86. Єлизаветградська громада (кін. 70-х - поч. 80-х рр. XIX ст.)

склалася на початку 80-х років XIX століття. В 1878 році прибув до Єлисаветграда лікар Опанас Іванович Михалевич, а вже наступного року в поліції з'явився донос на нього — нібито Михале вич веде пропаганду серед своїх знайомих та хворих клієнтів. 1879 рік початком існування в Єлизаветграді українського гуртка. Опанас Іванович Михалевич був членом Київської Старої Громади з 1873 року. В 1876 році його вислали на .Волгу. Після того він займав посаду лікаря на Чернігівщині та Полтавщині і тут проявив себе як небезпечний агітатор. Йому було заборонено жити в п'яти північних українських губерніях, і Михалевич перебрався до Єлизаветграда, куди невдовзі з Бобринця переїхав Іван Тобілевич. Біля цих людей у 1880—1881 рр. склався гурток, в який входили ще Омелян Дяченко, член Одеської Громади Федір Волошинов, Євген Чикаленко, Олександр Тарковський, Андрій Грабенко та Іван Линкевич. Гурток приступив до виготовлення перекладів з російської на українську мову творів «...писателей народнической школы, причем работы эти предназначались для простого народа и имели целью «выяснить народу гнет, оказываемый на него правящим классом с целью возбудить его к протесту». Кожен з перекладачів робив свою частину праці вдома, а щотижня на квартирах І. Тобілевича або О. Михалевича. Дуже швидко відійшов від Громади Олександр Тарковський. Літом 1882 року він сформував гурток, який став на позиції «Народної Волі». Одначе стосунки між двома гуртками були якнайкращі, Після того як гурток залишили Чикаленко, Тарковський, Дяченко, Дудін, справа з перекладами не 'переривалась. До гуртка приєднались нові люди: члени Київської — Олександр та Софія Русови та Одеської —Феофан Василевський — громад. У 1883 році після повернення до Єлизаветграда Дяченка, Громада пристала до перекладу праці Іванюкова з політичної економії на українську мову з адаптацією для народного читання, , Маркович надавав своє приміщення, для проведення читань перекладів. Планувалось Громадою видати збірку віршів Т. Шевченка для дітей — «Кобзарик». Для цього О. Русов та Ф. Василевський з женевського видання «Кобзаря» робили добірку віршів. Книжку мали намір виготовити на гектографі, який був у розпорядженні гуртка народоволь.

87."Ходіння в народ" у 1974 - 1875 рр.

Різночинна, пореволюційному настроєна молодь, що об'єдналася в багатьох народницьких гуртках, вірячи в революційну природу селянства, в можливість підняти його на соціалістичну революцію, влітку 1874 р, в значній кількості пішла «в народ».

Переодягшись у простий одяг, народники під виглядом шевців, слюсарів, малярів, теслярів, учителів, фельдшерів тощо йшли в села, вели бесіди з селянами, розповідали їм про майбутній соціалізм, читали й поширювали різні популярні книжечки, в яких розповідалося про тяжке життя народу й містилися заклики до революції.

В Україні, на Правобережжі, «в народ» пішли члени «Київської комуни», які здебільшого дотримувалися бунтарських поглядів і тому вели «літучу», «бродячу» пропаганду, вважаючи, що достатньо лише заклику — і селяни піднімуться на революцію. Першими пішли по селах і містечках Київщини й Поділля, видаючи себе за малярів, В. Дебогорій-Мокрієвич і Я. Стефанович. За ними відправилися й інші члени «Київської комуни» — І. Бохановський, К. Фрост, В. Рогачова та ін.

Члени гуртка «жебуністів» вели пропаганду на Чернігівщині. Там же діяли народник І. Трезвинський та ін. На території Харківщини працювали члени гуртків С Ковалика і Г. Андрєєвої. Народницька пропаганда велася і на Полтавщині, Херсонщині, Катеринославшині та в інших місцях.

Однак незабаром народники стали переконуватися, що селянство не розуміє ідей соціалізму, не підтримує їх, ставиться з недовірою до пропагандистів. В. Фігнер писала, що «можна було прийти у відчай від революційної самотності, в якій ми жили». А царські власті на кінець 1874 p. близько тисячі учасників «ходіння в народ» заарештували. Слідство тривало три роки й закінчилося «процесом 193-х» жовтень 1877 — січень 1878 pp.), під час якого багатьох народників було засуджено до каторги або на поселення в Сибір. Хоча «ходіння в народ» не досягло поставленої мети, воно було важливим етапом визвольного руху в Росії, бо в його ході різночинна інтелігенція далі зближалася з народом, а також виковувалися стійкі революціонери.