніки. Мета систематизації полягає у тому, щоб виділити, впровадити та розвинути передові, найбільш ефективні технології автоматизації етапів роботи з даними, а також методично забезпечити нові технологічні дослідження.

2. Інтерфейс операційної системи Windows. Робочий стіл. Панель завдань, її будова. Меню Пуск.

Операційна система Windows - це сучасна багатозадачна багатокористувацька 32 - розрядна ОС з графічним інтерфейсом користувача.

Операційні системи сімейства Windows є найбільш поширеними ОС, які встановлені в домашніх і офісних ПК.

Графічна оболонка ОС Windows забезпечує взаємодію користувача з комп'ютером у формі діалогу з використанням введення і виведення на екран дисплея графічної інформації, управління програмами за допомогою піктограм, меню, вікон, панелей (управління, завдань, інструментів) та інших елементів управління.

Основними елементами графічного інтерфейсу Windows є: Робочий стіл, Панель завдань з кнопкою Пуск. Так як в Windows застосований графічний користувальницький інтерфейс, то основним пристроєм управління програмами є маніпулятор миша.

Робочий стіл Windows — основне вікно в інтерфейсі операційної системи, яке займає весь екран та розташовується під усіма іншими вікнами. Він подібний до звичайного письмового стола, на якому замість книжок, журналів та різного канцелярського приладдя розташовано значки — стилізовані зображення системних засобів, папок, документів, програм або їхніх ярликів (невеликих файлів, що зв'язані з іншими об'єктами).

Панель задач служить для швидкого доступу до установлених програм на даному комп'ютері. На панелі задач міститься індикатор мови, яка в даний момент використовується, також на панелі є годинник та деякі інші програми. Також на панелі задач міститься кнопка пуск, активізувавши її одним натисканням ми бачимо деяких встановлених програм на даному комп'ютері.

Зазвичай у лівій частині панелі завдань є кнопка (Пуск), призначена для відкриття головного меню. Поруч розміщені кнопки, що відповідають вікнам відкритих програм, а праворуч від них — область сповіщень із кількома значками: годинника, мережного з'єднання, мови введення тексту тощо.  

На панелі завдань можуть також відображуватися одна чи кілька панелей інструментів, де зібрано кнопки запуску найуживаніших програм. Щоб побачити назви цих панелей, потрібно клацнути панель завдань правою кнопкою миші та вибрати в контекстному меню команду Панелі інструментів. Установивши або скинувши позначку v поруч із назвою панелі, цю панель можна відобразити або сховати.

Варіант 2.

1. Що складає програмне забезпечення? Наведіть його класифікацію.

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання завдань на комп’ютері. Програма – це впорядкований набір команд. Програмне та апаратне забезпечення працюють взаємопов’язано і в неперервній взаємодії.

Всі програми, що працюють на ПК, можна умовно розділити на три категорії:

Прикладні програми, безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачам робіт;

Системні програми, виконують різні допоміжні функції (управління ресурсами комп’ютера; створення копій інформації, що використовується; перевірка працездатності пристроїв комп’ютера; видача довідкової інформації про комп’ютер тощо).

Інструментальні програмні системи, що полегшують процес створення нових програм для комп’ютера.

Системне програмне забезпечення здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системні програми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організацію інтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання прикладних завдань фахової діяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий: від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові, навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо.

Інструментальне програмне забезпечення призначене для розробки всіх видів інформаційно-програмного забезпечення. При цьому під інформаційним забезпеченням розуміють сукупність попередньо підготовлених даних, необхідних для роботи програмного забезпечення. Наприклад, будь-яка сучасна програма має вбудовану довідку для роботи з цією програмою. Файл довідки являє собою інформаційне забезпечення. До інструментального програмного забезпечення відносять: редактори (текстові, графічні, музичні), системи табличної обробки даних (табличні процесори), системи управління базами даних, транслятори мов програмування, інтегровані системи діло виробництва, тощо.

2. Типи вікон. Робота з вікнами. Структура діалогових вікон.

Вікна ос Windows складаються із заголовка(часто виділена полоса вгорі вікна, на якій міститься назва даного вікна) кнопок управління вікном: звернути - для мімізування вікна, яке мімізується на панель задач; розвернути - для розвертання даного вікна до найбільшого розміру; закрити - для закриття даного вікна, меню вікна:файл-служить для деяких дій із виділеним файлом, або файлами: створити ярлик, видалити, створити та ін, вид-для налаштування виду даного вікна, правка-для деяких інших дій над файлами типу кпіювати, вставити, вирізати, вибране-служить для добавляння в папку вибране текучого файлу, справка-служить довідкою), також у вікні містяться кнопки меню, які часто мають спільні функції із меню вікном, та вміст даного вікна - папки, програми та файли. Також вікно може містити полоси прокручування у випадку коли вікно обмежує відображення свого вмісту.

Вікна бувають різних типів. Відповідно до їх призначен ня вікна можна розподілити на три групи: програмні, діалогові та інформаційні.

Програмні вікна

Програмні вікна — це вікна, які відкриваються при запуску грам. Ви працювали з програмними вікнами Мій комп'ютер, стового редактора WordPad, графічного редактора Раіnt.

Діалогові вікна

Діалогові вікна призначені для зміни режимів роботи програми, зміни значень параметрів, введення додаткових даних тощо. Для цього діалогові вікна містять спеціальні об'єкти — елементи керування.

Якщо діалогові вікна містять багато елементів керування, то їх поділяють на групи уа призначенням. Кожну з таких груп розміщують на окремій вкладці.

Зупинимося детальніше на кожному з елементів керування.

Прапорці призначені для встановлення певних режимів роботи. Режим вважається встановленим, якщо у прапорці встановлена спеціальна позначка. Позначку прапорця можна встановити або зняти, вибравши його за допомогою миші. Прапорці незалежні один від одного. Для кожного з них позначка може бути встановлена або не встановлена.

Перемикачі використовуються, якщо із запропонованого списку значень параметрів або режимів роботи необхідно вибрати тільки один. Потрібний перемикач також можна вибрати за допомогою миші. При виборі перемикача у ньому встановлюється спеціальна позначка. Серед перемикачів, що входять до однієї групи, вибраним може бути тільки один.

Лічильник використовується для введення числових значень параметрів. Він складається з поля лічильника та двох кнопок управління. Одну з них використовують для збільшення числа, другу — для зменшення. Значення параметра може бути також встановлено безпосередньо у полі лічильника за допомогою клавіатури.

У Поле можна вводити текстові або  числові дані за допомогою клавіатури. Якщоза допомогою миші вибрати це поле, то у ньому з'явиться курсор, після чого можна вводити дані.

У діалогових вікнах є ще поля з відкритими списками і списками.

У деякі з таких полів дані можуть бути введені тільки із запропонованого списку, а в деякі — і зі списку, і з клавіатури.

Повзунок використовують для зміни значення параметра у деякому проміжку. Положення повзунка змінюється перетягуванням за допомогою миші.

У діалоговому вікні розміщуються кнопки різного призначення.

Кнопка Закрити призначена для закриття діалогового вікна без збереження змінених значень параметрів. Для цього ж призначена і кнопка Скасувати. Якщо ж встановлені значення параметрів необхідно зберегти, то закривати вікно погрібно і ншим способом — за допомогою кнопки ОК. Деякі кнопки, наприклад, Параметри, призначені для відкриття додаткових вікон.

Кнопку Підказка використовують, щоб дізнатися про призначення об'єктів діалогового вікна. Після вибору цієї кнопки вигляд вказівника миші змінюється на стрілочку зі знаком питання Якщо тепер вибрати будь-який об'єкт вікна, то відкриється підказка, що стосується цього об'єкта.

Інформаційні вікна

Інформаційні вікна призначені для виведення повідомлень про стан або результат роботи програми, про можливість виникнення непередбачених ситуацій тощо.

Зверніть увагу, що рядок заголовка діалогового та інформаційного вікон з трьох кнопок керування вікном містить тільки кнопку Закрити і не містить кнопки меню вікна.

Зазначимо також, що елементи керування можуть знаходитися і в програмних вікнах. А у діалогових вікнах можуть бути наведені деякі пояснення, що є елементом інформаційного вікна.

Варіант 3.

1. Що таке системні програми, операційні системи?

Системні програми – це програми, які забезпечують технічне функціонування комп’ютера, керування взаємодією різних програм та пристроїв, розподіл ресурсів між програмами користувачів, діагностику та профілактику апаратури ПК.

 

Системне програмне забезпечення можна поділити на такі три частини: операційні системи (MS-DOS, Windows, Unix, Linux тощо); драйвери, що розширюють можливості операційних систем та дають їй можливість працювати із зовнішніми пристроями; сервісні програми, що є допоміжними програмами й призначені для обслуговування дисків, захисту від вірусів, архівації даних тощо. Ці програми називаються утилітами (програми, що виконують конкретну сервісну функцію).

Найважливішою складовою системного ПЗ є операційна система (ОС). Це є необхідний компонент на кожному працюючому комп’ютері. Будь-яка програма, що виконується на комп’ютері, користується послугами ОС.

Операційні системи (ОС) займають важливіше місце в сукупності сучасних системних програмних засобів, які складають програмне забезпечення електронно-обчислювальних машин. Вони є основою організації обчислювального процесу у обчислювальній системі та визначають ефективність як використання апаратних компонентів системи, так і розв’язання поставлених задач. Від них залежить також ефективність праці персоналу.

         В літературі можна зустріти різні визначення поняття „операційна система”.

         Найбільш поширеним є визначення операційної системи як набору програм, призначених для управління ресурсами обчислювальної системи.

Компонентний склад ОС визначається набором функцій, для виконання яких вона призначена. Усі її програми можна поділити на дві групи: керуюча програма та системні обробляючі програми.

     Керуюча програма – обов’язковий компонент будь-якої ОС. Її функції – планування проходження безперервного потоку завдань, управління розподілом ресурсів, реалізація прийнятих методів організації даних, управління операціями вводу-виводу, організація мультипрограмної роботи, управління працездатністю системи після збоїв та інші.

     Керуюча програма скуладається з ряду компонентів, серед яких слід виділити чотири основних:

управління статичними ресурсами (управління завданнями);

управління динамічними ресурсами (управління задачами);

управліня данними;

управління поновленням.

2. Що називається контекстним меню?

Контекстне меню — це меню, яке містить специфічні команди, що можуть бути застосовані до об’єкту, на який наведено курсор (див. примітку про тач-скріни нижче). Часто контекстне меню також називають «меню правої кнопки миші», оскільки у Windows воно активується саме кліком правої клавіши мишки.

Контекстне меню підходить не для кожного додатку. Я, безсумнівно, не раджу використовувати його на сайті, призначеному для купівлі товарів, як, наприклад, Lands End чи Amazon. Також я вважаю, що немає змісту використовувати контекстне меню на будь-якому сайті, який орієнтований на споживача: сайт банку, сайт знайомств, Facebook. Мої міркування полягають у тому, що найбільш корисним є створення цього типу меню у програмах для великого бізнесу, тому що саме там користувачі вже звикли до його використання. Чому ж саме контекстне меню є таким корисним в цьому випадку?

По-перше, контекстне меню зменшує необхідність зайвих рухів, що у певних випадках суттєво економить час користувача. При наявності контекстного меню не виникає потреби спочатку виділяти об’єкт, а потім шукати на панелі інструментів необхідну дію. Варто лише натиснути праву кнопку миші і обрати підходящу команду із списку.

По-друге, контекстне меню допомагає вивчити можливості додатку. Обираючи його, користувач одразу бачить, які дії можуть бути застосовані до об’єкту та на що здатна дана програма.

Та навіть не зважаючи на всі вище описані плюси, ви можете бути здивовані тим, як багато людей не використовує контекстне меню взагалі. Так само, як не використовують вони і комбінації «гарячих» клавіш, які створені для того, щоб скоротити час, необхідний на виконання певних дій. Тому вам обов’язково потрібно прийняти це до уваги при плануванні роботи свого додатку. Отже, припустімо, що для вашого додатку контекстне меню є необхідним. Давайте розберемося із тим, як зробити так, щоб у вашому випадку воно було побудовано і працювало коректно.

Варіант 4.

1. Які функції виконують драйвери? Які є драйвери?

Драйвер — це програмне забезпечення, яке забезпечує взаємодію комп'ютера з обладнанням або пристроями. Без драйверів обладнання, підключене до комп'ютера — наприклад, відеоадаптер або принтер — не може працювати належним чином.

У більшості випадків драйвери постачаються разом з Windows або їх можна знайти за допомогою служби Windows Update з панелі керування, виконавши перевірку наявності оновлень. Якщо у Windows немає потрібного драйвера, його можна знайти на диску, що постачався з обладнанням чи пристроєм, або на веб-сайті виробника.

На відміну від користувальницького докладання, драйвер перестав бути процесом і немає потоку виконання. Натомість управління драйверу передається внаслідок запиту наввод/вивод від користувальницького докладання чи драйвера, або виникає й унаслідок переривання. У першому випадку контекст виконання драйвера точно відомий - це прикладна програма. У другий випадок контекст виконання може бути як відомим, і випадковим - це від контексту виконання функції що викликає драйвера. У третьому разі контекст виконання випадковий, оскільки переривання (і, виконання коду драйвера) може статися за виконанні будь-який прикладної програми.

По розташуванню в стеці драйверів:

>Драйвери вищого рівня — отримують запити від користувальницького докладання і взаємодіють із нижчестоящими драйверами;

Проміжні драйвери — отримують запити від вищих драйверів і взаємодіють із нижчестоящими драйверами;

>Драйвери нижчого рівня — отримують запити від вищих драйверів, здійснюють кінцеву обробку пакетів запитів.

Також виділяють поняття монолітного драйвера – драйвера вищого рівня, не взаємодіє ні з якими іншими драйверами.

У зв'язку з удосконаленням моделі драйверів Windows (>WDM – WindowsDriverModel), де було додано підтримкаPlug andPlay і енергозаощаджуючих технологій, драйвера стали розділяти на:

Успадковані драйвера (>Legacy-драйвера, драйвера «у стиліNT») — драйвера, написане у старому манері, без підтримки нововведень;

>WDM-драйвера – драйвера, які задовольняють всі вимоги розширеній моделіWDM.

2. Що називається операційною системою?

Операційна система (ОС) - це програма, що забезпечує можливість раціонального використання устаткування комп'ютера зручним для користувача образом. Операційна система призначена для керування всіма частинами досить складної архітектури комп'ютера. Представимо, приміром, що відбудеться, якщо кілька програм, що працюють на одному комп'ютері, будуть намагатися одночасно здійснювати вивід на принтер. Ми одержали б мішанину рядків і сторінок, виведених різними програмами. Операційна система запобігає такого роду хаос за рахунок буферізації інформації, призначеної для друку на диску й організації черги на друк. Для багатокористувацьких комп'ютерів необхідність керування ресурсами і їхнього захисту ще більш очевидна. Отже, операційна система, як менеджер ресурсів, здійснює впорядкований і контрольований розподіл процесорів, пам'яті й інших ресурсів між різними програмами.

Варіант 5.

1. Як класифікується прикладне програмне забезпечення?

Для того, щоб за допомогою обчислювальної машини розв’язувати різноманітні задачі, створюється прикладне програмне забезпечення, яке використовується широким колом користувачів. Прикладні програми мож­на поділити на дві групи: прикладні програми загального призначення та прикладні програми спеціального призначення (рис. 5).

Прикладні програми загального призначення – це комплекс програм, які широко використовуються серед різних категорій користувачів. Най­відомішими серед них є текстові редактори, графічні редактори, елект­ронні таблиці та системи управління базами даних (СУБД)

Текстові редактори – могутні програми для створення невеликих текстових документів. Вони дозволяють вводити, редагувати, фор­матувати текст, вставляти малюнки, таблиці, перевіряти правопис, складати зміст та багато інших складних операцій.

Такими програмами є MS WORD, Лексикон та ін. Для підготовки досить складних документів (книг, газет, журналів) застосовують інші програми, що називаються видавничими системами.

Графічні редактори – це прикладні програми, що дозволяють створювати, редагувати, записувати у файли, посилати на пристрій виведення графічні зображення. Більшість редакторів дозволяють обробляти картинки, введені за допомогою сканерів.

Приклади графічних редакторів: Paint Brush, Adobe PhotoShop, Adobe Illustrator, Corel Draw, Free Hand, 3D Studio Max та ін.

Табличні процесори – це програми, що забезпечують роботу з великими таблицями чисел, а також автоматизацію математичних обчислень за допомогою формул. Вони забезпечують роботу з символьними даними, здійснюють побудову діаграм, графіків тощо.

Найпопулярніші електронні таблиці – це Excel, Quattro Pro, Works та ін.

СУБД – це програми, що дозволяють створювати бази даних, здійснювати їх обробку та управління за відповідним запитом. Ці програми здійснюють пошук даних, генерацію звітів різної форми, обчислювальну обробку даних, сортування даних тощо.

Прикладами таких програм є Access, FoxPro, Clipper, Oracle тощо.

До прикладних програм спеціального призначення можна віднести програми бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій, про­ектування деталей машин, керування матеріальними запасами, статис­тичної обробки даних, програмні засоби мультимедіа, банківські інформа­ційні системи тощо.

2. Що таке ярлик? Як створити ярлик файла чи папки?

Ярлики – це посилання на програми, документи, файли чи веб-сайти, які можна додати на робочий стіл або в меню "Пуск". Просто створіть ярлик, щоб щоразу, коли треба відкрити певний файл або веб-сайт, не шукати в папках або в Інтернеті.

Щоб додати ярлик на робочий стіл, виконайте наведені нижче дії.

Якщо ви часто користуєтеся робочим столом, на нього можна додати ярлики ваших улюблених файлів.

У папці "Мої документи" та вкладених папках знайдіть файл, для якого потрібно створити ярлик.

Клацніть правою кнопкою файл, на який потрібно створити посилання, клацніть команду Надіслати та виберіть пункт Робочий стіл.

Файл залишиться на місці, але тепер на робочому столі з’явиться ярлик цього файлу. Зверніть увагу, що піктограма на робочому столі має стрілочку в нижньому лівому куті. Ця стрілочка позначає, що ви клацаєте ярлик, а не власне файл.

