143 Австрославізм та західноукраїнська інтелігенція у XIX ст.

Австрославі́зм — інтелектуальна й громадсько-політична течія в Австрійській імперії висунута в середині ХІХ століття. Ставила за мету здобуття рівноправності й автономії слов'янських народів та об'єднання їх на федеративних засадах під егідою і в рамках монархії Габсбургів. Найбільшої популярності австрославізм здобув серед чехів тому часто розглядається як чеська програма перебудови Австрійської імперії, а з 1867 р. Австро-Угорщини в федеративну державу під владою династії Габсбургів. Передбачала надання чехам та іншим слов'янським народам автономії в межах Австрійської імперії звідки й назва австрославізм. У своїх поглядах прихильники австрославізму відмежовувалися від ідеології й політики сепаратизму, панславізму, русофільства. Концепція австрославізму знайшла підтримку в колах західних українців та в діяльності їх першої політичної організації — Головної руської ради, яка 1848 запропонувала поділити Галичину на дві автономні частини — східну українську і західну польську. Імператорський уряд ігнорував вимоги австрославістів, але настанови австрославізму лишалися в програмах різних національних органіцій і політичних партій імперії до Першої Світової війни

144 Відновлення Галицької митрополії.

11 вересня 1806 року цісар Франц I затвердив пропозиції про відновлення Галицької митрополії, що їх випрацювали Антоній Ангелович та генеральний вікарій Львівської єпархії Михайло Гарасевич. Відень запропонував Папі Римському Пієві VII піднести Львівське єпископство до гідності митрополії в складі трьох владицтв: Львівської архієпархії, Перемиської та Холмської єпархій. На львівського архієпископа й галицького митрополита цісар просив затвердити Антонія Ангеловича, який після смерті холмського єпископа Порфирія Важинського і львівського єпископа Миколая Скородинського залишився єдиним греко-католицьким єпископом у Галичині. 24 лютого 1807 року Папа Римський Пій VII підписав буллу «In universalis Ecclesiae regimine», якою відновив Галицьку митрополію, затвердив номінанта і визнав за ним усі права, що ними користувалися київські митрополити.

25 вересня 1808 року відбулося урочисте сходження Антонія Ангеловича на галицький митрополичий престіл, на якому перебував до своєї смерті 1814 року. У 1803 р. австрійський уряд почав упорядковувати церковні справи на території держави. Латинські єпископи, львівський і перемиський, зажадали ліквідувати уніятські єпископства і віддати їх під юрисдикцію латинських. Львівська губернія, де польське духовенство мало великий вплив, була схильна до того. Але в цей час уніятські священики відправляють до Відня о. Михайла Гарасевича, Генерального вікарія Львівської єпархії, з домаганнями про утворення Галицької митрополії.

Гарасевич – вихованець «Barbareum», досвідчений історик, автор твору «Аннали Руської Церкви», патріот, добрий дипломат . З ним поїхав до Відня львівський єпископ Микола Скородинський. Вони спільно розгорнули широку й активну діяльність при імператорському дворі та перед нунцієм й імператором, які були готові підтримати справу утворення митрополії. У 1805 р. помер митрополит Ростоцький. У цей час помирають холмський і львівський єпископи, залишився тільки перемиський єпископ Ангелович. Римо-католики й надалі домагалися ліквідації уніятських єпископств. Губернія вимагала якнайшвидшого призначення єпископів. Завдяки Гарасевичеві цісар відправляє до Рима в 1806 р. листа, в якому домагається створення Галицької митрополії, а на митрополита представлено кандидатуру Ангеловича (який по закінченні богословських студій був ректором Державної семінарії у Львові і професором догматики у Львівському університеті, а з 1798 року – Перемиським єпископом) з вимогою, щоб Галицький митрополит мав усі права, якими володів Київський митрополит у час укладення Берестейської унії, гарантовані буллою «Decet Romanum Pontificem» .

Та в Римі вони зустрілися з новими труднощами: не було з’ясовано, чи взагалі існувала колись Галицька митрополія; російський цар вже призначив уніятським митрополитом Лісовського, а двох бути не може; у Львові вже є римо-католицька митрополія, це суперечить Замойському синоду, яким визначено, що митрополитом може бути тільки василіянин, а не світський священик.

Але Апостольська Столиця все-таки видала буллу «In unsversalis Ecclesial Regimene», якою було утворено Галицьку митрополію з усіма правами, які мала і Київська митрополія на території Галичини й Холмщини . Папа дав згоду і на кандидатуру Ангеловича з умовою, що василіянський чин надалі матиме активне й пасивне право при виборах митрополита; єпископ Ангелович повідомить про Галицьку митрополію митрополита Лісовського.

Однак Австрія не дала «Placenium regiura» (дозвіл на утворення митрополії) через вимоги, які поставив Рим. Тоді Апостольська Столиця без усяких вагань утворила митрополію без дозволу австрійської влади. Так у вересні 1808 р. митрополит Ангелович вступив на престіл Галицької митрополії.

Ця подія залишила велику печать в історії нашої Церкви, відкривши нову сторінку у її розвитку.