97 ."Чигиринська змова".

Незважаючи на арешти, народницький рух у вигляді «ходіння в народ» набував своєї кульмінації. Особливою активністю відрізнявся гурток В.Дебагорія-Мокрієвича, що виник на початку 1875 р. До гуртка входило близько 20 осіб, серед яких – Я.Стефанович, В.Засулич, Вищим виявом народницького руху в Україні була спроба створити селянську революційну організацію. Ця подія здобула назву Чигиринської змови. Ініціатором цієї події були члени групи Я.Стефановича.– «Височайшу таємну грамоту», в якій закликали селян до боротьби проти дворян і чиновників, за переділ землі й підготовку збройного повстання. «Олександра ІІ у вигаданій царській грамоті, – за вас із дворянством переконала нас, нарешті, що ми одноособово не в силі допомогти вашому горю, Кульмінаційним пунктом програми і тактики «ходіння в народ» у представників російського народництва став перехід від революційної пропаганди до революційних дій – створення «Таємних дружин». Завершувалася «царська грамота» утопічним проектом – вірою у перемогу селян, що принесе їм землю і волю: Як бачимо, програмові постанови російських народників мали вигляд селянської утопії загальноросійського масштабу, позбавленої будь-яких регіональних ознак чи національних аспектів. Текст статуту селянського товариства «Таємна дружина» і «Височайшої таємної грамоти» та «Обряд святої присяги» були написані Я.Стефановичем та Л.Дейчем у серпні 1876 р. У вересні Л.Дейч, якого розшукувала поліція, виїхав за кордон, де мав надрукувати статут, грамоту та бланки присяги. У листопаді він повернувся з-за кордону, виконавши взяту на себе справу.

У результаті активної діяльності групи Я.Стефановича серед колишніх державних сіл Чигиринського повіту була створена нелегальна організація «Таємна дружина», яка нараховувала близько 1000 членів від 9 жовтня 1877 р. відомо, що було виявлено на той час близько 700 членів таємних товариств, з яких 370 вже допитані, а 27 головних керівників ув’язнено. Чигиринська змова викликала суперечності між народниками. Дехто з них, наприклад Г.Плеханов, вважав неприпустимим використовувати царистські ілюзії та ім’я царя в революційній боротьбі, інші розчарувалися у тактиці «ходіння в народ» і прагнули більш рішучих заходів, зміни тактики борот

98.Віденсько-Перемишльський гурток

Виходячи з розвитку національного руху на зах укр.землях можно поділити його на 2 етапи – до початку і після початку 1830рр. Перший відбувся під впливом австрійського просвітництва. Центр-Перемишль. В саме цей період діяв Віденсько-перемишльський гурток. Його лідер М.Левицький, зібрав гурт патріотично настроєних греко-католицькиїх священників: І.Могильницький, Й.Левицький, Й.Лозинський, І.Лаврівський, І.Снігурський. Майже всі вони в різний способ були пов’язані з віденським інтелектуальним оточенням. Деякі члени гуртка отримали освіту у Відні. Почали компанію по запровадженню руської мови в систему початкової освіти і розширення мережі парафіяльних шкіл. Їхніми заходами у 1816р. у Перемишлі було створено освітнє Товариство сященників, а у 1818р. – дяківську школу. Зустрілися з опором місцевої влади. У 1818 добилися від уряду рішення про допушення поряд з польською руської мови для викладання у початкових школах. За І.Снігурського освітня діяльність набрала найбільшого розмаху. До 1832 р. під його покровительством було відкрито бл.400 шкіл. У 1817-1821р. освітнє товариство випустило декілька підручників. Автор І.Могильницький. З середовища цього гуртка вийшли також перші граматики. Діячі гуртка погоджувалися у тому, що русини становлять окрему націю серед слов’янських народів і що їхня мова не тотожна ані польській, ані російській, ані суміші першої та другої. Для них було вочевидь, що руські селяни та люди у підросійській Україні розмовляють одновою мовою. Але вони вважали, що нею можна писати лише книжки для неосвіченого селянства. Літературна мова – повинна бути сумішшю місцевої говірки з церковнослов’янською мовою. Вони намагалися розрізняти мову літературну та народну. Через свої мовно-літературні засади перемишльський гурток не міг стаи виразником чітко української національної орієнтації. Характерно, що М.Левицький через 15 років став ініціатором заборони виданнь написаних українською народною мовою Така мова, а прямо говоря суржик не була приваблива для населення.