Щоб додати ярлик до меню "Пуск", виконайте наведені нижче дії.

Крім додавання ярликів на робочий стіл, їх також можна додати в меню "Пуск". Ярлики ваших улюблених файлів можуть відображатися поруч із програмами.

У папці "Мої документи" та вкладених папках знайдіть файл, для якого потрібно створити ярлик.

Перетягніть файл до кнопки Пуск і утримуйте близько секунди.

Коли відкриється меню Пуск, перетягніть файл у папку, куди його потрібно додати.

Відпустіть файл у розташуванні, куди бажаєте додати ярлик, після чого з’явиться піктограма ярлика.

Щоб додати ярлик веб-сайту, виконайте наведені нижче дії.

Можна створювати не лише ярлики з посиланнями на файли на комп’ютері, але й на улюблені веб-сайти. Двічі клацніть ярлик, і веб-сайт відкриється у вашому браузері.

Відкрийте веб-сайт в програмі Microsoft Internet Explorer.

Перетягніть піктограму Internet Explorer в адресному рядку (поруч із URL-адресою) на робочий стіл або в меню Пуск.

Варіант 6

1. Компютерне представлення даних (чисел та тексту).

Для передачі інформації між собою люди використовують знаки і символи. Почавши з найпростіших умовних жестів, людина створила цілий світ знаків, де головним засобом спілкування стала мова (тобто мова і писемність). Слово є мінімальна первинна одиниця мови, що представляє собою спеціальний набір символів і служить для найменування понять, предметів, дій і т.п. Наступним по складності елементом мови є пропозиція - конструкція, яка виражає закінчену думку. На основі пропозицій будується текст. Текст (від лат. Textus - тканина, з'єднання) - вислів, що виходить за рамки пропозиції і представляє собою єдине і ціле, наділене внутрішньою структурою і організацією відповідно до правил мови. З появою обчислювальних машин стала задача представлення в цифровій формі нечислових величин, і в першу чергу - символів, слів, речень і тексту. Символи. Для представлення символів в числовій формі був запропонований метод кодування, що у подальшому широке поширення і для інших видів представлення нечислових даних (звуків, зображень та ін.) Кодом називається унікальне беззнакове ціле двійкове число, поставлене у відповідність деякому символу. Під алфавітом комп'ютерної системи розуміють сукупність вводяться і відображаються символів. Алфавіт комп'ютерної системи включає в себе арабські цифри, букви латинського алфавіту, розділові знаки, спеціальні символи і знаки, букви національного алфавіту, символи псевдографіки - растри, прямокутники, одинарні та подвійні рамки, стрілки. Спочатку для зберігання коду одного символу відвели 1 байт (8 бітів), що дозволяло закодувати алфавіт з 256 різних символів. Система, в якій кожному символу алфавіту поставлено у відповідність унікальний код, називається кодовою таблицею. Різні виробники засобів обчислювальної техніки створювали для одного і того ж алфавіту символів свої кодові таблиці. Це призводило до того, що символи, набрані за допомогою однієї таблиці кодів, відображалися невірно при використанні іншої таблиці. Для вирішення проблеми різноманіття кодових таблиць в 1981 р. Інститут стандартизації США прийняв стандарт кодової таблиці, що отримала назву ASCII (American Standard Code of Information Interchange - американський стандартний код інформаційного про- мена). Цю таблицю використовували програмні продукти, що працюють під управлінням операційної системи MS-DOS, розробленої компанією Microsoft за замовленням крупної фірми - виробника персональних комп'ютерів IBM (International Business Machine). Широке розповсюдження персональних комп'ютерів фірми IBM призвело до того, що стандарт ASCII набув статусу міжнародного.

Текстові рядки. Текстова (символьна) рядок - це кінцева послідовність символів. Це може бути осмислений текст або довільний набір, коротке слово або ціла книга. Довжина символьного рядка - це кількість символів у ній. Записується в пам'ять символьний рядок двома способами: або число, що позначає довжину тексту, потім текст, або текст, потім - роздільник рядків. Текстові документи. Текстові документи використовуються для зберігання та обміну даними, але суцільний, не розбитий на логічні фрагменти тексту сприймається важко. Структурування тесту досягається форматуванням - специфічним розташуванням тексту при підготовці його до друку. Для аналізу структури тексту були розроблені мови розмітки, які встановлюють текстові мітки (маркери або теги), що використовуються для позначення частин документа, записують разом з основним текстом в текстовому форматі. Програми, що аналізують текст, структурують його, зчитуючи теги.

2. Файли, папки, ярлики, документи, додатки. Означення.

Файл - це елемент, який містить інформацію: текст, зображення або музику. Відкритий файл може бути дуже схожим на звичайний текстовий документ або зображення, які можна побачити на столі чи в шухляді. На комп’ютері файли представлені піктограмами; це дозволяє легко розпізнавати тип файлу за виглядом його піктограми.

Папка - це своєрідний контейнер, який можна використовувати для зберігання файлів. Якщо розкласти на звичайному столі тисячі паперових документів, знайти серед них потрібний буде практично неможливо. Ось чому люди часто зберігають документи в папках на полицях шаф. Папки на комп’ютері виконують таку ж функцію.

Ярлики – це посилання на програми, документи, файли чи веб-сайти, які можна додати на робочий стіл або в меню "Пуск". Просто створіть ярлик, щоб щоразу, коли треба відкрити певний файл або веб-сайт, не шукати в папках або в Інтернеті.

Документ – це файл, створений за допомогою однієї з програм-додатків в ОС Windows і прикріплений до цієї програми.

Документи і додатки створюються відповідними додатками (наприклад, текстовими та графічними редакторами, ЕТ, інструментальними системами програмування і т.д). Папки та ярлики створюються засобами самої ОС

Варіант 7

1. Одиниці вимірювання інформації.

Представлена в цифровому виді інформація теж може бути вимірена. Одиницями виміру інформації є біти (0 або 1) і байти (1 байт = 8 бітів). Наприклад, повідомлення "ІНФОРМАТИКА" складається з 11 символів, кожний з яких кодується ланцюжком з 8 нулів і одиниць. Отже, це повідомлення має інформаційний обсяг 88 бітів, або 11 байтів.

Більшими одиницями виміру інформації є кілобайти, мегабайти й гігабайти:

1 Кбайт (один кілобайт) = 1024 байт;

1 Мбайт (один мегабайт) = 1024 Кбайт;

1 Гбайт (один гігабайт) = 1024 Мбайт.

2. Операції з файлами та папками (пошук, копіювання, переміщення, перейменування, знищення). Робота з програмою Провідник.

За допомогою Файлового провідника (раніше називався Провідник Windows) можна оглядати розташування на ПК і в мережі та працювати з файлами та папками.

Щоб відкрити Файловий провідник, проведіть по екрану від правого краю, торкніться кнопки Пошук (або, якщо використовуєте мишу, наведіть вказівник на правий верхній кут екрана, проведіть униз і натисніть кнопку Пошук), у полі пошуку введіть Файловий провідник, виберіть пункт Застосунки, а потім – Файловий провідник.

Компонент вікна		Призначення
1. Область переходів		За допомогою області переходів можна отримувати доступ до розташувань усіх видів: папок у списку вподобань, бібліотек, дисків на ПК, а також інших ПК у мережі. Виберіть розташування, щоб переглянути його вміст у списку файлів, або клацніть стрілку, щоб розгорнути розташування в області переходів. Щоб оглянути диски ПК і папки в них, розгорніть папку Комп’ютер.
2. Кнопки «Назад», «Вперед» і «Вгору»		За допомогою кнопки Назад можна повернутися до останнього розташування або результатів пошуку, які переглядалися, а за допомогою кнопки Вперед можна повернутися до наступного розташування або результатів пошуку. За допомогою кнопки Вгору можна відкрити розташування, де зберігається папка, яку ви переглядаєте (іноді таке розташування називають батьківська папка).
3. Стрічка		За допомогою стрічки можна виконувати такі загальні завдання, як копіювання та переміщення, створення нових папок, архівування об’єктів і надсилання їх електронною поштою, а також змінення подання. На вкладках (набір яких змінюється для різних об’єктів) представлено додаткові завдання, які застосовуються до вибраного об’єкта. Наприклад, якщо в області переходів вибрано Комп’ютер, стрічка міститиме інший набір вкладок, ніж у разі вибору папки в музичній бібліотеці. Якщо стрічка не відображається, у правій верхній частині вікна натисніть кнопку Розгорнути стрічку або скористайтеся сполученням клавіш Ctrl+F1.
4. Рядок адреси		Рядок адреси використовується для введення або вибору розташування. Виберіть частину шляху, щоб перейти до відповідного рівня, або торкніться чи клацніть у кінці шляху, щоб вибрати шлях для копіювання.
5. Список файлів		Тут відображається вміст поточної папки або бібліотеки. Крім того, тут відображаються результати пошуку після введення слова для пошуку в рядку пошуку.
6. Заголовки стовпців		У поданні «Докладно» можна використовувати заголовки стовпців, щоб змінювати спосіб впорядкування файлів у списку. Наприклад, можна торкнутися заголовка Дата змінення або клацнути його, щоб відсортувати за датою (вгорі відображатимуться файли, з якими ви працювали нещодавно). Якщо знову торкнутися цього заголовка чи клацнути його, файли буде відсортовано таким чином, що вгорі відображатимуться найстаріші з них. Натисніть і утримуйте заголовок стовпця або клацніть його правою кнопкою миші, шоб вибрати інші стовпці, які слід додати. Щоб дізнатися, як перейти до подання «Докладно», див. підрозділ «Змінення подання» далі в цьому розділі.
7. Поле пошуку		У поле пошуку можна ввести слово чи фразу, щоб знайти елемент у поточній папці або бібліотеці. Пошук починається, щойно розпочато введення. Тому коли, наприклад, введено літеру «В», відображається список усіх файлів, імена яких починаються з літери «В». Додаткові відомості див. у розділі Пошук файлів у Файловому провіднику.
8. Рядок стану		За допомогою рядка стану можна швидко дізнаватися загальну кількість об’єктів у розташуванні або кількість вибраних об’єктів і їх загальний розмір.
Область відомостей		Область відомостей дає змогу переглядати стандартний набір властивостей, пов’язаних із виділеним файлом. Властивості файлу містять докладніші відомості про файл, наприклад автора, дату останнього змінення файлу, а також описові теги, які, можливо, було додано до файлу. Якщо область відомостей не відображається, на вкладці Подання виберіть пункт Область відомостей.
Область перегляду		Область перегляду дає змогу переглядати вміст файлу, наприклад документа Office, не відкриваючи його в застосунку. Якщо область перегляду не відображається, на вкладці Подання виберіть пункт Область перегляду.

Пошук. Залежно від кількості файлів і способу їх впорядкування, на пошук кожного потрібного файлу може витрачатися багато зусиль. Щоб зберегти час і зусилля, можна скористатися полем пошуку.

Поле пошуку розташоване у верхній частині кожного вікна. Щоб знайти файл, відкрийте папку або бібліотеку як вихідну точку пошуку, помістіть курсор у поле пошуку та почніть вводити слово для пошуку. Поле пошуку фільтрує поточне подання на основі тексту, який вводиться. Файли відображаються в результатах пошуку, якщо умова пошуку відповідає імені файлу, тегам чи іншим властивостям, або навіть тексту всередині документа.

Копіювання папок і файлів

Під час копіювання файлу або папки створюється їхній дублікат, який можна змінювати, видаляти або зберігати незалежно від оригіналу.

Відкрийте розташування, де міститься файл або папка, які потрібно скопіювати.

Клацніть правою кнопкою миші файл або папку, які потрібно скопіювати, та виберіть пункт Копіювати.

Відкрийте розташування, де необхідно зберегти копію.

Клацніть в ньому правою кнопкою миші та виберіть пункт Вставити.

У визначеному місці розташування з’явиться копія початкового файлу або папки.

Переміщення та копіювання файлів за допомогою методу перетягування

Найпоширеніший спосіб копіювання та переміщення файлів і папок — це використання методу перетягування, який полягає в тому, що виділений файл або групу файлів перетягують до іншого розташування. Наприклад, файл можна перетягнути до «Кошика», щоб видалити його, або до іншої папки, щоб скопіювати чи перемістити файл у це розташування.

Що відбудеться в результаті перетягування файлу або папки залежить від того, що й куди перетягують. Під час перетягування файлу над розташуванням відображаються спливаючі вікна, які містять інформацію, — так ви можете дізнатися, що відбудеться, якщо відпустити кнопку миші. Для отримання додаткових відомостей про те, що відбувається під час перетягування файлів або папок, перегляньте таблицю, надану нижче.

Перейменування файлу

Один зі способів перейменування файлу - відкрити програму, в якій файл було створено, відкрити цей файл та зберегти його під іншим іменем. Проте є і швидший спосіб.

Клацніть правою кнопкою миші файл, який потрібно перейменувати, та виберіть пункт Перейменувати.

Введіть нове ім’я та натисніть клавішу Enter. Якщо буде запропоновано ввести пароль адміністратора або підтвердити видалення, введіть пароль або надайте підтвердження.

Видалення файлу

Найпопулярнішим способом створення нових файлів є використання відповідного застосунку. Наприклад, лист можна створити в текстовому редакторі, а відеофайл – у відеоредакторі. За промовчанням більшість застосунків зберігають файли у стандартних папках («Мої документи», «Моя музика» тощо) – так файли легше знаходити.

Якщо файл більше не потрібний, його можна видалити з ПК, щоб мати більше вільного місця й не захаращувати ПК непотрібними файлами. Щоб видалити файл, знайдіть його і виділіть. На вкладці Основне виберіть пункт Видалити.

Після видалення файл переміщується до кошика, де він тимчасово зберігається. Кошик можна порівняти зі страхувальною сіткою: він дає змогу відновити випадково видалені файли або папки. Час від часу кошик слід очищувати, щоб звільняти місце на диску, яке займають непотрібні файли

Варіант 8

1. Персональний компютер та його основні вузли.

Комп'ютер - це універсальна технічна система, спроможна чітко виконувати визначену послідовність операцій певної програми. Персональним комп'ютером (ПК) може користуватись одна людина без допомоги обслуговуючого персоналу. Взаємодія з користувачем відбувається через багато середовищ, від алфавітно-цифрового або графічного діалогу за допомогою дисплея, клавіатури та мишки до пристроїв віртуальної реальності.

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

•    системний блок;

•    монітор;

•    клавіатура;

•    мишка.

Усі основні вузли настільного ПК розташовані всередині системного блока (мал. 8.3). Системний блок, як правило, містить такі вузли:

• електронні схеми, що керують роботою ПК (мікропроцесор, пам'ять, системна шина тощо); * накопичувачі на жорстких та магнітних дисках, на оптичних дисках (СD-RОМ); * блок живлення, який перетворює змінну напругу мережі на низьку постійну напругу, необхідну для роботи електронних схем; * система вентиляції, яка забезпечує необхідний температурний режим для МП та інших електронних вузлів ПК; * додаткові вузли: дисковод для компакт-дисків, звукова карта, внутрішній модем тощо. Розташування зазначених вузлів всередині блока залежить від типу його корпусу. Обладнання, розміщене ззовні системного блока, належить до зовнішніх пристроїв введення-виведення. Це обладнання також називають периферійними пристроями. Однак до периферійних пристроїв можна віднести і деякі пристрої всередині самого системного блока (приміром, усі типи накопичувачів). Далі докладніше розглянемо складові системного блока.

2. Поняття архіву. Архівація даних. Робота з архіваторами.

Архівний файл — це файл або група файлів, записаних у стисненому вигляді в єдиний файл, з якого їх можна добути у початковому вигляді.

Програми-архіватори різняться форматом ущільнення, швидкістю роботи, ступенем стиснення файлів, зручністю використання тощо.

Основними можливостями сучасних архіваторів є: занесення цілих груп файлів та підкаталогів в архів, поновлення архіву, перегляд файлів в архіві, вилучення файлів з архіву, захист файлів від несанкціонованого доступу, перевірка цілісності архіву, створення багатотомних та саморозархівовних архівів та ін. Сучасні архіватори дозволяють економити від 20 до 90% дискового простору.

При виборі конкретного типу архіватора керуються двома критеріями: швидкістю його роботи та коефіцієнтом стискування даних. При цьому для одних типів файлів кращим може бути один архіватор, а для інших — інший.

Файлом, який міститься в архіві, можна скористатися лише після того, як він буде відновлений у початковому вигляді, тобто розархівований. Розархівацію виконують або ті ж самі архіватори, або окремі програми, які називають розархіваторами.

Програми архівування файлів (архіватори) служать для стиснення файлів, що дозволяє зберігати їх на менших дискових обсягах. Розглянемо роботу з програмою-архіватором на прикладі програми WinRAR.

Для роботи з архіватором потрібно відкрити вікно програми WinRAR (Пуск \Програми \підменю WinRAR \команда WinRAR). Далі у списку, що випадає вибрати потрібну папку. Її вміст відобразиться у полі вікна програми

Варіант 10

1. Системна шина. Функціональна схема ПК. Модульна структура ПК.

Системна шина призначена для реалізації зв’язку процесора з зовнішніми пристроями в комп’ютері за допомогою спеціальних пристроїв управління — адаптерів або контролерів. Всі останні приєднані до системної шини за допомогою типових роз’ємів. Шини прийнято ділити на три категорії за функціональним призначенням: адресні, інформаційні та керуючі, які розрізняються розрядністю, тобто чисельністю даних, що проходять через них. Тип використовуваного пристрою багато в чому визначається швидкістю роботи комп’ютера.

Системна шина може працювати в наступних основних стандартах: MCA, ISA, VESA, EISA, PCI. Довгий час шина ISA вважалася певним стандартом в області персональних комп’ютерів. Її розробили на базі восьмирозрядного системної шини IBM PC XT і IBM PC. У ній було передбачено вісім ліній переривань для сполучення з зовнішніми пристроями, а також чотири лінії для доступу до пам’яті безпосередньо.

