60.Земська реформа: Україна.

від 1 січня 1864 р. проводилася земська реформа.

Як органи місцевого самоврядування створювалися земські установи: губернські й повітові земські збори та губернські й повітові земські управи. Повітові земські збори складалися з членів, які називалися гласними, що обиралися на 3 роки по трьох куріях від усіх станів:1) землевласників повіту;2) міських громад;3) сільських громад.Гласних губернських зборів обирали на повітових земських зборах. Виборча система, за якою проводилися вибори, забезпечувала перевагу дворянам. Головою земських зборів був предводитель дворянства: у повіті — повітовий, у губернії — губернський. Земські збори обирали земські управи, які й були постійно діючими виконавчими органами земств.Земства не мали справжньої влади. їх функції обмежувалися завідуванням справами, що стосувалися «місцевих господарських вигод і потреб». Вони піклувалися про місцеву торгівлю й промисловість, про школи, лікарні, тюрми, арештні будинки, страхування, статистику, ремонт шляхів місцевого значення, притулки і т. п. У цьому відношенні вони провели певну корисну роботу.

Уся діяльність земств була поставлена під контроль царської адміністрації. Голову губернської земської управи затверджував міністр внутрішніх справ, повітової — губернатор. Вони ж мали право на свій розсуд припиняти виконання або скасовувати будь-яке рішення земських зборів.У перші роки після видання Положення земські установи були введені в 33 губерніях Росії, в тому числі й в Україні, крім Правобережжя. У правобережних губерніях, так само як і в Польщі, Білорусі, Литві, де було багато польських поміщиків, що брали участь у польському ч національному русі, земська реформа не проводилася. На Правобережжі земства були введені лише в 1911 р.За Міським положенням від 16 червня 1870 р. проводилася реформа міського самоврядування. У містах строком на 4 роки обиралися безстанові органи міського управління — міські думи. У виборах членів міських дум — власних — формально мали право брати участь всі платники податків, які досягли 25-річного віку. Вони відповідно до сплачуваної суми податків поділялися на три курії: кожна з них сплачувала третину податків і на своїх зборах обирала третину гласних. Це забезпечувало у міській думі перевагу представникам великої буржуазії. Міська дума обирала на своїх зборах міського голову і міську управу, які й були постійно діючими органами міського управління..

61. Інвентарна реформа на Правобережній Україні.

57. Складовою класичної моделі кріпацтва були намагання з боку уряду її вдосконалити. Черговий експеримент з удосконалення системи кріпацтва був проведений урядом Миколи І на території правобережної України у вигляді інвентарної реформи. В 1847 р. за інструкцією Київського генерал-губернатора Д.Бібікова, в Київській, Подільській та Волинській губерніях вводилися «інвентарі», на зразок австрійських реформ на західноукраїнських землях, в яких визначалися характер і норми повинностей селян. Міністерством внутрішніх справ були затверджені «Інвентарні правила», за якими земля залишалася у спадковому користуванні селян, а панщина встановлювалася 3 дні для чоловіків і 1 день для жінок на тиждень (для тяглих господарств), а для «піших» (господарств, де не було тягла, коней) панщина встановлювалася відповідно 2 дні для чоловіка і 1 день для жінки на тиждень. Відбувати панщину заборонялося у святкові дні, всі інші повинності скасовувалися, обмежувалася влада поміщиків над селянами (щодо шлюбів, заслання до Сибіру, здачі в солдати). Значення «Інвентарних правил» на практиці було зведено нанівець, тому що ніхто не контролював дії поміщиків, які збільшували панщину і захоплювали селянські наділи. На відміну від східної, в західній Україні класичної моделі кріпацтва не було. Політика уряду Австрійської монархії, до складу якої увійшли Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, здійснювана представниками освіченого абсолютизму, була спрямована на поліпшення стану селянства, як запоруки покращення економічного стану цих земель. Аграрні реформи віденського уряду передбачали скасування кріпаччини і встановлення юридичних норм селянського землекористування. Важливими соціальними наслідками цих реформ було, по-перше, те, що в західноукраїнському суспільстві не виникало такого соціального напруження і загострення селянської проблеми, як в наддніпрянських землях, по-друге, сприяло формуванню в свідомості західноукраїнського селянства династичної лояльності щодо Габсбургів, яке зберігалося аж до революції 1918 р. Економічною складовою «некласичної» моделі кріпаччини в західноукраїнських землях було те, що надання селянам особистої свободи та елементарних громадянських прав, юридичне впорядкування системи селянського землекористування мало створити умови для модернізації економіки за рахунок сільськогосподарського сектора.