90.Діяльність народовольських гуртків і груп (кін. 1879 - поч. 1883 рр.)

Народницькі організації діяли і в Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві. В 1876 народники створили революційну організацію Земля і Воля. Своїм головним завданням вона вважала підготовку селянського повстання, Створювала осілі поселення у південно-східних приволзьких губерніях, однак ці спроби зазнали невдачі. В Україні у 1875–1876 найбільшу активність виявив гурток південних бунтарів, Я. Стефанович, Члени цього гуртка за допомогою селянських бойових загонів планували розпочати повстання. У 1877 південні бунтарі намагалися створити у Чигиринському повіті 1877р.

. Узимку 1877–1878 у Києві почав діяти гурток В. Осинського, члени якого здійснили ряд терористичних акцій проти представників царської адміністрації. Незгоди між прихильниками і противниками нового методу боротьби особливо загострилися в 1879.Розкол на 2 гуртка : Народна Воля»; інші учасники з'їзду створили організацію «Чорний переділ», яка ставила завдання мирного вростання народників у народну масу. Остання течія опісля перетворилася у легальне народництво, яке існувало аж до 1917. Чорнопередільці (Г. Плеханов, Л. Дейч, Й. Аптекман, М. Попов та інші) прагнули дотримуватися старої, землевольської програми і тактики. Києві чорнопередільці Є. Ковальська і М. Щедрін організували Південноросійський робітничий союз 1880–1881). Г. Плеханов заснував у Женеві організацію російських марксистів групу Визволення праці (1883). Чорний Переділ фактично припинив своє існування.

. В Україні народовольські організації і групи існували у Києві, Харкові, Одесі, Ніжині, Полтаві та інших містах. У лютому 1878 в Києві здійснено замах на товариша прокурора Котляревського; у березні 1881 Олександра II царизм перейшов у відкритий наступ. Судові процеси 80-х рр. (процес 20-ти 1880, процес 14-ти 1884 та ін.) довершили розгром організації. Народовольці намагалися відродити свою організацію. На початку 80-х рр. основним районом їхньої діяльності стала Україна. Тут ще діяли гуртки військово-революційної організації Народна Воля на чолі з М. Ашенбреннером. У 1885 в Катеринославі проведено з'їзд південних народовців. Однак відродити Народну Волю було вже неможливо.

91.Міграції українців у Російській імперії: Кавказ.

Переселення – ефективний спосіб імперського управління. Неодноразово він був використаний і щодо українського народу, зокрема його бойової частини – козацтва. «Серед політичних причин переселення українських козаків і селян на Північний Кавказ найголовнішою була колонізаторська, загарбницька політика Російської імперії – переселення на кордон імперії насамперед козаків, здатних і звичних вести напіввійськовий спосіб життя. Уряд бажав тим самим захистити російські кордони від нападу кочових войовничих племен,. Зокрема, переселяючи українських козаків на Північний Кавказ, російський уряд мав на меті асимілювати їх шляхом змішування з масою землеробського населення тодішньої Малоросії. За першим загальним переписом населення Російської імперії 1897р., кількість етнічних українців на Ставропольщині становила понад 319 тис. осіб, що складало 36,6 % Міграції зросли після Полтавська битва, після перемоги в якій Петро І започаткував масові жорстокі репресивні акції проти своїх політичних противників. Була знищена столиця І.Мазепи Батурин з усіма його жителями. Почалася велика міграція козаків, відома в історії як мазепинська еміграція, що мала насильницький характер. У 1718 р. чималий загін українських козаків послали будувати укріплення на р. Терек (Північний Кавказ). Після скасування кріпосного права в люди шукали землі., була створена захисна лінія з козацьких поселень. Цих козаків згодом було залучено до будівництва фортеці Моздок (1763 р.), захисту м. Азов та прилеглих до Росії територій. З 1770 р. на Терек переведено 3000 українських козаків, квітня 1777 р. почали будівництво фортець Азово-Моздоцької захисної лінії. 22 жовтня 1777 р. було закладено фортецю, яка поклала початок розбудови м.Ставрополя. Неподалік утворено п’ять станиць, які були заселені винятково запорізькими козаками-переселенцями.

І.Попко вказує на колоніальний характер козацького просування углиб Північного Кавказу,. Переселення українських селян на Кавказ здебільшого було пов’язане з різноманітними непередбачуваними труднощами. = тривалий час еміграція українців у Росію мала в основному аграрний характер і була переважно стихійною. У Моздоцькому відділі спостерігалась найбільша кількість нових поселень. З 1876 р. до 1902 р. на території відділу було утворено 55 хут