Робота системної шини і мікропроцесора здійснювалася на частоті 4,77 МГц. А швидкість передачі інформації могла складати приблизно 4,5 Мбайт за секунду. У наступному поколінні комп’ютерів вже використовувалася Шестнадцатіразрядное шина, яка завдяки 24-адресним лініях дозволяла здійснювати пряме звернення до оперативної пам’яті, в той час її обсяг становив 16 Мбайт.

Модульний спосіб конструювання комп’ютера разом з магістральним способом обміну інформацією і визначає магістрально-модульний принцип побудови ПК.

Персональні комп’ютери включають такі апаратні засоби: цент­ральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам’ять, системну шину, пристрої введення/виведення інформації. 

Різноманітні вузли комп’ютера пов’язані з мікропроцесором та між собою через пристрій, що називається системною шиною. Оскільки обмін даними відбувається через системну шину, її також називають магіс­траллю.

Магістраль містить такі шини:

1. Шина даних, по якій інформація (дані) передається від МП до будь-якого пристрою або навпаки від пристрою до МП.

2. Шина адреси – сукупність проводів і відповідних схем, по яких передається в паралель всі коди адреси комірки ОП або портів введення/виведення.

3. Шина управління містить проводи для передачі управління (управляючих сигналів) з боку мікропроцесора в усі блоки ПК.

4. Шина живлення, що містить проводи і схеми для підключення блоків ПК до системи електричного живлення.

Розрядність шини даних визначає розрядність комп’ютера. Напри­к­лад, якщо шиною даних передається 32 біти в паралель, то ПК на­зи­вається 32-розрядним. Розрядність впливає на продуктивність комп’ю­тера.

Розрядність адресної шини визначає адресний простір – максимальну кількість комірок ОП. Кількість адресованих комірок становить 2n, де n – розрядність адресної шини. Для сучасних комп’ютерів використовується 32-розрядна адресна шина (для процесорів сім’ї Pentium) і 64-розрядна (для процесорів сім’ї Itanium).

Системна шина забезпечує три напрямки передачі інформації:

1)  між мікропроцесором і ОП;

2)  між мікропроцесорами і портами введення/виведення зовнішніх пристроїв;

3)  між основною пам’яттю і зовнішніми пристроями (в режимі прямого доступу до пам’яті).

  Завдяки наявності системної шини IBM-сумісні ПК мають принцип відкритої архітектури, тобто вони складаються з кількох основних модулів, що виготовляються у вигляді окремих плат. Модульна структура дозволяє користувачу самому комплектувати необхідну для себе конфігурацію комп’ютера та полегшує модернізацію комп’ютера і його ремонт.

  Один з важливих модулів – це є материнська плата, на якій розмі­щені мікропроцесор, оперативна пам’ять, системна шина та слоти розши­рення для підключення інших модулів. Цими модулями є електронні плати-контролери зовнішніх пристроїв, наприклад, плата відеоконтролера (відео­карта), що створює сигнал для монітора.

2. Компютерні віруси. Антивірусні програми.

Комп'ютерний вірус - це невелика програма, що написана програмістом високої кваліфікації, здатна до саморозмноження й виконання різних деструктивних дій. На сьогоднішній день відомо понад 50 тис. Комп'ютерних вірусів. Існує багато різних версій стосовно дати народження першого комп'ютерного вірусу. Однак більшість фахівців сходяться на думці, що комп'ютерні віруси, як такі, вперше з'явилися у 1986 році, хоча історично виникнення вірусів тісно пов'язане з ідеєю створення самовідтворюючих програм.

Одним із "піонерів" серед комп'ютерних вірусів вважається вірус "Brain", створений пакистанським програмістом на прізвище Алві. Тільки у США цей вірус вразив понад 18 тис. комп'ютерів. На початку епохи комп'ютерних вірусів розробка вірусоподібних програм носила чисто дослідницький характер, поступово перетворюючись на відверто вороже протистояння користувачів та безвідповідальних, і навіть кримінальних "елементів". В ряді країн карне законодавство передбачає відповідальність за комп'ютерні злочини, в тому числі за створення та розповсюдження вірусів.

Віруси діють тільки програмним шляхом. Вони, як правило, приєднуються до файлу або проникають всередину файлу. У цьому випадку кажуть, що файл заражений вірусом. Вірус потрапляє в комп'ютер тільки разом із зараженим файлом. Для активізації вірусу потрібно завантажити заражений файл, і тільки після цього вірус починає діяти самостійно. Деякі віруси під час запуску зараженого файлу стають резидентними (постійно знаходяться в оперативній пам'яті комп'ютера) і можуть заражати інші файли та програми, що завантажуються. Інші різновиди вірусів відразу після активізації можуть спричиняти серйозні пошкодження, наприклад, форматувати жорсткий диск.

Дія вірусів може проявлятися по різному: від різних візуальних ефектів, що заважають працювати, до повної втрати інформації. Більшість вірусів заражують виконавчі програми, тобто файли з розширенням .EXE та .COM, хоча останнім часом все більшої популярності набувають віруси, що розповсюджуються через систему електронної пошти. Слід зауважити, що комп'ютерні віруси здатні заражати лише самі комп'ютери. Тому абсолютно абсурдними є різні твердження про вплив комп'ютерних вірусів на користувачів комп'ютерів.

Основними джерелами вірусів є:

дискета, на якій знаходяться заражені вірусом файли;

комп'ютерна мережа, в тому числі система електронної пошти та Internet;

жорсткий диск, на який потрапив вірус в результаті роботи з зараженими програмами;

вірус, що залишився в оперативній пам'яті після попереднього користувача.

Антивірусна програма — це програма, яка запобігає зараже ніє ПК комп'ютерними вірусами і дозволяє усунути наслідки зараження.

Щоб запобігти можливості "зараження" комп'ютера, зазвичай використовуються антивірусні програми, які можна підрозділити на два основні види:

антивірусний сканер — ця категорія дозволяє перевіряти файли і ката балки, що містяться на жорсткому диску або на будь-якому змінному носієві, на наявність в них програмної коди, характерної для того або іншого комп'ютерного вірусу (не секрет, що віруси "прикріплюють" себе до іс полняємим файлам інших програм). При цьому ви можете запустити перевірку в будь-який слушний для вас час;

антивірусний монітор — дана категорія призначена для постоян ного контролю всіх програм, що запускаються, і копійованих (перемещає мих, що видаляються, відкриваються) файлів. Як правило, антивірусний мо-пермалой нітор запускається разом з операційною системою і контролює всі процеси, що виконуються в оперативній пам'яті. Як дополнітель ний послуги монітор може перевіряти файли на жорсткому диску, якщо на комп'ютері протягом певного часу не здійснюється ника ких робіт. При цьому робота комп'ютера декілька сповільнюється, а то і взагалі стає дуже повільною. Тут все залежить від того, які за розміром файли використовуються. Особливе уповільнення роботи помітно на іграх.

На сьогоднішній день найбільш популярними є антивірусні про грами:

AVP або Антивірус Касперського, офіційний сайт http :// www . kaspersky . ru /;

Dr . Web, створена фахівцями компанії "Діалог-наука" http :// www . dials . ru /;

Symantec Norton Antivirus, http://www.symantec.com/.

Кожен вірус (без виключення) має в своєму "тілі" характерний лише для нього програмний код, який, як правило, не схожий ні на одну "корисну" програму або утиліту. Саме ця частина коди міститься в спеціальному файлі антивірусної програми, який зазвичай називає ся антивірусною базою.

Окрім антивірусних програм, в лікуванні комп'ютерних вірусів можуть допомогти такі програми, як Process Viewer, що дозволяють не лише уві подіти абсолютно всі програми, запущені на даному комп'ютері, але і видалити будь-яку програму з оперативної пам'яті, примусово перервавши її виконання. Цим самим ви можете зупинити виконання комп'ютер ного вірусу, дозволивши антивірусній програмі вилікувати або видалити всі заражені файли (звичайні один або декілька файлів не доступні для лікування через те, що вони використовуються запущеними програмами).

Варіант 11

1. Материнська плата. Пристрої, що містяться на ній.

Материнська (головна) плата (англ. - motherboard, mainboard, MB, розм. - мамка, мати, материнка) - це основна плата, до якої приєднуються всі частини комп'ютера (процесор, відеокарта, ОЗУ і ін.), встановлюється в системному блоці. Головне завдання материнської плати – об’єднати і забезпечити спільну роботу всіх інших елементів.

На вигляд материнська плата класичного стаціонарного комп'ютера являє собою досить велику мікросхему, на якій розміщена значна кількість роз'ємів. Ремонт Iphone 4, планшетів, ноутбуків та інших популярних та поширених зараз пристройв потребує як спеціальних інструментів, так і досить суттєвого багажу вмінь та навичок. У випадку ж зі стаціонарним комп'ютером все значно простіше. Практично будь-хто може самостійно замінити пристрої, приєднані до роз'ємів материнської плати, не витрачаючи зайвих коштів на послуги майстра. Достатньо уважно вивчити інформацію, викладену тут а також нижче.

Основою будь-якої сучасної материнської плати є набір системної логіки, який частіше називають чіпсетом (від англ. chipset). Чіпсет - це сукупність мікросхем, що забезпечують узгоджену спільну роботу складових частин комп'ютера і їх взаємодію між собою. Як правило, чіпсет складається з двох основних мікросхем, які частіше називають "північним" і "південним" мостами.

Північний міст (North bridge, системний контроллер) - це частина системної логіки материнської плати, що забезпечує роботу основних вузлів комп'ютера - центрального процесора, оперативної пам'яті, відеокарти. Саме він керує роботою шини процесора, контролера оперативної пам'яті та шини PCI Express, до якої приєднується відеокарта. У деяких випадках північний міст може містити інтегрований графічний процесор.

Південний міст (Міст, ICH (I/O controller hub), периферійний контролер, контролер введення-виведення) - забезпечує підключення до системи менш швидкісних пристроїв, які не вимагають високої пропускної здатності - жорсткого диска, мережевих плат, аудіоплати і т.д., а також шин PCI, USB та ін., в які встановлюються різного роду додаткові пристрої. Клавіатура і миша також замикаються на південний міст.

Наявність північного і південного мостів - класична, загальноприйнята схема побудови чіпсета материнської плати. Але існують також схеми, що відрізняються від традиційних. Це стосується в першу чергу комп'ютерів на базі сучасних процесорів, в які вмонтовуються елементи, що більшою чи меншою мірою виконують функції північного мосту (найчастіше - контролер оперативної пам'яті). На материнських платах для таких процесорів північний міст суттєво спрощено.

Якістю і можливостями системної логіки визначаються продуктивність і стабільність роботи комп'ютера. При виборі материнської плати потрібно враховувати насамперед те, який чіпсет був узятий за основу при її виготовленні. Основними виробниками чіпсетів зараз є компанії Intel, NVidia, ATI/AMD, Via, SiS, у той час як материнські плати виробляються ASUS, Gigabyte, MSI, ASRock, Zotac та ін. Материнські плати з однаковим чіпсетом у різних виробників називаються по-різному. За ціною вони теж можуть суттєво відрізнятися. При виборі краще віддати перевагу материнській платі з більш «продвинутим» чіпсетом від менш відомого виробника, ніж навпаки.

Крім роз’єму центрального процесора (сокета), на материнській платі розміщені інші роз’єми:

- Слоти модулів ОЗП, до яких приєднуються модулі оперативної пам'яті відповідного типу;

- PCI (Peripheral component interconnect - взаємозв'язок периферійних компонентів) - це шина з невеликою пропускною здатністю, якої, однак, досить для підключення багатьох пристроїв (TV-тюнерів, звукових карт, карт для захоплення відео, мережевих карт, Wi-Fi-модулів та ін.);

- РСІ-Express - швидка шина для відеокарти, створена з використанням програмної моделі PCI. Залежно від чіпсета, таких шин на материнській платі може бути кілька, і вони можуть мати різну пропускну здатність (x16 або менше). Конфігурація з декількома РСІ-Express дозволяє використовувати відразу кілька відеокарт, що робить відеопідсистему комп'ютера більш продуктивною.

- USB - роз'єм для підключення периферійних пристроїв. Відомий усім в першу чергу як роз'єм для підключення флешок, фотоапаратів, телефонів та ін. Він буває декількох специфікацій: USB 1.0 (пропускна здатність до 12 Мбіт/с), USB 2.0 (до 480 Мбіт/с) і найбільш новий USB 3.0 (до 4800 Мбіт/с). USB 1.0 і 2.0 зовні однакові, мають 4 контакти. USB 3.0 має вдвічі більше контактів, хоча і підтримує можливість підключення старіших пристроїв (розрахованих на USB 1.0 і 2.0).

- SATA (Serial Advanced Technology Attachment - цифрове приєднання по передової технології) - служить для підключення накопичувачів інформації (жорстких дисків, оптичних приводів). Швидкість передачі даних залежить від ревізії SATA: 1.x - до 1,5 Гбіт/с; 2.x - до 3 Гбіт/с; 3.x - до 6 Гбіт/с.

- PATA (Parallel ATA) - є попередником SATA і до його появи називався IDE (назва можна зустріти досі). PATA призначений для підключення старих носіїв інформації і оскільки останні ще продовжують служити своїм власникам, цей інтерфейс зберігається на нових материнських платах для забезпечення сумісності;

- Floppy - роз'єм для підключення приводу дискети 3,5. Як не дивно, ці носії все ще не повністю вийшли з вживання;

- Роз'єми для підключення блоку живлення. Основний роз’єм, що живить всі компоненти (ATX) має 24 контакти. Живлення центрального процесора може мати 4 або 8 контактів (залежно від потужності процесора, на який розрахована материнська плата).

2. Структура вікна програми Word.

Текстовий редактор Word входить до групи програм Microsoft Office.

Запуск  програми здійснюється через головне меню: Пуск→Программы→Microsoft Word або з Робочого столу, якщо на ньому є ярлик.

Вікно редактора Word має кілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні, інші можна змінювати за бажанням користувача.

Верхній рядок екрана – це рядок заголовка. В ньому виведено ім’я програми (Microsoft Word). В рядку заголовка є 4 кнопки: одна зліва і три справа. Ліва кнопка – це кнопка виклику управляючого меню (воно типове для всіх вікон). Перша з правих кнопок згортає вікно до піктограми на панелі задач, друга – відновлює нормальний розмір вікна, третя – закриває вікно.

Під рядком заголовка у вікні розміщено рядок меню, який містить такі меню: Файл - робота з файлами документів; Правка - редагування документів; Вид - вигляд вікна, зміна режимів перегляду документів; Вставка - вставка малюнків, діаграм, дати і часу, формул тощо; Формат - форматування документів (встановлення шрифтів, парваметрів абзацу); Сервис - сервісні функції (перевірка орфографії, встановлення параметрів Word); Таблица - робота з таблицями; Окно - робота з вікнами документів; ? - довідка по Word.

Під рядком меню розміщено панелі інструментів. Панель інструментів – це ряд кнопок, при натискуванні на які виконується певна дія. При фіксації курсору миші на кнопці виводиться її назва. Кнопки дублюють основні команди меню і прискорюють роботу з документом. Для вибору необхідної панелі інструментів користуються командою Вид"Панели инструментов – з’явится відповідне вікно, у якому із списка слід вибрати необхідні панелі. По замовчуванню виводяться панелі Стандартная і Форматирование. Деякі панелі з’являються автоматично при виконанні певних дій (наприклад, панель Рисование виводиться при побудові малюнків).

Варіант 12

1. Мікропроцесори: основні функції та характеристики.

Мікропроцесор характеризується:

1) Тактовою частотою, що визначає максимальний час виконання переключення

елементів в ЕОМ;

2) Розрядністю, тобто максимальним числом одночасно оброблюваних двійкових

розрядів.

Розрядність МП позначається m/n/k/ і включає: m - розрядність внутрішніх регістрів, визначає приналежність до того або іншого класу процесорів; n - розрядність шини даних, визначає швидкість передачі інформації; k - розрядність шини адреси, визначає розмір адресного простору. Наприклад, МП i8088 характеризується значеннями m/n/k=16/8/20;

3) Архітектурою. Поняття архітектури мікропроцесора містить у собі систему команд і способи адресації, можливість сполучення виконання команд у часі, наявність додаткових пристроїв у складі мікропроцесора, принципи і режими його роботи. Виділяють поняття мікроархітектури і макроархітектури.

Мікроархітектура мікропроцесора - це апаратна організація і логічна структура мікропроцесора, регістри, що керують схеми, арифметико-логічні пристрої, що запам'ятовують пристрої і зв'язують їхні інформаційні магістралі.

Макроархітектура - це система команд, типи оброблюваних даних, режими адресації і принципи роботи мікропроцесора.

У загальному випадку під архітектурою ЕОМ розуміється абстрактне представлення машини в термінах основних функціональних модулів, мови ЕОМ, структури даних.

Мікропроцесор (МП), або Central Processing Unit (CPU)-функціонально закінчений програмно керований пристрій обробки інформації, виконане у вигляді однієї або декількох великих (ВІС) або надвеликих (НВІС) інтегральних схем.

Функції мікропроцесорів

Мікропроцесор виконує наступні функції:

обчислення адрес команд та операндів;

вибірку і дешифрацию команд з основної пам'яті (ОП);

вибірку даних з ОП, регістрів МПП і регістрів адаптерів зовнішніх пристроїв (ВП);

прийом і обробку запитів і команд від адаптерів на обслуговування ВУ;

обробку даних та їх запис у ВП, регістри МПП і регістри адаптерів ВУ;

вироблення керуючих сигналів для всіх інших вузлів і блоків ПК;

перехід до наступної команді.

2. Введення та редагування документу. Перевірка правопису.

Введення символів. Перед введенням символів слід вибрати шрифт, його розмір, формат.

