103. Народовство.

Народовці. У період до революції 1848 р. саме молодь на чолі з «Руською трійцею» виступила за користування народною мовою,

Крім вікових та ідеологічних відмінностей, русофілів відрізняли від народовців і розбіжності в соціальному статусі. До перших, як правило, належали добре забезпечені церковні та світські чиновники; інші були студентами, молодими священиками, Спочатку суперечки між ними точилися майже виключно навколо питань мови й літератури. В інших питаннях прибічники обох угруповань мали спільні цінності

. Якщо русофіли знайомилися з творами консервативних російських письменників-слов'янофілів, то народовці жадібно читали Шевченка, Куліша і Костомарова. На початковому етапі зміцнення цих стосунків демократичні та світські тенденції навіть переважали. Згода, що зароджувалася у середовищі народовців, спиралася передусім на визнання того факту, що українці — це окрема нація, котра проживає на просторах від Кавказу до Карпат, і найкращим засобом самовираження якої є народна говірка. Відтак основним національним питанням для них було питання мови й літератури.», вони були (принаймні в теорії) демократичнішими, ніж їхні консервативні суперники-русофіли.Майже всі існуючі українські заклади, включаючи пресу, перебували під контролем русофілів, народовці ж не мали до них широкого доступу. Народовці заснували кілька таємних гуртків), найважливішим серед яких була «Молода Русь», утворена в 1861 р. у Львові. Друкувались : Вечорниці,Правда, Мета.

Водночас ряд народовців розробляли українську граматику й словники. Іншим різновидом їхньої діяльності став український театр. Заснований 1868р.у Львові, він, як і в Російській Україні, перетворився на особливо ефективний засіб поглиблення національної свідомості. В 1868 р. група з майже 60 студентів на чолі з Анатолем Вахнянином створили товариство «Просвіта», що займалося «вивченням та освітою народу». А в 1873 р. за фінансової та моральної підтримки східних українців у Львові було засноване вже згадуване Товариство ім. Т. Г. Шевченка. Після Емського указу 1876 р. несподівано стали зростати контакти з більш досвідченими східними українцями. .У 1880р. вони відкрили орієнтовану на маси газету, демонстративно назвавши її «Діло» на противагу русофільському «Слову». Того ж року з метою обговорення становища й потреб українського суспільства вони скликали перші українські масові збори, або віче. На нього зійшлося близько 2 тис. осіб, у тому числі багато селян. У 1885 р. було засновано представницький орган — Народну Раду.

104.Радикально-демократична течія у суспільно-демократичного русі західноукраїнських земель у др. Пол. XIX ст.

З 1880-х рр. народовці поступово стають провідною силою в руському таборі, відтиснувши москвофілів на другі позиції.Однак перемігши москвофілів, народовці самі зазнали внутрішнього переродження. Перші програмні заяви народовців мали радикальний, антиклерикальний характер. Але вони залишалися малочисельною групою міських інтелектуалів, які не мали доступу до українського села – основного джерела сили українського руху. Шлях до селянства лежав через сільське греко-католицьке духовенство. Це змусило народовців йти на компроміси з кліром і, відповідно, надати своєму рухові більш консервативного характеру.

У середині 70-х років у Галичині з'являється молода інтеліґенція, яка критично оцінювала діяльність обох руських течій і бажала надати українському рухові модерного, європейського характеру. Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін. навертаються до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна течія. Її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти українських соціалістів (Івана Франка та його товаришів) 1877-1878 рр.

. Радикали вели соціалістичну пропаганду серед українського селянства та робітництва і – що робило їхню діяльність особливо несприйнятною для поміркованого національного керівництва —виступали з різкою критикою греко-католицького духовенства. У 1890 р. вони утворили першу українську політичну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП). У дискусіях, що велися всередині партії, вперше викристалізувалася ідея політичної самостійності України. Вона містилася у книзі молодого радикала- марксиста Юліана Бачинського "Україна ірредента" (1895) та була включена у партійну програму .

Національний рух швидко політизувався під впливом актуалізації зовнішньополітичного аспекту українського питання. У 1889 р. у берлінському журналі "Ґеґенварт" появилася стаття німецького філософа Едуарда фон Гартмана, в якій висловлювалася ідея відірвання від Росії українських земель й утворення з них "Київського королівства". Стаття викликала певний політичний резонанс у Берліні, Відні і Санкт-Петербурзі; подейкували, що її поява була інспірована самим Отто фон Бісмарком. Так чи інакше, українська справа набрала особливого звучання з огляду на можливу війну Німеччини й Австрії з Росією.