131. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.

За сталінським визначенням ознак нації (чотири ознаки — спільність території, економічного життя, мови, особливості психічного складу і культури), відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого "статусу". При цьому ігнорувалася найважливіша умова — державність. Це було фальшивим обґрунтуванням "неповноцінності" цілого ряду народів, "незаконності" їхніх справедливих вимог щодо національного самовизначення, створення самостійних державних утворень.

Сучасна західна концепція нації ґрунтується на найважливішій ознаці — національній державі на певній території або змаганні до неї. На відміну від незахідної, "етнічної" концепції західна, територіальна, вважає національну (тобто державну) територію самодостатньою, адже "автаркія — це не лише захист священного рідного краю, а й захист економічних інтересів" (Е. Сміт). Відтак найголовнішими рисами національної ідентичності, за Смітом, є:

1) історична територія, або рідний край; 2) спільні міфи та історична пам'ять; 3) спільна масова, громадська культура; 4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів; 5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території. Отже, націю західна етнополітологія визначає як "сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів".Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї належності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Національна самосвідомість пов'язана із самоіден-тифікацією нації.

132. Недільні школи.

На Західній Україні

Новим явищем у системі початкової освіти було виникнення (під впливом революційних подій 1848 р.) недільних шкіл для дітей і дорослих у Галичині й Закарпатті. Інколи вони так і називалися: «читальні для дорослих», де вчили українській мові, літературі, основам математики, давали уявлення з природознавства, географії тощо. В Галичині було 60, в Закарпатті – 9 недільних шкіл, які сприяли не лише підвищенню культурно-освітнього рівня мас, але і формуванню національної самосвідомості.

В Наддніпрянщині

30-50-ті рр. ХІХ ст. – наступний етап у формуванні системи освіти в східноукраїнських землях. Для цього періоду характерна активізація політики щодо централізації та русифікації системи народної освіти в Україні. У 1835 р. видано «Положення про навчальні округи», згідно з яким в українських губерніях Російської імперії організовувалася Київська, Одеська та Харківська навчальні округи, які підпорядковувалися Міністерству освіти й одночасно місцевим генерал-губернаторам. У компетенції попечителя навчальної округи перебували навчальні заклади усіх рівнів від початкових шкіл до університетів.

Новим в організації початкової освіти в наддніпрянській Україні стала поява недільних шкіл, де викладали представники української інтелігенції для дітей і дорослих рідною мовою. Ці школи в Наддніпрянщині (впродовж 1859-1862) виникли значно пізніше, ніж в західноукраїнських землях, безпосередньо під впливом революційних подій 1848 р. На 1862 р. в Україні було 67 недільних шкіл, з них 3 – у Києві. Недільні школи за розпорядженням царського уряду були закриті у 1862 р.