Символи клавіатури вводяться в позицію текстового курсора (мерехтливий вертикальний штрих). Пересунути текстовий курсор можна за допомогою клавіш керування курсором або за допомогою миші (покажчик миші перевести в потрібну позицію і натиснути ліву кнопку). Символи можуть вводитись у режимі заміни або вставки. В першому випадку введений символ заміщає той символ, на якому знаходиться курсор. В режимі вставки частини рядка, що розміщена праворуч від курсора, зсувається на одну позицію і символ вводиться на звільнене місце. Переключення між режимами здійснюється клавішею [Ins]. В режимі заміни індикатор ЗАМ рядка стану має чорний колір, а в режимі вставки — сірий. Після введення символа курсор переміщається на одну позиці ю праворуч. Для вилучення символа ліворуч від курсора слід натиснути клавішу [Backspace], а символ позиції курсора — клавішу [De]. При цьому курсор переміщається на одну позицію ліворуч. Коли курсор доходить до кінця рядка, то перше слово, яке не вміщається в даному рядку, повністю переноситься в наступний. Якщо в будь-якій позиції рядка натиснути клавішу [Enter], то редактор переходить на новий рядок абзацу. Для переходу в наступний рядок без створення абзацу слід натиснути комбінацію клавіш [Shift-Enter].

Поруч з автоматичною версткою рядків існує і автоматична верстка сторінок. Як тільки рядки тексту не помістяться на одній сторінці, вони автоматично перемістяться на наступний. На екрані між сторінками буде видно штрихову розподільну лінію. Користувач може примусово ввести роздільник сторінок. Для цього слід підвести курсор до рядка, з якого має починатись наступна сторінка і натиснути комбінацію клавіш [Ctrl-Enter]. Переміщення за текстом. Переміщуватись за текстом можна за допомогою миші, використовуючи лінійки прокрутки. Для переміщення є можливість використовувати клавіші управління курсором і комбінації клавіш:

[PgUp], [PgDn] — на розмір вікна вгору, вниз;

[Home], [End] — на початок, закінчення рядка;

[Ctrl-Home], [Ctrl-End] — на початок, закінчення тексту.

Виділення тексту. Для виділення тексту мишею слід встановити курсор миші на початок фрагменту, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи її перемістити курсор до кінця фрагменту. При цьому колір виділеного фрагменту буде інвертуватися. Подвійне натискування лівою кнопкою миші виділяє слово, на яке встановлено курсор миші. Натискування лівої кнопки миші, коли курсор знаходиться біля лівою межі рядка, виділяє рядок, а подвійне натискування — весь абзац. Весь текст можна виділити, виконавши команду меню Правка/Выделить всё. Фрагмент залишається виділеним, поки не буде виконано інші команди. Для зняття виділення слід встановити курсор миші в будь-яке місце поза виділеним фрагментом і натиснути ліву кнопку миші. Редагування виділеного фрагменту. Виділений фрагмент можна вилучити, перемістити, скопіювати. За таких операцію часто використовують буфер обміну Windows. Через цей буфер редактор Word може обмінюватись інформацією з іншими програмами, що працюють у середовищі Windows. Вилучити виділений фрагмент тексту можна за допомогою команди Правка / Вырезать або кнопки Удалить панелі інструментів Стандартная. Фрагмент вилучається із тексту і поміщається у буфер обміну. Текст з буферу обміну можна багаторазово читати. Цей текст зберігається в буфері доти, поки в нього не буде занесений новий фрагмент, але при цьому фрагмент у буфер обміну не заноситься. Вставка фрагменту з буферу обміну здійснюється командою Правка / Вставить або кнопки Вставить панелі інструментів Стандартная. Фрагмент вставляється в позицію текстового курсора. Перенести фрагмент можна за допомогою послідовного виконання двох команд: Правка / Вырезать і Правка / Вставить. При виконанні першої команди виділений фрагмент переноситься в буфер обміну, але з тексту не вилучається.

Команди редагування діють і при роботі з документами в різних вікнах. Це дає змогу обмінюватись фрагментами тексту між різними документами.

Поля. Поля — це спеціальні фрагменти тексту, які розмішуються в документі і забезпечують автоматичне вненсення в документ деякої інформації. Для внесення в документ поля слід встановити курсор у потрібну позицію і виконати команду Вставка /Поле, при цьому відкривається вікно діалогу Поле.

Пошук і заміна фрагментів тексту. У редакторі Word можна робити пошук слів і фрагментів тексту за заданими умовами із їх заміною або збереженням. Ця процедура виконується за командою Правка — Найти, яка активізує вікно "Найти и заменить" з вкладками «Найти», «Заменить» і «Перейти».

Під час пошуку з заміною слів у відповідні поля вкладки «Заменить» вводять початкові слова і слова, якими їх варто замінити. Після клацання лівою клавішею миші на кнопці

«Заменить» система знаходить у тексті найближче початкове слово, виділяє його і замінює новим. Щоб замінити початкове слово у всьому документі, досить скористатися кнопкою «Заменить всё». Для вилучення слова з тексту слід поле «Заменить на» залишити порожнім. Вкладку «Заменить» можна використовувати також для пошуку слів без їх заміни. Для цього досить клацнути лівою клавішею миші на кнопці «Найти далее». Взагалі пошук слів і фрагментів тексту виконується за допомогою вкладки «Найти». Для заміни фрагментів тексту можна скористатися також командою Правка — Заменить. Остання відразу активізує вікно «Найти и заменить» із вкладкою «Заменить».

До засобів редагування текстових документів належать такі:

• Перевірка орфографії. У процесі введення тексту виконується пошук кожного введеного слова у внутрішньому словнику. Якщо такого слова (з урахуванням дозволених змін) у словнику нема, то вона на екрані підкреслюється червоною хвилястою лінією.

• Перевірка граматики. При введенні тексту автоматично виконується перевірка граматики з підкресленням зеленою хвилястою лінією тексту, який не відповідає граматичним правилам.

• Знайти і замінити. Цим засобом можна знайти у багатосторінковому документі потрібний фрагмент (слово, кілька слів, речення), вилучити або замінити його на інший по всьому документові.

• Російсько-український переклад окремих слів, речень і документів.

Word надає кілька засобів редагування і аналізу текстового документа. Такі засоби, як перевірка орфографії, перевірка граматики, словник символів і розстановка перереносів, дозволяють створити ясні, граматично правильні документи, у яких слова, досконалі з точки зору орфографії, знаходяться у злагоді одне з одним.

Перевірка правопису допомагає знаходити і виправляти орфографічні помилки в тексті. Робота сервісу заснована на використанні орфографічного словника. Зараз можна перевіряти тексти на російській, українській і англійській мовах.

Варіант 13

1. Оперативна память, її призначення та ємність.

Оперативна пам'ять - це робоча область для процесора комп'ютера. У ній під час роботи зберігаються програми і дані. Оперативна пам'ять часто розглядається як тимчасове сховище, тому що дані і програми в ній зберігаються тільки при включеному комп'ютері або до натискання кнопки перезагрузки (reset). Перед вимиканням, натисканням кнопки перезагрузки всі дані, піддані змінам під час роботи, необхідно зберегти на запам'ятовуючому пристрої, що може зберігати інформацію постійно (зазвичай це жорсткий диск). При новому включенні збережена інформація знову може бути завантажена в пам'ять.

Пристрої оперативної пам'яті іноді називають запам'ятовуючими пристроями з довільним доступом. Це означає, що звертання до даних, що зберігається в оперативній пам'яті, не залежить від порядку їх розташування в ній. Коли говорять про пам'ять комп'ютера, зазвичай мають на увазі оперативну пам'ять, ніж мікросхеми або пам'яті модулі, у яких зберігаються активні програми і дані, використовувані процесором. Однак іноді термін пам'ять відноситься також до зовнішніх запам'ятовуючих пристроїв, таких як диски і нагромаджувачі на магнітній стрічці.

У сучасних комп'ютерах використовуються запам'ятовуючі пристрої трьох основних типів.

RОМ (Read Оnlу Меmоrу). Постійне запам'ятовуюче пристрій - ПЗУ, не здатне виконувати операцію запису даних. DRAM (Dуnаmiс Rаndоm Ассеss Меmоmу). Динамічне запам'ятовуюче пристрій з довільним порядком вибірки. SRAM (Static RAM). Статична оперативна пам'ять.

Виділення фрагментів тексту. Дії над фрагментами.

Виділення фрагментів документа

Мал. 4.3 Виділення фрагмента тексту у вікні програми

Виділений фрагмент може складатися з одного або декількох символів, слів, пропозицій, абзаців або всього тексту. Для виділення можна використовувати мишу, команду меню або клавіатуру. Виділення відміняється при подальшому клацанні миші поза місцем виділення або при натисненні на клавішу управління курсором. Все подальші операції: копіювання в буфер обміну, видалення і так далі виконуватимуться зі всіма виділеними об'єктами. Для налаштування виділення тексту виберіть в меню Сервіс (Tools) команду Параметри (Options) і відкрийте вкладку Правка (Edit) (мал. 4.8). Нижче розглянуті способи виділення фрагмента детальніше.

Виділення фрагмента мишею

Аби виділити малюнок, вкажіть на нього і натискуйте кнопку миші. Для виділення слова двічі клацніть його мишею. Для виділення пропозиції клацніть його при клавіші Ctrl, що натискує. Аби виділити великий фрагмент тексту, клацніть мишею початок фрагмента, що виділяється, натискуйте клавішу Shift і, не відпускаючи її, клацніть кінець фрагмента, що виділяється. Для виділення прямокутного блоку тексту слід перетягувати покажчик при клавіші Alt, що натискує.

Використання смуги виділення

При виділенні фрагмента або всього документа мишею можна використовувати смугу виділення — порожню область зліва від тексту, розташовану уздовж краю вікна. Після установки покажчика на смузі виділення, він набирає вигляду стрілки, направленої під кутом вгору управо (при переміщенні по меню або панелі управління покажчик показує вгору вліво). Для виділення фрагмента перемістите покажчик в смугу виділення і перемістите мишу, утримуючи такою, що натискує її кнопку (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 . Використання смуги виділення

Фрагмент, що виділяється	Порядок дій
Один рядок	Перемістите покажчик в смугу виділення і натискуйте кнопку миші.
Декілька рядків	Перемістите покажчик по смузі виділення, утримуючи такою, що натискує кнопку миші, поки не виділите потрібну кількість рядків.
Абзац	Перемістите покажчик в смугу виділення. Після того, як він змінить вигляд, двічі натискуйте кнопку миші.
Декілька абзаців	Перемістите покажчик в смугу виділення і двічі натискуйте кнопку миші. Залишивши такою, що натискує кнопку миші після другого клацання, перемістите покажчик по абзацах, що виділяються.
Весь документ	Утримуючи такою, що натискує клавішу Ctrl, клацніть смугу виділення або перемістите в неї покажчик і тричі натискуйте кнопку миші.

Виділення фрагмента тексту з клавіатури

Для виділення фрагмента тексту з клавіатури встановите курсор на позицію почала або кінця виділення, потім, утримуючи такою, що натискує клавішу Shift перемістите курсор, натискуючи на одну з клавіш управління курсором. Виявлення всього документа Весь документ можна виділити наступними способами:

 вибрати команду Виділити все (Select All) у меню Правка (Edit) ;

 натискувати клавіші Ctrl+ф (Ctrl+A) або Ctrl+Num 5 (5 на цифровій клавіатурі);

 утримуючи такою, що натискує клавішу Ctrl клацнути смугу виділення.

Варіант 14

1. Сучасні мікропроцесори, їх основні параметри.

Сучасні процесори INTEL

Компанія Intel є однією з передових у виробництві сучасних мікропроцесорів. Компанію заснували Роберт Нойс і Гордон Мур в 1968 році Intel перекладається з англійської «інтегральна електроніка». Бізнес-план компанії був роздрукований на друкарській машинці Робертом Нойсом і займав лише одну сторінку. Надавши його банку новоутворена компанія отримала кредит 2, 5 мільйонів доларів.

Компанія стала успішною в 1971 році, коли Intel розпочав співпрацю з японською компанією Busicom. Intel отримав замовлення на дванадцять спеціалізованих мікросхем, але за пропозицією інженера Теда Хоффа компанія розробила один універсальний мікропроцесор Intel 4004. Продуктивність цього процесора була порівнянна з продуктивністю найпотужніших комп'ютерів того часу. Наступним був розроблений Intel 8008.

У 1990-ті компанія стала найбільшим виробником домашніх персональних комп'ютерів. Серії процесорів Pentium і Celeron до цих пір є найпоширенішими.

Мікропроцесор Pentium M

Одним з останніх досягнень компанії Intel, покликаним надати користувачам нові можливості мобільної роботи, стала розробка технологічних Centrino. Дана технологія передбачає використання в комп'ютері нових мікропроцесорів Pentium M (на стадії розробки мікропроцесор мав кодову назву Banias), нового чіпсета Intel 855 і засобів доступу до бездротових мереж передачі даних сімейства стандартів 802.11.

Основними рисами систем, побудованих за технологією Centrino, є: низьке енергоспоживання, що забезпечується "інтелектуальною" системою управління частотою мікропроцесорного ядра і напругою живлення - Enhanced SpeedStep, малі масогабаритні характеристики за рахунок реалізації більшості системних функцій у високопродуктивному чіпсеті, а також розширені комунікаційні можливості завдяки наявності вбудованого контролера радіо-Ethernet.

Мікропроцесор Pentium M, що є основним елементом технології Centrino, містить ряд нових рішень, що відрізняють його від мобільних версій мікропроцесорів Pentium III і Pentium 4. До їх числа належать:

удосконалене прогнозування розгалужень. У мікропроцесорі Pentium M одночасно використовуються три різних алгоритму передбачення розгалужень, виконують аналіз умовних і безумовних переходів, циклів, а також передісторії виконання програми. При ухваленні рішення вибираються результати найбільш точного прогнозу;

об'єднання мікрооперацій. Мікропроцесор об'єднує для одночасного виконання в різних функціональних блоках кілька мікрооперацій, що є продуктом декодування CISC-команди. Паралельне виконання кількох мікрооперацій істотно підвищує співвідношення продуктивність / енергоспоживання;

вдосконалене керування стеком. Управління стеком реалізовано на рівні мікрооперацій, що дозволило зробити цей процес менш енерговитратним;

поліпшена технологія управління енергоспоживанням Enhanced SpeedStep. На відміну від попередньої версії цієї технології, яка підтримує два співвідношення частота / напруга живлення, в Pentium M передбачено більше число співвідношень, що дозволяють забезпечувати необхідну для виконуваного програми продуктивність при мінімальному енергоспоживанні. Слід відзначити також економію енергії при роботі з системною шиною (підсилювачі зчитування даних процесора включаються по команді чіпсета лише на період прийому даних) і кеш-пам'яттю (активізується тільки той фрагмент кешу, до якого в даний момент здійснюється звернення).

Мікропроцесор містить блок векторних операцій SSE 2, роздільну кеш-пам'ять команд та даних першого рівня розміром 32 Кбайт кожна, загальну кеш-пам'ять другого рівня розміром I Мбайт. Ефективна частота процесорної шини становить 400 МГц, а частота роботи процесорного ядра - від 0,9 до 1,6 ГГц. Потужність, споживана мікропроцесором для тактовою частоти 1,6 ГГц, складає 24,5 Вт

Процесор проводиться за технологією 0,13 мкм і містить на кристалі 77 млн транзисторів.

По продуктивності Pentium M з тактовою частотою 1,7 ГГц порівняємо з Pentium 4 - 2,5 ГГц. Середня споживана потужність мікропроцесора становить від 1 до 7 Вт, а максимальна - не перевищує 25 Вт.

Core 2 Duo

Core 2 Duo - x86-сумісний процесор. Належить до сімейства процесорів Intel Core 2.

Core 2 Duo і Core 2 Extreme, розроблений на основі Intel Pentium M (архітектура Pentium Pro), збагаченим кращими напрацюваннями архітектури NetBurst-густо абсолютно нових технологій:

Intel Wide Dynamic Execution-технологія виконання більшої кількості команд за кожен такт, що підвищує ефективність виконання програм і скорочує енергоспоживання. Кожне ядро процесора може виконувати до чотирьох інструкцій одночасно за допомогою 14-стадійного конвеєра

Intel Intelligent Power Capability-технологія, за допомогою якої для виконання завдань активується робота окремих вузлів чіпа в міру необхідності, що значно знижує енергоспоживання системи в цілому

Intel Advanced Smart Cache-технологія використання загальної для всіх ядер кеш-пам'яті L2, що знижує загальне енергоспоживання і підвищує продуктивність, при цьому, у міру необхідності, одне з ядер процесора може використовувати весь об'єм кеш-пам'яті при динамічному відключенні іншого ядра

Intel Smart Memory Access-технологія оптимізації роботи підсистеми пам'яті, що скорочує час відгуку і що підвищує пропускну здатність підсистеми пам'яті

Intel Advanced Digital Media Boost-технологія обробки 128-розрядних команд SSE, SSE2 і SSE3, широко використовуваних в мультимедійних і графічних додатках, за один такт

Всі процесори Core 2 Duo працюють з тактовою частотою системної шини (Front Side Bus, FSB) 266 МГц, в той час як більшість моделей Pentium 4 і Pentium D використовують 200-МГц шину. За винятком процесорів початкового рівня, всі моделі оснащені 4 Мбайт кешу L2, який використовують обидва процесорних ядра. Всі процесори підтримують 64-бітові розширення Intel (EM64T), мультимедійні інструкції (SSE2 і SSE3), технологію віртуалізації (VT) і біт заборони виконання (XD). Крім цих функцій, всі моделі підтримують останні технології управління енергоспоживанням начебто Thermal Monitor 2 (TM2), Enhanced Halt State (C1E) і Enhanced SpeedStep (EIST).

В даний час архітектура цього нового процесора є дуже потужною, яка вирішить проблеми багатьох користувачів.

Intel Core 2 Quad

Intel Core 2 Quad - сімейство нових чотириядерних процесорів Intel, в якому поєднуються два двоядерних кристала на одній платформі. Для виробництва процесора була використана інноваційний 45-нм технологічний процес. Хоча ці процесори і є черговими варіантами широко поширеною мікроархітектури Core, вони становлять чималий інтерес. Справа в тому, що Quad - це не простий результат перекладу попередніх 65-нм процесорних ядер на нову виробничу технологію. У них інженери Intel реалізували цілий ряд удосконалень, спрямованих на збільшення продуктивності, що досягається без зростання тактової частоти. У його основі лежить два напівпровідникових двоядерних кристала Wolfdale, прибраних в єдину процесорну упаковку.

