
- •107 Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •108.Книга буття українського народу
- •109. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •110. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •111. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля
- •112. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •113. Ісмаї́л Гаспри́нський
- •114.Джадидизм
- •115. Національне відродження кримських татар
- •116. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст
- •117. Журнал «Основа
- •118. Журнал "Киевская старина".
- •119. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •120. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •122. Заснування та діяльність “Просвіти”.
- •123.. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •124. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •125. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •126. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •127. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •128. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •129. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •130. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •131. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •132. Недільні школи.
- •133. Початок нової української літератури.
- •135. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •136. М.Максимович.
- •137. . Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •138.Хлопомани
- •139. "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •140. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •142. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •141 Антін Ангелович.
- •143 Австрославізм та західноукраїнська інтелігенція у XIX ст.
- •144 Відновлення Галицької митрополії.
- •145.Становище православної церкви на землях підросійської України у X IX ст.
- •146. Михайло Леввдький.
- •142. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •1. Шляхетська доба (до 1840-х рр.)
- •2. Народницька доба (1840-1880 рр.)
- •3. Модерністична доба (1890-ті – 1914 рр.)
133. Початок нової української літератури.
Модернізм в українській літературі народився в 1890-х рр. і перебував в інтелектуальній опозиції до так званої соціальної прози (реалізму). Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики слугували естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума.
Ідейний конфлікт поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки, відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської. Традиціоналісти (лідери реалістичного напряму) не сприймали нову естетику модернізму (відмовлялися співпрацювати з представниками нової течії). І.Нечуй-Левицький не підтримав проект М.Вороного, а Панас Мирний – М.Коцюбинського.
Важливою рисою літературного модерну в Україні, як культурного явища, було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки гостріше відчували застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося "більшою залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Наприкінці ХІХ ст. виникає ціла плеяда українських авторок різного рівня обдарованості, але загалом, вони відбивали цю новітню тенденцію в українській культурі та літературі – жіночий чинник. До цієї плеяди належали Наталя Кобринська, Наталка Полтавка
Вихідці з інтелігентських сімей, родин священиків, учителів та дрібних службовців, письменниці доби модернізму "привносять нові теми, нові типи героїв, звертаються до жіночої психології й акцентують жіночі цінності". Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська. Український літературний модернізм мав певний політичний сенс і громадське звучання. Виникнення модернізму як течії, яка оспівувала не лише селянство, а й представників усіх верств, насамперед – інтелігенції, культурної еліти, свідчило про самодостатність української літератури та української нації.
Ранні й зрілі форми українського модернізму знайшли відображення в творчості найвидатніших українських митців слова кінця ХІХ – поч. ХХ ст., таких як М.Коцюбинський та Леся Українка в Наддніпрянській Україні, О.Кобилянська і В.Стефаник в Західній Україні. Вони були справжніми "аристократами духу" і піднесли українську літературу, художнє слово до світових зразків.
134. П.Куліш.
Народився на Чернігівщині в родині дрібного панка козацько-старшинського походження. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Вчився в Київському університеті, але так і не завершив курс через матеріальні негаразди. Працював вчителем у Луцьку, Рівно, Києві.
В 1842-1843 рр. у Києві виникає гурток на чолі з П.Кулішем, до якого входили О.Навроцький, О.Маркович, Д.Пильчиків, В.Білозерський. Саме 1843 р. відбувається знайомство П.Куліша з Т.Шевченком. З 1845 р. до гуртка приєднується М.Костомаров, який став ад’юнктом Київського університету. Членів гуртка об’єднували спільні літературні та наукові інтереси, любов до української історії, козаччини, козацьких літописів. У дружніх бесідах членів гуртка все частіше виникала ідея слов’янської єдності. В січні 1846 р. гурток київських інтелектуалів перетворився на політичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство.
Співпрацював у Київській археографічній комісії, подорожував по Правобережній Україні, збираючи історичні та етнографічні матеріали, документи та пам’ятки.
Був заарештований у Варшаві за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Після слідства П.Куліш висланий до Тули без права публікуватися. В 1850 р. після звільнення повертається до Петербургу. П.Куліш пройшов довгий, складний і суперечливий шлях. Він еволюціонував від романтизму до позитивізму, від козакофільства до козакофобства та полонофільства, від православ’я до культу природної релігії, спільної для всіх народів. В його свідомості в певні періоди ідеї русофільства змінялися ідеалами австрофільства тощо. П.Куліш залишався романтиком, і його трагедія, як вважали дослідники, це трагедія культури романтизму.