70. Купецтво в підросійській україні 19 ст.

купецтво в Україні – соціальна група, яка до встановлення радянської влади становила кістяк підприємництва, На українських землях, які остаточно були інкорпоровані Росією в останній третині ХVIII ст., юридичне оформлення вищого торгового прошарку в ґільдійське купецтво як окремий стан почалося після

запровадження міських реформ 1770–1780-х рр. В його основу був покладений

не спадковий, а майновий принцип. Згідно з імператорським маніфестом від

17 березня 1775 р. та сенатським указом від 25 травня того ж року, були чітко

визначені розміри купецьких капіталів (починаючи з 500 руб.),

. «Жалувана грамота містам» від 21 квітня 1785 р.яка закріпила правовий

статус усіх міських соціальних груп, декларувала єдиний міщанський стан та

запроваджувала обмежене самоврядування. Усе населення поділялося на

(майновий ценз для 1-ї ґільдії визначався в межах 10–50 тис. руб., 2-ї –

5-10 тис. і 3-ї–1-5 тис. руб.). Представникам 1-ї ґільдії надавалося право вести

оптову й роздрібну зовнішню та внутрішню торгівлю, 2-ї – тільки внутрішню

оптову та роздрібну торгівлю ). Купці 3-ї ґільдії мали здійснювати оптову і роздрібну торгівлю в певному місті чи повіті,засновувати промислові заклади ремісничого типу, тримати невеликі річковісудна, трактири, постоялі двори.і. Відчутно піднімалася планка розміру ґільдійських капіталів для 2-ї та 3-ї ґільдій, що вказувало на прагнення влади відокремити заможних городян-підприємців від решти міського населення «Додаткова постанова про влаштування ґільдій і про торгівлю інших

станів» від 14 листопада 1824 р. зменшувала повинності, що покладалися на

купецтво. Представникам 3-ї ґільдії дозволялося засновувати підприємства

з кількістю робітників до 32 осіб. 1860-х рр. ліквідувало станові обмеження в торгово-промисловому підприємництві,1863 року Розбагатілий міщанин чи селянин майже автоматично ставав купцем.Іноземці у праві заняття торгівлею зрівнювалися

з російськими підданими. У становому купецькому свідоцтві вказувалися всі

члени родини купця. «Положення про державний промисловий податок» від 8 червня 1898 р., яке набуло чинності з 1 січня 1899 р. Закон дозволяв займатися підприємницькою діяльністю й без вибірки ґільдійських свідоцтв – право на неї надавали промислові свідоцтва. Об’єктом обкладання тепер ставав не підприємець, а підприємство. Державний промисловий податок, який поділявся на основний і додатковий, сплачували всі види підприємств – промислові, торгівельні,

транспортні, кредитні й страхові. Ґільдійські свідоцтва зберігалися й могли викуповуватися при одно-часному придбанні відповідних промислових.

71. Промислово-торгівельна буржуазія в підросійській україні др.Пол 19 ст.

Поряд з традиційними станами феодального суспільства — селянством та поміщиками, виникають нові класи — пролетаріат і буржуазія.

Основними джерелами формування буржуазії в Україні були «обуржуазнене» дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі, які в дореформений період накопичили капітали; кустарі, які зуміли пристосуватися до нових буржуазних умов; заможні селяни, які господарювали на засадах фермерства, орієнтуючи своє виробництво на ринок та використовуючи найману робочу силу. Українська буржуазія утримувала провідні позиції в цукровій, винокурній, мукомельній, шкіряній, вугільній галузях промисловості. Поступово сформувалася українська торгово-промислова буржуазна еліта, представники якої (Терещенки, Ха-ритоненки, Яхненки, Симиренки, Алчевські та інші) за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей не тільки України, а й усієї Російської імперії. відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, йшло активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Статистика свідчить, що у 1877—1905 pp. поміщики українських губерній продали особам недворянського походження майже 6 млн. десятин землі, що становило понад третину загальної площі дворянського землеволодіння. Буржуазні реформи відкрили нові перспективи перед селянством, адже більша частина поміщицьких земель була викуплена заможними селянами, які за той самий відрізок часу (1877— 1905) збільшили свою земельну власність за рахунок дворянської на 4,5 млн. десятин.