Для освоєння 45-нм технологічного процесу компанія провела величезну науково-дослідну роботу, в рамках якої класичні діелектричні матеріали (зокрема, оксид кремнію), застосовуються з 60-х років минулого століття для виробництва інтегральних мікросхем, були замінені на принципово нові (з'єднання рідкоземельного металу гафнію). Нові 45-нм транзистори використовують металевий затвор замість затвора з полікристалічного кремнію, а також діелектрик з високою діелектричною проникністю (high-k) - силицид гафнію.

Ці зміни в конструкції напівпровідникових елементів дозволяють вирішити відразу кілька нагальних завдань. Новий технологічний процес з нормами 45 нм майже вдвічі піднімає щільність розташування транзисторів на кристалі, а крім того, приблизно на 20% збільшує їх швидкість перемикання і на 30% знижує необхідну для цього потужність. В якості додаткового бонусу, завдяки новим матеріалам значно зменшуються і струми витоку: в каналі витік-стік - орієнтовно в п'ять разів, а через діелектрик затвора - приблизно на порядок.

Завдяки новому технологічному процесу Intel збирається протягом наступного року наростити частоти своїх процесорів сімейства Core 2 Quad до 3,0 ГГц, а лінійки Core 2 Duo - до 3,33 ГГц, утримуючи їх при цьому в рамках звичних теплових пакетів 95 і 65 Вт, відповідно. Ще тодно перевага нової технології: процесори будуть мати кеш-пам'яттю другого рівня сумарним обсягом 12 Мбайт: по 6 Мбайт на кожні два ядра.

Іншими словами, з впровадженням нового технологічного процесу ніяких змін у будові процесорів з чотирма ядрами не відбулося. Пари ядер все також розташовані на різних кристалах і обмінюються даними через системну шину і оперативну пам'ять. Втім, вимірювання латентності кеш-пам'яті на практиці показує, що у нового процесора при збільшенні в обсязі він став все-таки злегка повільніше.

Разом із збільшенням об'єму кеш-пам'ять нових CPU отримала додаткову функцію "enhanced cache line split load". Мета цього нововведення полягає у прискоренні вибірки з кеш-пам'яті неправильно вирівняних даних, частини яких могли б бути поміщені в одному рядку, але потрапили в різні рядки кеша. Нова функція намагається вгадати такі дані і зробити їх вибірку з кеша настільки ж швидкої, як якщо б вони лежали в одному рядку. У теорії, це удосконалення може прискорити роботу додатків, робота яких пов'язана з скануванням трактів.

Процесори Quad обладаюьт розширенням системи SIMD-команд. У новому поколінні своїх CPU Intel ввів підтримку набору SSE4.1, що складається з 47 нових інструкцій. Тим не менш, нові команди, незважаючи на досить велику їх кількість, не представляють собою пов'язаного безлічі, набір SSE4 включає різнорідні доповнення до вже існуючих SIMD-інструкцій. Нові команди, за традицією, повинні будуть допомогти у збільшенні швидкості роботи нових процесорів з тривимірною графікою, з потоковим відео і в цілому ряді наукових обчислювальних завдань.

На закінчення хочеться зауважити, що компанія Intel взяла хороший темп зміни технологічних процесів і процесорних архітектур. Як планується, нові мікроархітектури тепер будуть пропонуватися Intel кожні два роки, а через рік після їх впровадження процесорні ядра повинні будуть переводитися на новий техпроцес з внесенням до них деяких невеликих удосконалень. Згідно з цим планом, ближче до кінця наступного року чекає зустріч з принципово новою архітектурою, відомої сьогодні під кодовим ім'ям Nehalem.

Сучасні мікропроцесори компанії АМ D

Успішну конкуренцію мікропроцесорах Intel становить продукція компанії AMD. По ряду показників мікропроцесори цієї компанії займають лідируючу позицію. Окремі цікаві архітектурно-технічні рішення, вперше застосовані в мікропроцесорах AMD, згодом набули поширення у виробах інших виробників, в тому числі і в мікропроцесорах компанії Intel.

Мікропроцесор К5

Протягом ряду років AMD, відстаючи від Intel принаймні на одне покоління мікропроцесорів, покладалася в основному на ліцензовану технологію і вносила незначні конструктивні зміни в випускаються мікропроцесори. Поява мікропроцесора Pentium створило лля AMD пряму загрозу витіснення з ринку, що стимулювало компанію до інтенсифікації робіт зі створення нового сімейства х86-сумісних мікропроцесорів. Роботи над К5 були розпочаті, коли ще не були відомі подробиці про процесор Pentium. Інженерам AMD довелося розробляти власну мікроархітектуру, забезпечуючи при цьому сумісність з існуючим програмним забезпеченням для процесорів х86.

Спочатку AMD планувала почати постачання свого мікропроцесора з тактовою частотою 100-120 МГц в 1995 році, однак було випущено лише кілька тисяч таких процесорів, а їх тактова частота склала всього 75 МГц. Основні поставки К5 почалися в першому кварталі 1996 року, після того як компанія перейшла на 0,35 мкм технологію, розроблену спільно з Hewlett - Packard. Це дозволило довести число транзисторів до 4,2 млн на кристалі площею 167 мм 2.

К5] 68] - це перший мікропроцесор AMD, при створенні якого не використовувалася ніяка інтелектуальна власність Intel (за винятком мікрокоду), в той же час, він має кращу в порівнянні з процесорами Intel продуктивністю. Багато додатків, такі як Microsoft Excel, Word, CorelDRAW, працювали на процесорах серії К5 на 30% швидше, ніж на Pentium з тією ж тактовою частотою. Така продуктивність досягалася переважно за рахунок збільшеного об'єму кеш-пам'яті і більш прогресивної суперскалярной архітектури. Використовувана в мікропроцесорах AMD архітектура RISC 86.

Як відомо, команди х86 відрізняє змінна довжина і складна структура, що ускладнюють їх декодування та аналіз існуючих залежностей між інструкціями за даними. У запропонованій AMD архітектурі декодер, що представляє собою найбільш складну частину мікропроцесора, раз бував довгі CISC-інструкції на невеликі RISC-подібні комгюнен ти, так звані ROP (RISC-операції).

ROP нагадують команди мікрокоду мікропроцесорів х86. Перші мікропроцесори з архітектурою х86 виконували свій складний набір мікрокоманд, вибираючи з внутрішньої постійної пам'яті мікрокод. В останніх мікропроцесорах х86 використання мікрокоду зведено до мінімуму за рахунок застосування простих команд і їх апаратної реалізації.

На відміну від Pentium, замість двох конвейєрів для паралельного виконання двох цілочисельних операцій, К5 має шість паралельно функціонують блоків. Одночасно з цілочисельними операціями можуть виконуватися інструкції з плаваючою точкою, завантаження / збереження або переходу. Блок завантаження / збереження може за один цикл вибирати з пам'яті дві інструкції. Іншою відмінністю від Pentium є те, що К5 може змінювати послідовність виконуваних команд.

Блок виконання операцій з плаваючою крапкою (FPU) відповідає стандартам х86, проте за продуктивність трохи поступається FPU процесора Pentium.

Використане в архітектурі К5 поєднання принципів CISC і RISC дозволило подолати обмеження набору команд х86. Ціною збільшення складності процесора AMD вдалося підвищити його продуктивність, зберігши сумісність з системою команд х86. Останнє дуже важливо з урахуванням широкої поширеності програмного забезпечення для цієї мікропроцесорної архітектури.

Мікропроцесор К6

Мікропроцесор К6 був випущений в 1997 році за технологією КМОП 0,35 мкм з пятислойной металізацією, містив 8800 тисяч транзисторів на кристалі площею 162 мм 2, працював з тактовими частотами 166, 200 і 233 МГц і встановлювався в роз'єм Socket 7.

Як і в К5, в К6 була застосована суперскалярна архітектура RISC 86 з роздільним декодуванням / виконанням команд, що забезпечує спадкоємність з системою команд х86 і досягнення високої продуктивності, властивої мікропроцесорах шостого покоління. К6 був оснащений мультимедійним розширенням системи команд-ММХ. По продуктивності К6 при одній і тій же тактовій частоті істотно перевершував Pentium ММХ і був порівнянний з Pentium Pro. На відміну від Pentium Pro, К6 однаково успішно працював як з 32-розрядними, так і з 16-розрядними додатками.

Висока продуктивність процесора забезпечувалася завдяки ряду нових архітектурних і технологічних рішень.

У процесорі виконується преддекодірованіе команд х86 при їх вибірці в кеш-пам'яті. Кожна команда в кеш-пам'яті першого рівня забезпечується бітами преддекодірованія, що вказують зміщення початку наступної команди в кеш-пам'яті (від I до 15 байт).

К6 містить внутрішню роздільну кеш-пам'ять першого рівня по 32 Кбайт для даних і команд.

У процесорі реалізовано високопродуктивний блок обчислень з плаваючою точкою.

Є високопродуктивний блок мультимедійних операцій стандарту ММХ.

Використовується множинне декодування х86-інструкцій в однотактовие RISC-операції (ROP).

Процесор містить паралельні дешифратори, централізований планувальник операцій і сім виконавчих блоків, які забезпечують суперскалярное виконання інструкцій в шестиступінчастому конвеєрі.

У процесорі використовується спекулятивне виконання зі зміною послідовності команд, попередня посилка даних, перейменування регістрів.

На початку 1998 року були випущені варіанти процесора за технологією 0,25 мкм з п'ятьма шарами металізації для тактових частот 266 МГц і 300 МГц.

Мікропроцесор К7

Мікропроцесор наступного покоління - К7 (кодове ім'я Athlon) був випущений в червні 1999 року. К7 містить більше 22 млн транзисторів на кристалі площею 184 мм 2 і спочатку проводився за технологією 0,25 мкм з 6 шарами металізації * для тактових частот 500, 550, 600 і 650 МГц. Згодом, з переходом на технологію 0,18 мкм, частота була збільшена до 1 ГГц і вище. Напруга харчування мікропроцесора становить 1,6 В.

Процесор розміщений в картріджі і з'єднується з платою через Slot А, розроблений AMD. Athlon і Slot А використовують шинний протокол Digital Alpha EV 6, який має ряд переваг у порівнянні з GTL +, використовуваним Intel. Так, EV 6 передбачає можливість використання топології "point to point" для мультипроцесорних систем. Крім цього, EV 6 працює по передньому і задньому фронту тактового сигналу, що при частоті 100 МГц дає ефективну частоту передачі даних 200 МГц і пропускну здатність інтерфейсу 1,6 Гбайт / с. У подальших моделях процесора частота роботи шини (ефективна частота) досягла значень 133 (266), а потім і 200 (400) МГц.

Архітектура, реалізована в Athlon, отримала назву QuantiSpeed ​​™, вона визначає суперскалярное, суперконвейерное виконання команд, конвеєрний блок обчислень з плаваючою точкою, апаратну предвибірки даних у кеш-пам'ять і вдосконалену технологію передбачення розгалужень.

Athlon має дев'ять виконавчих блоків: три для обробки цілочислових даних (IEU), три для обчислення адреси (AGU) і три блоки для обчислень з плаваючою точкою і обробки мультимедійних даних (один для завантаження / збереження даних з плаваючою точкою (FSTORE) і два конвеєрних блоку для виконання команд FPU / MMX / 3 DNOW).

Athlon може декодувати три команди х86 у шість RISC-операцій. Після декодування ROP потрапляють в буфер, де чекають своєї черги на виконання в одному з функціональних блоків процесора. Буфер К7 містить 72 операції (у три рази більше ніж у Кб) і видає 9 ROP для 9 виконавчих пристроїв.

Athlon має 128 Кбайт кеш-пам'яті першого рівня (64 Кбайт для даних і 64 Кбайт для команд). Для взаємодії з кеш-пам'яттю другого рівня передбачена спеціальна шина (як у архітектури Р6 Intel), Кеш-пам'ять другого рівня розміром 512 Кбайт розташована поза процесорного ядра, у процесорному картриджі, і працює на половинній частоті ядра.

Наступним мікропроцесором з архітектурою К7 на ядрі Thunderbird став Duron - бюджетний варіант мікропроцесора, орієнтований на дешеві ПК. Основним його відмінністю є зменшена до 64 Кбайт кешпамять другого рівня. Duron містить 25 млн. транзисторів на кристалі 100 мм 2 і розрахований на частоти від 600 до 1200 МГц.

Розміщення кеш-пам'яті на кристалі дозволило розробникам відмовитися від використання картриджа і повернутися до гнізда типу soket (462-контактний роз'єм Socket А). У процесорах Athlon і Duron робота кешпамяті здійснюється за алгоритмом, що забезпечує ексклюзивність представлення даних в кешах (дані не дублюються в кеш-пам'яті першого і другого рівнів), що збільшує ефективний обсяг кзшірован-них даних.

Завдяки застосованим в К7 новим архітектурно-технічним рішенням мікропроцесорах AMD вдалося на 7-10% перевищити продуктивність Pentium III при рівних тактових частотах.

Подальше вдосконалення архітектури і технології виробництва мікропроцесорів в рамках сімейства К7 призвело до появи двох нових версій Athlon: Athlon XP ї Athlon MP.

Основна відмінність процесора AMD Athlon MP від AMD Athlon XP - використання технології Smart MP, яка представляє собою сукупність високошвидкісний подвійний системної шини і протоколу когерентного кешу MOESI, керуючого пропускною здатністю пам'яті, що необхідно для досягнення оптимального балансу роботи процесорів в багатопроцесорних системах. Пропускна здатність шини становить 2,1 Гбайт / с, у розрахунку на кожний процесор.

Процесор випускається з тактовими частотами від I ГГц (технологія 0,18 мкм) до 2,133 ГГц (технологія 0,13 мкм, ядро Thoroughbred).

2. Пошук та заміна тексту.

Щоб знайти фрагмент тексту, відкрийте панель покрокового пошуку за допомогою комбінації клавіш Ctrl+F або пункту меню Зміни → Пошук....

Цей пункт відкриває додаткову панель пошуку, розташовану внизу вікна редактора. Ліворуч на цій панелі ви побачите піктограму для закриття панелі, за якою розташовано невеличке поле для введення шаблону пошуку.

Пошук буде розпочато негайно після того, як ви почнете вводити символи вашого шаблону пошуку. Якщо буде знайдено відповідник у тексті, його буде підсвічено, а колір тла поля запису буде змінено на світло-зелений. Якщо шаблон пошуку не відповідає жодному з рядків тексту, програма продемонструє це зміною кольору тла поля запису на світло-червоний, а у правій частині панелі буде показано напис Не знайдено.

Скористайтеся кнопками Наступне і Попереднє для переходу до наступного або попереднього відповідника у документі.

Відповідники буде підсвічено навіть після закриття панелі пошуку. Щоб зняти підсвічування, натисніть клавішу Esc.

Якщо буде позначено цей пункт, пошук обмежуватиметься рядками, регістр символів яких (верхній або нижній), збігатиметься з регістром символів у шаблоні пошуку. Для цього позначте або зніміть позначку з пункту З врахуванням регістру.

Натисніть піктограму у вигляді зеленої стрілочки на правому краю додаткової панелі пошуку, щоб перемкнути панель у стан потужного пошуку і заміни.

Щоб повторити останню дію з пошуку, якщо така була, без виклику панелі покрокового пошуку, скористайтеся пунктом меню Зміни → Знайти далі (F3) або Зміни → Знайти позаду (Shift+F3).

Заміна тексту

Щоб замінити текст, відкрийте панель пошуку з заміною за допомогою пункту меню Зміни → Замінити або комбінації клавіш Ctrl+R.

У лівій верхній частині панелі ви побачите кнопку-піктограму, за допомогою якої можна закрити панель, за нею можна побачити невеличкий рядок для введення шаблону пошуку.

Ви можете керувати режимом пошуку шляхом вибору одного з пунктів, Простий текст, Цілі слова, Керівні послідовності або Формальні вирази, які було описано раніше.

Скористайтеся кнопками Наступне і Попереднє для переходу до наступного або попереднього відповідника у документі.

Текст, на який слід буде замінити ключ пошуку, слід ввести у поле для введення тексту з міткою Замінити, після чого слід натиснути кнопку Замінити, щоб замінити лише поточний підсвічений елемент, або кнопку Замінити всі, щоб замінити ключ пошуку у всьому документі. Якщо позначено пункт Використовувати шаблони заміни, ви зможете додавати спеціальні елементи до тексту заміни натисканням кнопки Додати.

Ви можете змінити поведінку програми під час пошуку з заміною позначенням відповідних пунктів у правій частині панелі. Позначення пункту Враховувати регістр обмежить пошук елементами, у яких регістр (верхній або нижній) кожного символу збігається з ключем пошуку. За допомогою пункту Тільки вибране можна обмежити пошук з заміною лише позначеним фрагментом тексту. Якщо ви позначите пункт Знайти всі, програма позначить кольором всі відповідники ключа пошуку у документі і покаже кількість знайдених відповідників на невеличкій контекстній панелі.

Натисніть піктограму у вигляді зеленої стрілочки, розташовану у правій частині панелі потужного пошуку і заміни, щоб перемкнутися на звичайну нагромаджувальну панель пошуку.

Варіант 15

1. Відеоадаптери. Його пристрої та хороктеристики.

