8. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії.

У 60—80-х роках XVIII ст. царський уряд ліквідував залишки Української козацької держави. Було ліквідовано гетьманство, скасовано поділ на козацькі полки й взагалі козацько-старшинський, . 1796 р. замість намісництв були створені губернії із звичайною для інших губерній Росії системою адміністрації: Малоросійська (Лівобережжя), Слобідсько-Українська (Слобожанщина), Новоросійська (Південь і Крим), Київська, Подільська і Волинська (Правобережжя). У першій половині XIX ст. утвердився такий адміністративний поділ Східної України: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Для посилення своєї влади й проведення реакційної політики, боротьби проти прогресивних сил царський уряд систему управління будував за військовим зразком. Були утворені генерал-губернаторства: Малоросійське (1802 p.), з 1835 р. — Харківське й Чернігівське з губерніями Харківською, Полтавською і Чернігівською, Новоросійсько-Бессарабське з губерніями Херсонською, Катеринославською, Таврійською і Бессарабською областю, Київське з губерніями Київською, Волинською й Подільською. На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою і з усіх сил проводили в життя гнобительську політику царизму.

Протягом першої половини XIX ст., внаслідок природного приросту й швидкої колонізації малозаселених районів Півдня, зростало населення України. У 1795 р. у Східній Україні налічувалося 8,2 млн. чол. (по Росії в цілому 36 млн. чол.), а в 1858 р. стало 13,5 млн. чол. (із 67 млнОсобливо швидко зростало населення Степової України.

9. Становище поляків уПравобережній Україні та реформи російського уряду першої половини 19 ст.

. Значна частина правобережних шляхтичів були потомками українських родів, сполячених після прийняття католицької віри у XVII-XVIII cт.Але їхній патріотизм не мав локального характеру, як серед дворянства Лівобережної України. Вони мріяли про відновлення Речі Посполитої з-перед 1772 р.. Віленський університет став найбільшим освітнім осередком не тільки на колишніх польських землях, але й у всій Російській імперії. У 1809 р. у гімназіях і школах Віленського освітнього округу вчилося більше школярів, аніж у 4 разом взятих російських шкільких реґіонах. Правобережні землі входили у склад Віленської шкільної округи. Однак місцева шляхта не дуже охоче відправляла своїх дітей на навчання до Віленського університету. Завдяки старанням Адама Чарторийського весь край покрився сіткою середніх шкіл, у 1805 р. ліцею в Кременці на Волині.. Мовні відмінності вони вважали лише різницею у діалектах, які не мали самостійного політичного значення. Нереальність розрахунків польської шляхти на підтримку українських мас проявилася сповна під час польського повстання 1830-1931 рр. Російський уряд заохочував селян з Правобережної України арештовувати своїх поміщиків і передавати їх владі, назаміну за це селянству було обіцяно звільнення від поміщиків.

Після розгрому повстання шість козацьких полків було перетворено на регулярні військові полки, два інші переведено на Кавказ. Козаків, які протестували проти цього, було суворо покарано. Князь Репнін, що настоював на відновленні козацтва, був звинувачений в українському сепаратизмі і 1834 р. звільнений зі свого посту. Царський уряд закрив Віленський університет та Кременецький ліцей, створивши на їхній базі 1834 р. Київський університет. У 1839 р. на Правобережжі було скасовано церковну унію, а всіх греко-католицьких віруючих насильно перевели у православ’я.

Основним об’єктом репресій стала польська шляхта. Багато відправили в сибір., декласації, тобто позбавлення шляхтичів їхніх станових прав і привілеїв. Протягом 1832-1850 рр. бл. 340 тис. безземельних шляхтичів було виключено з родословних книг й або перетворено в селян, або вислано у місто. Щоб послабити позиції польської шляхти, у 1847-1848 рр. київський генерал-губернатор Бібіков провів т.зв. інвентарну реформу У результаті, між 1845 і 1848 рр. на Правобережній Україні було зафіксовано 55 селянських повстань.

Правобережна Україна протягом 1830-1840-х рр. була полем битви між російськими і польськими впливами. Правобережжя стало тереном взаємного поборювання польських і російських впливів,