Відеопідсистема будь-якого комп'ютера складається з двох частин - відеоадаптера в Киеве, що вставляється в роз'єм розширення на системній платі і дисплея, що підключається до відеоадаптера. Відеоадаптер може бути оформлений у вигляді окремої плати, що вставляється в слот розширення комп'ютера в Киеве, або може бути розташований безпосередньо на системній платі комп'ютера. Відеоадаптер включає в себе відеопам'ять, в якій зберігається зображення, що відображається в даний момент на екрані дисплея, постійний запам'ятовуючий пристрій, в якому записані набори шрифтів, які відображаються відеоадаптером в текстових і графічних режимах, а також функції BIOS для роботи з відеоадаптером. Крім того, відеоадаптер містить складне управляючий пристрій, що забезпечує обмін даними з комп'ютером, формування зображення й деякі інші дії. Відеоадаптери можуть працювати в різних текстових і графічних режимах, що розрізняються дозволом, кількістю показаних квітів і деякими іншими характеристиками. Сам відеоадаптер не відображає дані. Для цього до відеоадаптера необхідно підключити дисплей. Зображення, що створюється комп'ютером, формується відеоадаптером і передається на дисплей для надання її кінцевому користувачеві. Відеоадаптер призначений для зберігання відеоінформації та її відображення на екрані монітора. Він безпосередньо керує монітором, а також процесом виведення інформації на екран за допомогою зміни сигналів малої та кадрової розгортки ЕЛТ монітора в Киеве, яскравості елементів зображення і параметрів змішування кольорів. Основними вузлами сучасного відеоадаптера є власне відеоконтролер (як правило, рекомендована БІС - ASIC), відео BIOS, відеопам'ять, спеціальний Цифроаналоговий перетворювач RAMDAC (Random Access Memory Digital to Analog Converter), кварцовий генератор (один або декілька) і мікросхеми інтерфейсу з системною шиною (ISA, VLB, PCI, AGP або інший). Важливим елементом відеопідсистеми є власна пам'ять. Для цієї мети використовується пам'ять відеоадаптера в Киеве, яка часто також називається відеопам'яттю, або фрейм-буфером, або ж частину оперативної пам'яті ПК (в архітектурі з пам'яттю, що розділяється UMA). Всі сучасні відеопідсистеми можуть працювати в одному з двох основних видеорежимов: текстовому або графічному. У текстовому режимі екран монітора розбивається на окремі символьні позиції, у кожній з яких одночасно може виводитися тільки один символ. Для перетворення кодів символів, що зберігаються у відеопам'яті адаптера в Киеве, в точкові зображення на екрані служить так званий знакогенератор, який зазвичай є ПЗУ, де зберігаються зображення символів, «Розкладені» по рядках. При одержанні коду символу знакогенератор формує на свій вихід відповідний двійковий код, який потім перетвориться у відеосигнал. Текстовий режим в сучасних операційних системах використовується тільки на етапі початкового завантаження.

2. Форматування символів та абзаців.

Процедура форматування символів включає: вибір типу, накреслення, розміру і кольору шрифту; встановлення інтервалів між символами; введення в текст спеціальних символів тощо. Вибір типу і розміру шрифту виконують за допомогою послуги Основне - Шрифт, що зумовлює появу на екрані вікна Шрифт (Рис. 2.12) із двома вкладками - Шрифт, Інтервал.

Вкладка Шрифт надає користувачеві багатий вибір варіантів шрифтового оформлення тексту.

Вкладка Інтервал використовується для того, щоб встановити масштаб шрифту, міжсимвольні інтервали і зсув символів щодо базової лінії тексту.

Більшість із наведених вище параметрів шрифту можна швидко активізувати за допомогою кнопок винесених на стрічку панелі Шрифт.

Для швидкої замінити малих літер фрагменту тексту на великі і, навпаки, можна Скористатись комбінацією клавіш

Shift+F3, попередньо виділивши цей фрагмент.

Форматування абзаців

Форматування тексту зазвичай починають із форматування абзацу. Абзац - це будь-який фрагмент документа, за яким розміщується маркер кінця абзацу 1|. Абзац вводять за допомогою клавіші Enter.

Форматування абзаців передбачає: вирівнювання абзаців; задавання відступів; установлення інтервалів між рядками й абзацами; контроль "висячих" рядків; форматування табуляцією та ін.

Заздалегідь виділені абзаци форматують за допомогою послуги Розмітка сторінки - Абзац, що активізує однойменне вікно з двома вкладками Відступи та інтервали та Розташування на сторінці (Рис. 2.13).

Щоб надати тексту більшої виразності, окремі його абзаци та заголовки іноді вкладають у рамку з тінню і фоном. Таку операцію

виконують послугою Розмітка сторінки - Тло сторінки - Межі сторінок, яка викликає на екран однойменне вікно з трьома вкладками Межі, Сторінка та Заливка (Рис. 2.14).

Варіант 16

1. Пристрої введення та виведення інформації. Їх характеристики.

Для введення інформації до пам’яті комп’ютера існують різні прист­рої. Найуніверсальнішим пристроєм введення є клавіатура. До пристроїв введен­ня належать також маніпулятори типу миша, джойстик. Для оптичного зчи­ту­вання зображень і перетворення їх у цифровий код застосовуються ска­не­ри. Останнім часом використовуються цифрові ві­део­­камери та фотоапара­ти.

Основним пристроєм виведення інформації в ПК є монітор. Монітор служить для відображення на екрані графічної та символьної інформації. Для виведення інформації на папір використовують принтери.

 

4.2. Клавіатура

 

Сучасна клавіатура – це складний пристрій, що дозволяє вводи­ти дані в ПК. Крім того, за допомогою клавіатури користувач може керувати роботою комп’ютерата різних додатків. Окрім панелі з клаві­шами, вона містить електронні схеми, які пере­тво­рюють натискання клавіш в двійкові коди.

 

Клавіші клавіатури можна розділити на декілька груп. В центрі клаві­атури знаходяться алфавітно-цифрові клавіші. Ці клавіші мають подвійні позначки – верхні написи працюють, коли ми використовуємо латинські літери, а нижні, коли набираємо текст російськими літерами. При натис­нутій клавіші Shift набираються великі літери (тобто маємо верхній регістр клавіатури). Відпустивши клавішу Shift знову переходимо до набору малих літер. Набір малих літер відповідає нижньому регістру кла­віатури. Для переходу в верхній регістр можна використати клавішу Caps Lock. Натискання на цю клавішу перемикає режими нижнього та верх­нього регістрів.

Справа від алфавітно-цифрових клавіш розміщується група клавіш керування курсором (клавіші зі стрілками, Home, End, Page Up, Page Down). Клавіша Home повертає курсор на початок рядка, а End – на кінець рядка. Клавіші Page Up, Page Down  забезпечують перегортання видимих частин сторінок документа.

В правій частині клавіатури розташовано цифрову клавіатуру. Ці клавіші використовуються для введення цифр та знаків арифметичних дій (в режимі Num Lock – світиться індикатор Num), або для керування курсором, якщо режим Num відключений.

Вище алфавітно-цифрового блока знаходяться функціональні клавіші F1 – F12. У кожному додатку цим клавішам відповідає різне призначення. F1 завжди використовується для виклику довідки.

Наведемо призначення спеціальних клавіш клавіатури:

Enter – введення команди;

Esc – скасування останньої дії, вихід з поточного режиму програми;

Del – видалення виділених об’єктів, або символу справа від курсора;

Backspace – видалення символу зліва від курсора;

Print Screen – копіювання вмісту екрана в буфер.

Всього клавіатура містить 101 клавішу. Останнім часом для роботи в ОС Windows розроблені зручні 104-клавішні клавіатури. На цих клавіа­турах є додаткові дві клавіші для виклику головного меню та клавіша виклику контекстного меню. В ноутбуках зазвичай використовується 88-клавішна клавіатура.

В середині 1990-х років була розроблена ергономічна клавіатура, яка враховує особливості анатомії людини. В ній клавіші розділені на дві секції (відповідно для лівої та правої руки) і розміщені під певним кутом. Така форма клавіатури дозволяє знизити навантаження при довготривалій роботі на ПК.

Найбільш розповсюдженими інтерфейсами для підключення клавіа­тур є PS/2 і USB.

            Миша

Миша разом з клавіатурою є невід’ємним атрибутом ПК. Без неї не мож­лива робота з більшістю сучасних додатків.

 

Миша – це пристрій для позиціонування курсора та керування роботою програм

 

Разом з переміщенням миші по екрану монітора рухається покажчик миші. Якщо покажчик миші навести на об’єкт, то можна виконати низку дій з об’єктом. Клацання лівою кнопкою миші призводить до виділення об’єкта, клацання правою кнопкою – до виклику контекстного меню. До комплекту поставки миші входить і драйвер миші. Драйвер – це програма, що керує роботою пристрою.

Число різних типів миші є великим. Поділ цей починається на стадії отримання інформації про переміщення миші. В залежності від того, як це робиться, миші поділяються на оптико-механічні та оптичні. За способом передачі інформації в ЕОМ миші поділяються на провідні та безпровідні.

Принцип роботи оптико-механічної миші є простим: отяжена кулька з гумовим покриттям котиться по пласкій поверхні і обертає 2 перпен­дику­лярно розміщених валики, які формують рух в системі „горизонтально-вертикально”. На кінці кожного валика є диск з малими дірками по колу. Це колесо крутиться між джерелом світла (світодіодом) і приймачем (фо­тот­ран­зистором). Інформація про довжину світлового імпульсу (чергуван­ням світла-темноти) перетворюється в електричні сигнали і дозволяє визначити швидкість переміщення курсору на екрані та його розміщення.

Оптичні миші – не мають рухомих частин. Фотодатчики установлені на нижній поверхні корпуса миші. Для таких мишей застосовується спеціаль­ний килимок, розграфлений в клітинку чорними і червоними лініями. Тут апаратура миші рахує не світлові імпульси, а число перетинів ліній кожного кольору. Оптичні миші надійні, але вимагають спеціальних килимків та є дорожчими.

Нова розробка оптичних мишей не вимагає спеціального килимка. В ній установлений цифровий сигнальний процесор DSP (потужність 18 MIPS – перші ПК мали значно меншу потужність). Цей процесор в реаль­ному часі порівнює картинки, які поступають з мініатюрної відеокамери оптичного датчика. За результатами порівнянь визначається, в який бік і з якою швидкістю переміщається миша. В сучасних моделях оптичних мишей порівнюється від 1,5 до 6 тис. картинок за секунду). Саме такі оптичні миші нині домінують на ринку.

Більшість мишей підключаються до ПК за допомогою тонкого багато­жильного кабелю. Такий спосіб простий і дешевий, але зайвий провід на столі є небажаним, тому винайшли безпровідні миші.

При перегортанні документів необхідно постійно перемикати увагу з документа на смугу прокрутки (що є незручним). Можна для цього ско­рис­татися клавішами PgUp, PgDown. Але при перегляданні сайтів Internet руку з миші забирати незручно, оскільки більшість операцій з гіпертекс­том виконується саме мишею. Тому такі функції стали виконувати миші зі скролінгом (Microsoft Intelli Mouse). Між двома кноп­ками миші є коліщат­ко, за допомогою якого можна прокручувати по вертикалі вмістиме актив­ного вікна. Така конструкція миші є нині фактичним стандартом.

Але постійне прокручування миші приводило до змучування пальців, тому замість коліщатка стала використовуватися кнопка, за допомогою якої можна мишу перевести в режим Auto Panning, в якому переміщення миші призводить не до переміщення курсору, а до прокручування вмісту вікна – це миші Easy Mouse.

Найбільш розповсюдженими інтерфейсами, що використовуються нині для підключення мишей є порт миші PS/2 і рознімання шини USB. Підключення за допомогою стандартного послідовного COM-порту та за допомогою спеціального ада­п­тера у вигляді плати розширення зараз прак­тично не використовуються.

 

4.4. Сканери

 

Сканери – це пристрої для введення в комп’ютер чорно-білих або кольорових зображень безпосередньо з паперового документу.

 

Сканування – це перевід паперових документів в цифрову форму по точках. Сканування – це процес, в результаті якого створюється електронний образ паперового документу.

 

В результаті сканування документа створюється графічний файл, в якому зберігається растрове зображення вихідного документа, але цей набір пікселів ще не є документом в електронній формі. Це є файл гра­фічного фор­мату (наприклад, bmp, tiff, jpeg). Якщо оригінал містив текст, то від­ска­нований файл не може бути прочитаний текстовий редактором. Потрібно ще розпізнати текст відсканованих документів – це здійснюють програми роз­пізнавання тексту. Прикладом програми, що розпізнає текст, є FineReader.

Принцип дії сканерів базується на освітленні паперового документа. Потім вимірюється відбите світло в цифровій формі. Найуживанішими зараз є планшетні сканери. В планшетних сканерах папір кладуть на спеціальну поверхню і далі здійснюється сканування документа і його введення в комп’ютер. Крім планшетних є ще барабанні, рулонні, ручні, проекційні та ін. сканери. Сканери є чорно-білі (для введення тексту і рисунків, виконаних контуром), напівтонові (кольори заміняються різним тоном сірого кольору) і кольорові. Нині практично всі сканери кольорові.

  Основна технічна характеристика сканера – це роздільна здатність сканера (максимальна кількість точок, яку здатний розрізнити сканер), яка має два показники: по горизонталі (визначається кількістю елементів на лінійці фо­то­детекторів) та по вертикалі (визначається кроком руху ліній­ки). Наприклад, 600´300, 600´800, однак часто використовують тільки перше значення. Роздільну здатність сканера вимірюють ще кількістю точок на дюйм – dpi. Яка роздільна здатність потрібна сканеру:

·      у випадку тексту – для подальшого розпізнавання в програмі FineReader – 300 dpi в монохромному режимі;

·      простий кольоровий друк – 300 dpi;

·      фотодрук – 600 dpi;

·      збереження зображень і перегляд їх тільки на комп’ютері – 200 dpi.

За точність передачі кольорів відповідає другий показник – розряд­ність сканера (глибина кольору), яка вимірюється в бітах. Наприклад, розрядність 8 біт відповідає тому, що сканер може розпізнати 256=28 кольорів, або градацій сірого, 10 біт – вже 1024=210 градацій, 24 біти від­по­відають 16,7 млн кольорів (зрозуміло, що в побуті така кількість кольо­рів ніколи не знадобиться – хоча виробники сканерів вже заявили про 48-біт­ну розрядність домашніх сканерів).

Для якості роботи сканера важливо, який тип матриці використовує сканер. Матриця CIS значно гірше розрізняє кольори і відтінки. У CIS скане­рів є невисока роздільна здатність – до 600 dpi. Хоча вони є дешевші. Значно кращими є сканери з матрицею CCD від фірми Hewlett-Packard. Про­фе­сійні сканери за технологією CCD мають роздільну здатність 1200´2400 dpi.

Способи підключення сканерів до комп’ютера:

·      сканери з паралельним або послідовним інтерфейсом під’єднуються до LPT або COM портів;

·      сканери з інтерфейсом USB (працюють значно швидше) підключа­ються до USB-порта;

·      сканери з власною інтерфейсною платою. Плата додається до скане­ра і вставляється в вільний слот на материнській платі (гніздо PCI або ISA). Ці сканери відносяться до більш високого класу. Вони дорожчі та швидше працюють ніж сканери перших двох категорій.

Фірма номер один на ринку сканерів, як і на ринку принтерів, Hewlett-Packard. Інші фірми-виробники сканерів: Canon, Epson, Mustek.

 

2. Типи списків. Оформлення списків у Word.

Правила оформлення різних документів інколи вимагають наявність в документах списків. Прийнято виділяти три типи списків:

Маркировані списки (чи списки-бюлетні) і використовуються при перерахуванні або виділенні окремих фрагментів тексту. Як приклад можна використовуватися даний фрагмент тексту, оформлений за допомогою засобів маркірованого списку.

Нумеровані списки корисні в тих випадках, коли потрібно визначити порядок викладу.

Багаторівневі (чи ієрархічні) списки. У таких списках допустимі як нумеровані елементи, так і символи маркера

Маркірований (нумерований) список можна створити за допомогою меню Формат=>Список і панелі Форматирование.

Для створення маркірованого списку за допомогою вікна діалогу Список необхідно виконати наступні дії:

У новому файлі створіть список учнів вашої групи, набираючи кожне прізвище з нового абзацу. Виділіть всі абзаци текста, призначених для створення списку

Виберіть команду Формат=>Список. Відкриється вікно діалогу Список.

Перейти на вкладку Маркирований (Нумерований)

Вибрати список з представлених зразків. Натиснути ОК.

Для продовження списку необхідно помістити курсор в кінці останнього абзацу списку і натиснути клавішу Enter.

Для створення списків на панелі інструментів Форматування призначено дві кнопки:

Кнопка	Назва	Призначення
	Маркирований список	Створює маркирований список
	Нумерований список	Створює нумерований список

 

При створенні списків за допомогою кнопок панелі інструментів Форматування параметри їх будуть задані за умовчанням.

Д ля завершення списку необхідно встановити курсор в межах абзацу, починаючи з якого потрібно відмінити список, і натиснути кнопку, відповідну списку (нумерований або маркірований).

Зміна формата маркірованного списка

За допомогою вікна діалогу Список можна змінити наступні параметри маркірованого списку::

Символ маркера на будь який символ з шрифтів, що встановлені на комп'ютері.

Величину виступа

Відстань між символом маркера і текстом

Виравнювання

1. Для зміни маркеру списку потрібно виділити попередньо створений список учнів групи і ввійти в меню Формат=>Список і натиснути кнопку Изменить, посля чого відкриється вікно діалога Изменить маркированный список

Склад опцій вікна зміни маркеру:

Опції	Призначення
Символ маркера
Шрифт	Пропонує варіанти різних шрифтів для вибраного символа
Маркер	Дозволяє здійснити вибір варіанта символа маркера
Положенння маркера
Відступ	Визначає вирівнювання і положення маркера відносно лівої границі текста
Положення від текста
Відступ	Встановлює величину відступу від правого краю маркера до початку текста
Зразок	Дозволяє візуально оцінити, як буде виглядати список після внесения в нього змін

2. Змініть маркери у вашому списку згідно ваших уподобань

Зміна формата нумерованого списка

Нумеровані списки створюються на вкладці Нумеровані. Якщо запропоновані формати нумерованого списку не підходять для оформлення конкретного документа, можна створити власний формат списку, натиснувшиє кнопку Змінити в діалоговому вікні Список на вкладці Нумерований. При цьому відкриється вікно діалогу Зміна нумерованого списку

Склад опцій вікна зміни нумерованого списку:

Опція		Призначення
Формат номера
Нумерація	Здійснює вибір стиля номерів для списка
Почати з	Задає номер, з якого повинна починатися нумерація в списку
Шрифт	Дозволяяє вибрати шрифт для номерів у списку і для будь якого текста до і після номерів. Відкриває вкладку Шрифт
Положення номера
Вирівнювання	Встановлює вирівнювання списка
На	Визначає вирівнювання і положення номера
Положення текста
Відступ	Встановлює відстань від правого краю номера до початку текста
Зразок	Дає можливість побачити всі зміни до внесення їх в документ

Створення багаторівневих списків

Багаторівневі списки відрізняються від звичайних наявністю відступів. Певний відступ береться за рівень такого списку. Створення багаторівневого списку можливе лише за допомогою вікна діалогу Список. Причому рівні задає сам виконавець, встановлюючи певні відступи. Word аналізує відступи і, залежно від їх величини, нумерує, створюючи рівні.

Для створення багаторівневого списку необходимо виконати наступіні дії:

1.  Наберіть нижче приведений фрагмент тексту для створення багаторівневого списку у новому файлі. Зміст Походження терміну Історія Суспільний аспект Класифікація Завантажувальні Файлові Стелс -віруси Ретровіруси Троянські програми Ознаки зараження вірусом Посилання

2. Виділіть абзаци починаючи з "Завантажувальні" і закінчуючи "Троянські програми", кнопкою Увеличить отступ на панелі інструментів Форматирование як показно на малюнку нижче

3.  Виділіть весь майбутній список крім абзацу "Зміст".

4.  Виберіть команду Формат=>Список. В вікні діалога Список перейти на вкладку Многоуровневый

5.  Вибрати потрібний тип багаторівневого списку з запропонованих варіантів. Натиснути ОК.

Результат може бути таким:

З авдання для самостійного виконання:

 

Відкрийте файл " "Основи форматування у Word"" і за поданим нижче зразком, відформатуйте його згідно зразка:

Варіант 17

1. Монітори. Основні характеристики, принципи роботи.

Розмір екрана

Розміри екранів моніторів можуть коливатися від 9 дюймів (23 см) до 42 дюймів (см) по діагоналі. Чим більший розмір екрана, тим дорожчий монітор. Найпоширенішими є монітори з екранами, у яких довжина діагоналі дорівнює 14 дюймів, 15 дюймів, 17 дюймів, 21 дюйм. На жаль, зазначені розміри відповідають не дійсному розміру активної області екрана, а довжині діагоналі ЭЛТ. І для порівняння, наприклад, 15-дюймових моніторів, виготовлених різними фірмами, необхідно вимірити активні області їхніх екранів. Ці розміри варіюються від моделі до моделі, так що 17-дюймовий монітор однієї фірми може давати зображення розміром 15 дюймів по діагоналі, а монітор іншої - 15,5 дюймів.

Розмір екрана ЕЛТ, дюйми

Хоча розміри видимої області від моделі до моделі варіюються, приведені цифри дають досить повне представлення про більшість моніторів. Розмір видимої області являє собою розмір по діагоналі тієї частини екрана ЭЛТ, що підсвічується електронним променем. Іншими словами, якщо ви працюєте з Window's, то видима область - це область, займана головним вікном (область робочого столу).

У більшості випадків оптимальними для роботи є 15- чи 17-дюймові монітори. Для нових систем рекомендується використовувати 17-дюймові монітори, для систем широкого застосування - 15-дюймові, а для висококласних систем- 19-21-дюймові монітори.

Монітори більшого розміру рекомендується використовувати для роботи з такими додатками, як, наприклад, настільні видавничі системи, де особливо важливо бачити дрібні деталі зображення. На більш великому екрані монітора (17-дюймовому чи більше) можна відобразити сторінку формату А4 у натуральну величину, іншими словами, побачити сторінку точно в такому виді, у якому вона буде видрукувана.

Роздільна здатність

Роздільна здатність монітора - це розмір мінімальної деталі зображення, яку можна розрізнити на екрані монітора. Даний параметр характеризується пикселями (ріхе1) - по горизонталі і вертикалі екрана. Чим більша кількість пикселів, тим більш детальне зображення формується на екрані. Символьні додатки (наприклад, текстовий редактор) вимагають невисокого РЗ, у той час як додатки з великим обсягом графіки (наприклад, настільна видавнича чи система програми, що працюють під Window's) мають потребу в більш детальних зображеннях.

Крок точки (розмір пІкселя)

У монохромному моніторі РК відповідає розміру зерна люмінофора, а в кольоровому - як мінімум, одній тріаді різнобарвних плям. Це розходження приводить до того, що для кольорових моніторів вводиться ще один параметр, називаний відстанню між крапками1 (dot pitch) чи зернистістю, що дорівнює відстані між сусідніми тріадами в міліметрах.

Оригінальний кольоровий монітор IВМ РС мав зернистість 0,43 мм - значення, що тепер не відповідає практично жодному стандарту. Представлені на ринку сучасні монітори мають зернистість 0,25 мм і менше.

Частота.

Головне - монітор повинний відповідати обраній відеоплаті. Можна заощадити, купити монітор, що працює в такому ж режимі (з фіксованою частотою розгортки), що і відеоадаптер (наприклад, VGA-монитор і VGA-адаптер). Якщо ви хочете мати систему, що у майбутньому можна модернізувати, придбайте багаточастотний монітор: він буде працювати в різних режимах, включаючи і ті, котрі ще не специфіковані.

Маючи такий монітор, ви зможете "вписатися" у досить широкий діапазон частот рядкового і кадрового розгорток, оскільки синхронізація встановлюється відеоадаптером. Чим ширше діапазон можливих частот розгортки, тим монітор дорожче (і универсальніше). Частоти розгорток по вертикалі і горизонталі, обумовлені режимом роботи відеоадаптера, повинні попадати в діапазон, підтримуваний електронікою монітора. Частота розгортки по вертикалі (чи частота регенерації) визначає стабільність зображення. Чим вона вище, тим краще. Типові значення цієї частоти знаходяться в діапазоні від 50 до 160 Гц. Частота розгортки по горизонталі (чи частота рядків) коливається від 31,5 до 90 кгц і вище.

Для того щоб частота розгортки по горизонталі була нижче, у деяких відеоадаптерах використовується режим 1пtег1асеd, при якому по черзі відображаються дві половини повної картинки (парні і непарні рядки). У більшості моніторів це породжує помітне мерехтіння зображення. Так було доти, поки не був синтезований люмінофор з великим часом післясвітіння. Тому, по можливості, варто уникати роботи в режимі 1пtег1асеd. У ранніх моделях відеоадаптерів і моніторів цей режим використовувався як найбільш економний спосіб підвищення здатності, що дозволяє, наприклад, оригінальні відеоадаптер і монітор IВМ ХGА при розгортці 1024x768 використовували частоту розгортки по вертикалі, рівну 43,5 Гц (в інших адаптерів і моніторів при такій ж розгортці використовувалася частота 60 Гц і вище).

Частота розгортки по вертикалі не повинна бути нижче 60 Гц, хоча навіть при такій частоті можна помітити мерехтіння. Знижена частота викликає стомлюваність очей, особливо при великих розмірах екрана. Якщо ви можете собі дозволити придбати монітор з частотою регенерації 72 Гц і вище, то ви не будете бачити ніякого мерехкотіння. Сучасні монітори спокійно працюють при частоті вертикальної регенерації 75 Гц і вище, що значно знижує стомлюваність при тривалій роботі. Однак підвищення частоти регенерації набагато знижує ресурс роботи монітора, оскільки кожна картинка повинна виводитися на екран частіше.При покупці VGA-монітора переконайтесь, що його частота розгортки по горизонталі не нижче 31,5 кгц (це мінімум, необхідний відеоадаптеру для формування растру 640x480 пікселей). У специфікованому SVGА режимі Super VGA( SVGA - дозвіл 800x600 пікселів) частота розгортки по вертикалі повинна дорівнювати 72 Гц, а по горизонталі - не менше 48 кгц. Для одержання більш чіткого зображення (ЧР 1024x768 пікселів) частота розгортки по вертикалі повинна досягати 60 Гц, а по горизонталі - 58 кгц. При підвищенні частоти регенерації до 72 Гц частота рядків повинна бути збільшена пропорційно. Для одержання чіткого зображення потрібно шукати монітор з частотою розгорнення по вертикалі не менше 75 Гц, а по горизонталі - не менше 90 кгц.

Кривизна і розмір екрана.

Екрани більшості недорогих моніторів опуклі. Монітори з плоскими екранами виглядають кращими, але коштують вони трохи дорожче. Як правило, чим менше кривизна екрана, тим менше на ньому відблисків.

Який розрішення вам буде потрібно? При роботі з зображенням, що дозволяє здатність якого, наприклад, дорівнює 640x480 пікселів, прийнятна якість можна одержати на 14-дюймовому екрані. Багато користувачів вважають, що працювати з зображенням з дозволом 1 024x768 на 15-дюймовому моніторі не можна; для такого дозволу більше підходить 17-дюймовий монітор. Чим більше розмір екрана, тим краще.

2. Вставлення символів, виносок, графічних обєктів в документи Word.

Діалогове вікно Символ призначене для вставлення символів, наприклад, ¼ або ©, чи спеціальних символів, таких як довге тире ( — ) або трикрапка (…), які не можна ввести безпосередньо за допомогою клавіатури, а також символів Юнікод.

Типи доступних для вставлення символів залежать від вибраного шрифту. Деякі шрифти, наприклад, можуть містити прості дроби (?), міжнародні символи (C, e) і міжнародні символи валют (?, ?). Вбудований шрифт Symbol містить стрілки, маркери й математичні символи. Існують також додаткові символьні шрифти, наприклад Wingdings, які містять декоративні символи.

Вставлення символу

1. Клацніть місце, де потрібно вставити символ.

2. Натисніть кнопку Вставити.

3. У групі Символи натисніть кнопку Символ.

4. Далі виберіть один із запропонованих нижче варіантів.

   • Виберіть у розкривному списку потрібний символ.

   • Якщо потрібний символ у списку відсутній, виберіть пункт Інші символи. У полі Шрифт виберіть потрібний шрифт, клацніть символ, який потрібно вставити, а потім натисніть кнопку Вставити.

Виноски використовуються в документі для пояснень, коментарів і посилань на інші документи. При цьому для докладних коментарів краще використовувати звичайні, а для посилань на джерела — кінцеві виноски.

Виноска складається з двох зв’язаних частин — знака посилання та тексту виноски.

 Знаки посилань на звичайні та кінцеві виноски

 Роздільник

 Текст звичайної виноски

 Текст кінцевої виноски

Вставлення виноски

Microsoft Office Word автоматично нумерує звичайні та кінцеві виноски після вказування схеми нумерації. Можна використовувати єдину схему нумерації для всього документа або різні для кожного з розділів.

У разі переміщення, копіювання або видалення автоматично нумерованих виносок знаки посилань, що залишилися, автоматично нумеруються заново.

У режимі розмічування клацніть місце, де потрібно вставити знак посилання.

1. На вкладці Посилання у групі Виноски клацніть елемент Вставити виноску або Додати кінцеву виноску.

Сполучення клавіш  Щоб вставити наступну звичайну виноску, натисніть сполучення клавіш CTRL+ALT+F. Щоб вставити наступну кінцеву виноску — CTRL+ALT+D.

За промовчанням звичайні виноски розміщуються внизу сторінки, а кінцеві — в кінці документа.

3. Щоб змінити формат звичайних і кінцевих виносок, натисніть кнопку запуску діалогового вікна Виноски та виконайте одну з таких дій:

   • Виберіть потрібний формат у полі Формат номерів.

   • Замість звичайного формату номерів можна використовувати знак виноски. Для цього виберіть команду Символ поруч із кнопкою інший, відтак виберіть знак із доступних символів.

4. Натисніть кнопку Вставити.

 Примітка   При цьому наявні символи не змінюються, а лише додаються нові.

У документ буде вставлено номер виноски, а курсор буде розміщено після номера.

5. Введіть текст виноски.

6. Двічі клацніть номер звичайної або кінцевої виноски, щоб повернутися до знака виноски в документі.

Змінення формату номерів звичайних або кінцевих виносок

1. Розмістіть курсор у розділі, в якому потрібно змінити формат кінцевих або звичайних виносок. Якщо документ не поділено на розділи, розмістіть курсор у будь-якому місці документа.

2. На вкладці Посилання клацніть запускач діалогового вікна Виноски.

3. Виберіть один із пунктів Виноски або Кінцеві виноски.

4. У списку Формат номерів виберіть потрібний формат.

5. Натисніть кнопку Застосувати.

Вирізати чи скопіювати та вставити окремі графічні об'єкти або цілий ескіз можна за допомогою стандартних команд вирізання, копіювання та вставлення.

Щоб вирізати або скопіювати та вставити графічні об'єкти, виконайте наведені нижче дії.

1. Виберіть один або кілька графічних об'єктів, які потрібно вирізати або скопіювати.

2. Клацніть правою кнопкою миші та виберіть команду Вирізати або Копіювати.

3. Клацніть правою кнопкою миші та виберіть команду Вставити, щоб вставити графічні об'єкти.

Варіант 18

1. Які групи принтерів ви знаєте? Опишіть принципи їх роботи.

Принтер це пристрій для видачі даних з комп'ютера на папері, плівці в зручному для читання виді (у твердій копії)

Принтери різняться по способу печатки, призначенню й кількості квітів печатки. По способу печатки діляться на матричні (ударні), термічні, струминні й лазерні; по призначенню — на переносні (для блокнотних ПК), персональні, офісні, міні-друкарні; по кількості квітів — одноколірні, кольорові.

Основні характеристики: швидкість друку (знак/с і сторінка/хв.); якість друку (крапка/дюйм).

Матричний принтер. Принцип дії: друкує за допомогою барвної стрічки; фарба зі стрічки переноситься на носій за допомогою штирьків, що висуваються, що перебувають у матриці. Штирьки різко висуваються за допомогою електромагнітів. Штирьків звичайно буває 9 або 24. Швидкість друку 25—150 знак/с. Матричні принтери бувають із вузькою й широкою кареткою, можуть робити кілька копій за допомогою копіювального паперу. Серйозний недолік — шум при роботі. Широко поширені. Найбільш відомі фірми-виробники: Epson, Star Micronics (Японія).

Термічний принтер. Принцип дії: на друкуючій головці є дрібні швидконагріваючіся елементи, спеціальна барвна стрічка при нагріванні залишає фарбу на папері.

Струминний принтер. Принцип дії: є форсунка, що розприскує чорнило по контуру символу. Швидкість печатки тексту 6-12 сторінок у хвилину. Бувають одноколірні, триколірні й чотириколірні. Якість печатки висока, порівнянне з лазерним. Недолік — якість залежить від паперу й не можна одночасно робити копії. Найбільш відомі фірми-виробники: Hewlett-Packard (США), Canon, Epson (Японія).

Лазерний принтер. Принцип дії: за допомогою лазера зображення переноситься на барабан, покритий фоточутливим шаром, здатним міняти електричний заряд крапки під дією лазерного променя, що потрапив на нього. Барвний порошок прилипає до барабана по контуру зображення й потім переноситься на папір (мал. 49). Швидкість печатки 4—32 стор./хв. Якість печатки 300-1200 крапка/дюйм завжди відмінне. Найбільш відомі фірми-виробники: Hewlett— Packard (США), Epson (Японія).

2. Пошук та заміна тексту.

2. Пошук та заміна тексту.

Щоб знайти фрагмент тексту, відкрийте панель покрокового пошуку за допомогою комбінації клавіш Ctrl+F або пункту меню Зміни → Пошук....

Цей пункт відкриває додаткову панель пошуку, розташовану внизу вікна редактора. Ліворуч на цій панелі ви побачите піктограму для закриття панелі, за якою розташовано невеличке поле для введення шаблону пошуку.

Пошук буде розпочато негайно після того, як ви почнете вводити символи вашого шаблону пошуку. Якщо буде знайдено відповідник у тексті, його буде підсвічено, а колір тла поля запису буде змінено на світло-зелений. Якщо шаблон пошуку не відповідає жодному з рядків тексту, програма продемонструє це зміною кольору тла поля запису на світло-червоний, а у правій частині панелі буде показано напис Не знайдено.

Скористайтеся кнопками Наступне і Попереднє для переходу до наступного або попереднього відповідника у документі.

Відповідники буде підсвічено навіть після закриття панелі пошуку. Щоб зняти підсвічування, натисніть клавішу Esc.

Якщо буде позначено цей пункт, пошук обмежуватиметься рядками, регістр символів яких (верхній або нижній), збігатиметься з регістром символів у шаблоні пошуку. Для цього позначте або зніміть позначку з пункту З врахуванням регістру.

Натисніть піктограму у вигляді зеленої стрілочки на правому краю додаткової панелі пошуку, щоб перемкнути панель у стан потужного пошуку і заміни.

Щоб повторити останню дію з пошуку, якщо така була, без виклику панелі покрокового пошуку, скористайтеся пунктом меню Зміни → Знайти далі (F3) або Зміни → Знайти позаду (Shift+F3).

Заміна тексту

Щоб замінити текст, відкрийте панель пошуку з заміною за допомогою пункту меню Зміни → Замінити або комбінації клавіш Ctrl+R.

У лівій верхній частині панелі ви побачите кнопку-піктограму, за допомогою якої можна закрити панель, за нею можна побачити невеличкий рядок для введення шаблону пошуку.

Ви можете керувати режимом пошуку шляхом вибору одного з пунктів, Простий текст, Цілі слова, Керівні послідовності або Формальні вирази, які було описано раніше.

Скористайтеся кнопками Наступне і Попереднє для переходу до наступного або попереднього відповідника у документі.

Текст, на який слід буде замінити ключ пошуку, слід ввести у поле для введення тексту з міткою Замінити, після чого слід натиснути кнопку Замінити, щоб замінити лише поточний підсвічений елемент, або кнопку Замінити всі, щоб замінити ключ пошуку у всьому документі. Якщо позначено пункт Використовувати шаблони заміни, ви зможете додавати спеціальні елементи до тексту заміни натисканням кнопки Додати.

Ви можете змінити поведінку програми під час пошуку з заміною позначенням відповідних пунктів у правій частині панелі. Позначення пункту Враховувати регістр обмежить пошук елементами, у яких регістр (верхній або нижній) кожного символу збігається з ключем пошуку. За допомогою пункту Тільки вибране можна обмежити пошук з заміною лише позначеним фрагментом тексту. Якщо ви позначите пункт Знайти всі, програма позначить кольором всі відповідники ключа пошуку у документі і покаже кількість знайдених відповідників на невеличкій контекстній панелі.

Натисніть піктограму у вигляді зеленої стрілочки, розташовану у правій частині панелі потужного пошуку і заміни, щоб перемкнутися на звичайну нагромаджувальну панель пошуку.

Варіант 19

1. Що таке сканер? Для чого використовуються сканери?

Сканери – це пристрої для введення в комп’ютер чорно-білих або кольорових зображень безпосередньо з паперового документу.

 

Сканування – це перевід паперових документів в цифрову форму по точках. Сканування – це процес, в результаті якого створюється електронний образ паперового документу.

 

В результаті сканування документа створюється графічний файл, в якому зберігається растрове зображення вихідного документа, але цей набір пікселів ще не є документом в електронній формі. Це є файл гра­фічного фор­мату (наприклад, bmp, tiff, jpeg). Якщо оригінал містив текст, то від­ска­нований файл не може бути прочитаний текстовий редактором. Потрібно ще розпізнати текст відсканованих документів – це здійснюють програми роз­пізнавання тексту. Прикладом програми, що розпізнає текст, є FineReader.

Принцип дії сканерів базується на освітленні паперового документа. Потім вимірюється відбите світло в цифровій формі. Найуживанішими зараз є планшетні сканери. В планшетних сканерах папір кладуть на спеціальну поверхню і далі здійснюється сканування документа і його введення в комп’ютер. Крім планшетних є ще барабанні, рулонні, ручні, проекційні та ін. сканери. Сканери є чорно-білі (для введення тексту і рисунків, виконаних контуром), напівтонові (кольори заміняються різним тоном сірого кольору) і кольорові. Нині практично всі сканери кольорові.

  Основна технічна характеристика сканера – це роздільна здатність сканера (максимальна кількість точок, яку здатний розрізнити сканер), яка має два показники: по горизонталі (визначається кількістю елементів на лінійці фо­то­детекторів) та по вертикалі (визначається кроком руху ліній­ки). Наприклад, 600´300, 600´800, однак часто використовують тільки перше значення. Роздільну здатність сканера вимірюють ще кількістю точок на дюйм – dpi. Яка роздільна здатність потрібна сканеру:

·      у випадку тексту – для подальшого розпізнавання в програмі FineReader – 300 dpi в монохромному режимі;

·      простий кольоровий друк – 300 dpi;

·      фотодрук – 600 dpi;

·      збереження зображень і перегляд їх тільки на комп’ютері – 200 dpi.

За точність передачі кольорів відповідає другий показник – розряд­ність сканера (глибина кольору), яка вимірюється в бітах. Наприклад, розрядність 8 біт відповідає тому, що сканер може розпізнати 256=28 кольорів, або градацій сірого, 10 біт – вже 1024=210 градацій, 24 біти від­по­відають 16,7 млн кольорів (зрозуміло, що в побуті така кількість кольо­рів ніколи не знадобиться – хоча виробники сканерів вже заявили про 48-біт­ну розрядність домашніх сканерів).

Для якості роботи сканера важливо, який тип матриці використовує сканер. Матриця CIS значно гірше розрізняє кольори і відтінки. У CIS скане­рів є невисока роздільна здатність – до 600 dpi. Хоча вони є дешевші. Значно кращими є сканери з матрицею CCD від фірми Hewlett-Packard. Про­фе­сійні сканери за технологією CCD мають роздільну здатність 1200´2400 dpi.

Способи підключення сканерів до комп’ютера:

·      сканери з паралельним або послідовним інтерфейсом під’єднуються до LPT або COM портів;

·      сканери з інтерфейсом USB (працюють значно швидше) підключа­ються до USB-порта;

·      сканери з власною інтерфейсною платою. Плата додається до скане­ра і вставляється в вільний слот на материнській платі (гніздо PCI або ISA). Ці сканери відносяться до більш високого класу. Вони дорожчі та швидше працюють ніж сканери перших двох категорій.

Фірма номер один на ринку сканерів, як і на ринку принтерів, Hewlett-Packard. Інші фірми-виробники сканерів: Canon, Epson, Mustek.

2. Форматування символів та абзаців

Форматування символів. При форматуванні символів можна змінити шрифт, його розмір. Форматування здійснюється командою Формат/ Шрифт. При цьому на екрані з'являється вікно діалогу Шрифт, в якому можна встановити такі параметри:

Шрифт ( вибирається із списку шрифтів);

Стиль ( звичайний, курсив, напівжирний, напівжирний курсив);

Розмір шрифту;

Підкреслення;

Колір символів;

Ефекти ( верхній і нижній індекси, перекреслений).  

Форматування абзаців. Під абзацом у Microsoft Word  розуміють частину документу, за якою поміщається маркер абзацу. При введенні тексту абзац закінчується клавішею [ Enter ]. Процес форматування абзацу містить в собі:

Вирівнювання абзаців;

Встановлення відступів абзаців;

Встановлення відстані між рядками і абзацами.

Для форматування абзацу використовують команду Формат/ Абзац, яка відкриває вікно діалогу Абзац. При встановленні параметрів форматування абзацу зовнішній вигляд цього абзацу відображається у полі Образец вікна діалогу абзац.

Варіант 20

1. Принтери. Їх типи. Принципи роботи. Характеристики.

Принтер це пристрій для видачі даних з комп'ютера на папері, плівці в зручному для читання виді (у твердій копії)

Принтери різняться по способу печатки, призначенню й кількості квітів печатки. По способу печатки діляться на матричні (ударні), термічні, струминні й лазерні; по призначенню — на переносні (для блокнотних ПК), персональні, офісні, міні-друкарні; по кількості квітів — одноколірні, кольорові.

Основні характеристики: швидкість друку (знак/с і сторінка/хв.); якість друку (крапка/дюйм).

Матричний принтер. Принцип дії: друкує за допомогою барвної стрічки; фарба зі стрічки переноситься на носій за допомогою штирьків, що висуваються, що перебувають у матриці. Штирьки різко висуваються за допомогою електромагнітів. Штирьків звичайно буває 9 або 24. Швидкість друку 25—150 знак/с. Матричні принтери бувають із вузькою й широкою кареткою, можуть робити кілька копій за допомогою копіювального паперу. Серйозний недолік — шум при роботі. Широко поширені. Найбільш відомі фірми-виробники: Epson, Star Micronics (Японія).

Термічний принтер. Принцип дії: на друкуючій головці є дрібні швидконагріваючіся елементи, спеціальна барвна стрічка при нагріванні залишає фарбу на папері.

Струминний принтер. Принцип дії: є форсунка, що розприскує чорнило по контуру символу. Швидкість печатки тексту 6-12 сторінок у хвилину. Бувають одноколірні, триколірні й чотириколірні. Якість печатки висока, порівнянне з лазерним. Недолік — якість залежить від паперу й не можна одночасно робити копії. Найбільш відомі фірми-виробники: Hewlett-Packard (США), Canon, Epson (Японія).

Лазерний принтер. Принцип дії: за допомогою лазера зображення переноситься на барабан, покритий фоточутливим шаром, здатним міняти електричний заряд крапки під дією лазерного променя, що потрапив на нього. Барвний порошок прилипає до барабана по контуру зображення й потім переноситься на папір (мал. 49). Швидкість печатки 4—32 стор./хв. Якість печатки 300-1200 крапка/дюйм завжди відмінне. Найбільш відомі фірми-виробники: Hewlett— Packard (США), Epson (Японія).

2. Типи списків. Оформлення вписків у Word.

Правила оформлення різних документів інколи вимагають наявність в документах списків. Прийнято виділяти три типи списків:

Маркировані списки (чи списки-бюлетні) і використовуються при перерахуванні або виділенні окремих фрагментів тексту. Як приклад можна використовуватися даний фрагмент тексту, оформлений за допомогою засобів маркірованого списку.

Нумеровані списки корисні в тих випадках, коли потрібно визначити порядок викладу.

Багаторівневі (чи ієрархічні) списки. У таких списках допустимі як нумеровані елементи, так і символи маркера

Маркірований (нумерований) список можна створити за допомогою меню Формат=>Список і панелі Форматирование.

Для створення маркірованого списку за допомогою вікна діалогу Список необхідно виконати наступні дії:

У новому файлі створіть список учнів вашої групи, набираючи кожне прізвище з нового абзацу. Виділіть всі абзаци текста, призначених для створення списку

Виберіть команду Формат=>Список. Відкриється вікно діалогу Список.

Перейти на вкладку Маркирований (Нумерований)

Вибрати список з представлених зразків. Натиснути ОК.

Для продовження списку необхідно помістити курсор в кінці останнього абзацу списку і натиснути клавішу Enter.

Для створення списків на панелі інструментів Форматування призначено дві кнопки:

Кнопка	Назва	Призначення
	Маркирований список	Створює маркирований список
	Нумерований список	Створює нумерований список

 

При створенні списків за допомогою кнопок панелі інструментів Форматування параметри їх будуть задані за умовчанням.

Д ля завершення списку необхідно встановити курсор в межах абзацу, починаючи з якого потрібно відмінити список, і натиснути кнопку, відповідну списку (нумерований або маркірований).

Зміна формата маркірованного списка

За допомогою вікна діалогу Список можна змінити наступні параметри маркірованого списку::

Символ маркера на будь який символ з шрифтів, що встановлені на комп'ютері.

Величину виступа

Відстань між символом маркера і текстом

Виравнювання

1. Для зміни маркеру списку потрібно виділити попередньо створений список учнів групи і ввійти в меню Формат=>Список і натиснути кнопку Изменить, посля чого відкриється вікно діалога Изменить маркированный список

Склад опцій вікна зміни маркеру:

Опції	Призначення
Символ маркера
Шрифт	Пропонує варіанти різних шрифтів для вибраного символа
Маркер	Дозволяє здійснити вибір варіанта символа маркера
Положенння маркера
Відступ	Визначає вирівнювання і положення маркера відносно лівої границі текста
Положення від текста
Відступ	Встановлює величину відступу від правого краю маркера до початку текста
Зразок	Дозволяє візуально оцінити, як буде виглядати список після внесения в нього змін

2. Змініть маркери у вашому списку згідно ваших уподобань

Зміна формата нумерованого списка

Нумеровані списки створюються на вкладці Нумеровані. Якщо запропоновані формати нумерованого списку не підходять для оформлення конкретного документа, можна створити власний формат списку, натиснувшиє кнопку Змінити в діалоговому вікні Список на вкладці Нумерований. При цьому відкриється вікно діалогу Зміна нумерованого списку

Склад опцій вікна зміни нумерованого списку:

Опція		Призначення
Формат номера
Нумерація	Здійснює вибір стиля номерів для списка
Почати з	Задає номер, з якого повинна починатися нумерація в списку
Шрифт	Дозволяяє вибрати шрифт для номерів у списку і для будь якого текста до і після номерів. Відкриває вкладку Шрифт
Положення номера
Вирівнювання	Встановлює вирівнювання списка
На	Визначає вирівнювання і положення номера
Положення текста
Відступ	Встановлює відстань від правого краю номера до початку текста
Зразок	Дає можливість побачити всі зміни до внесення їх в документ

Створення багаторівневих списків

Багаторівневі списки відрізняються від звичайних наявністю відступів. Певний відступ береться за рівень такого списку. Створення багаторівневого списку можливе лише за допомогою вікна діалогу Список. Причому рівні задає сам виконавець, встановлюючи певні відступи. Word аналізує відступи і, залежно від їх величини, нумерує, створюючи рівні.

Для створення багаторівневого списку необходимо виконати наступіні дії:

1.  Наберіть нижче приведений фрагмент тексту для створення багаторівневого списку у новому файлі. Зміст Походження терміну Історія Суспільний аспект Класифікація Завантажувальні Файлові Стелс -віруси Ретровіруси Троянські програми Ознаки зараження вірусом Посилання

2. Виділіть абзаци починаючи з "Завантажувальні" і закінчуючи "Троянські програми", кнопкою Увеличить отступ на панелі інструментів Форматирование як показно на малюнку нижче

3.  Виділіть весь майбутній список крім абзацу "Зміст".

4.  Виберіть команду Формат=>Список. В вікні діалога Список перейти на вкладку Многоуровневый

5.  Вибрати потрібний тип багаторівневого списку з запропонованих варіантів. Натиснути ОК.

Вариант 21

Призначення сканерів їх параметри

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити у ПК чорно-біле або кольорове півтонове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Існує багато моделей сканерів, які відрізняються методом оптичного «промацування» зображення, допустимим розміром оригіналу, якістю оптичної системи. За способом організації переміщення зчитуючого вузла відносно оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні. В планшетних сканерах оригінал укладають на скло, під яким рухається оптико-електронний зчитувальний пристрій. У барабанних сканерах оригінал через вхідну щілину втягується барабаном у транспортний тракт і пропускається повз нерухомий зчитувальний пристрій. Барабанний сканер не дозволяє сканувати книжки, переплетені брошури. Ручний сканер необхідно плавно переміщувати вручну по поверхні оригіналу. Сканер, як і фотокопіювальний пристрій, освітлює оригінал, а його світлочутливий датчик із певною частотою вимірює інтенсивність відбитого оригіналом світла. У процесі сканування пристрій перетворює інтенсивність світла на двійковий код, який передається у пам’ять комп’ютера. Якщо сканер при кожній вибірці регіструє один біт інформації, то він розрізняє або чорний, або білий колір. В залежності від кількості бітів, що відповідають одній вибірці, сканер може розрізняти більшу або меншу кількість відтінків від чорного до білого. Наприклад, восьми бітові сканери забезпечують регістрацію 256 рівнів сірого. Існує три види сканування для отримання чорно – білих зображень: сканування штрихового рисунка (регіструються тільки чорні та білі кольори), сканування півтонового зображення (проміжні відтінки сірого імітуються угрупованням точок чорного кольору з різною щільністю. Отримане зображення називається змазаним півтоновим), сканування зображення з використанням шкали яскравості (сірої шкали) – кожен елемент зображення описується певною групою бітів, які кодують конкретний відтінок сірого. Півтоновий растр накладається на зображення з великою кількістю градацій яскравості в момент виведення зображення на друк. Людське око не може розрізнити більш 256 відтінків сірого, тому при забезпеченні такого рівня зображення виглядає цілком природно.

Комп'ютерний вірус (англ. computer virus) — комп'ютерна програма, яка має здатність до прихованого саморозмноження. Одночасно зі створенням власних копій віруси можуть завдавати шкоди: знищувати, пошкоджувати, викрадати дані, знижувати або й зовсім унеможливлювати подальшу працездатність операційної системи комп'ютера. Розрізняють файлові, завантажувальні та макро-віруси. Можливі також комбінації цих типів. Нині відомі десятки тисяч комп'ютерних вірусів, які поширюються через мережу Інтернет по всьому світу.За створення та поширення шкідливих програм (в тому числі вірусів) у багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність

Антивірусна програма (антивірус) — програма для знаходження і лікування програм, що заражені комп'ютерним вірусом, а також для запобігання зараження файлу вірусом.

Антивірусне програмне забезпечення зазвичай використовує два різних методи для виконання своїх задач:

• Перегляд (сканування) файлів для пошуку відомих вірусів, що відповідають визначенню в словнику вірусів.

• Знаходження підозрілої поведінки будь-якої з програм, що схожа на поведінку зараженої програми.

При цьому методі антивірусна програма під час перегляду файлу звертається до словника з відомими вірусами, що складений авторами програми-антивірусу. У разі відповідності якоїсь ділянки коду програми, що проглядається, відомому коду (сигнатурі) вірусу в словнику, програма-антивірус може виконувати одну з наступних дій:

Видалити інфікований файл.

Відправити файл у карантин (тобто зробити його недоступним для виконання, з метою недопущення подальшого розповсюдження вірусу).

Намагатися відтворити файл, видаливши сам вірус з тіла файлу.

Хоча антивірусні програми, створенні на основі пошуку відповідності визначенню вірусу в словнику, за звичайних обставин, можуть досить ефективно перешкоджати збільшенню випадків зараження комп'ютерів, автори вірусів намагаються триматися на півкроку попереду таких програм-антивірусів, створюючи «олігоморфні», «поліморфні» і, найновіші, «метаморфічні» віруси, у яких деякі частини шифруються або спотворюються так, щоб неможливо було знайти спільне з визначенням в словнику вірусів.

Антивіруси, що використовують метод знаходження підозрілої поведінки програм, не намагаються ідентифікувати відомі віруси, замість цього вони стежать за поведінкою всіх програм. Якщо програма намагається записати якісь дані в файл, що виконується(exe — файл), програма-антивірус може зробити помітку цього файлу, попередити користувача і спитати, що треба зробити.

На відміну від методу відповідності визначенню вірусів в словнику, метод знаходження підозрілої поведінки дає захист від абсолютно нових вірусів, яких ще немає в жодному словнику вірусів. Однак треба враховувати, що програми, побудовані на цьому методі, видають також велику кількість помилкових попереджень.

Деякі програми-антивіруси намагаються імітувати початок виконання коду кожної нової програми, що викликається для виконання, перед тим, як передати їй керування. Якщо програма використовує код, що змінюється самостійно, або проявляє себе як вірус (тобто починає шукати інші exe-файли, наприклад), — така програма буде вважатися шкідливою (здатною нашкодити іншим файлам). Однак цей метод також має велику кількість помилкових попереджень.

Вариант 22

Зовнішня пам'ять - це комп'ютерна пам'ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечення комп'ютера. Пристрої зовнішньої пам'яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп'ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам'ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі - це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам'яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями. Привід - це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії та виглядом носія. Носій - це фізичне середовище зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За принципом запам'ятовування розрізняють магнітні, оптичні та магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні методи запису-зчитування інформації.

Найпоширенішими є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.