5.Наполеонівські війни та підросійська україна.

Починаючи з січня 1810 року Наполеон почав готуватися до походу на Росію. До боротьби з Росією він мав намір залучити Австрію,герцогство Варшавське, Туреччину, Швецію, Пруссію.Україна для фр була сировинним придатком.Згідно з планами імператора Франції, після поразки Російської імперії передбачалося відокремити українські землі від Росії та поділити їх на декілька частин: Австрійській імперії за допомогу у війні передатиВолинь, решту земель Правобережної України — герцогству Варшавському,Чорноморське узбережжя та Крим — Туреччині. На території Лівобережної і Південної України передбачалося створити три держави, так звані «наполеоніди», — військово-адміністративні утворення під протекторатом. Одночасно французькі агенти здійснювали диверсійні акти підпалення складів, міст і сіл, що мали стратегічне значення. Так, у червні 1811 року в Києві спалахнула пожежа, яка перетворила на попіл велику частину міста. Згоріли Немирів, велика частина Тульчина, Бердичева.

Для війни з Росією Наполеон Бонапарт підготував 640-тисячну армію, яка мала вести наступ на трьох напрямках.

12 (24) червня 1812 року «Велика армія» Наполеона форсувала річку Неман,вдерлася на територію Росії. Хоча активних військових дій на території України не відбувалося,1812 року війська Наполеона підійшли до кордонів України

Українська еліта поділилася на два табори: «автономістів» та «консерваторів». Представники першого табору : висловлювали неприховану радість і надії, («Кодекс Наполеона») йУкраїна стане автономною, а може і незалежною,.І все ж переважна частина української шляхти поставилася до приходу Наполеона негативно,

У липні цар Олександр І видав маніфест про створення земського ополчення.Першими вступили в бій з ворогом бузькі козаки, які дислокувалися в білорусії.

На зайнятій території французи встановлювали власні порядки. У містах та містечках призначалися коменданти, комісари та бургомістри. У селаххазяйнували фуражні загони, основним завданням яких було забезпечення військ продуктами харчування. Почалося відверте грабування селян, Всього населенню окупованої території Волинської губернії було завдано збитків на суму 2,55 млн. рублів.

Восемь украинских казацких полков участвовали в так называемой "битве народов" осенью 1813 под Лейпцигом.

6. Наполеонівські війни та західноукраїнські землі

1807 року Наполеон ініціював процес створення Великого герцогства Варшавського – вагомого козиря в дипломатичній грі з Росією, Прусією та Австрією. Подальше збільшення його території не можливе було без боротьби з Росією і відторгнення України від Росії. Одночасно Варшавське герцогство могло розширюватися за рахунок володінь Габсбургів – колишніх територій Польщі. Серед цих володінь була й українська Галичина, яка справді стала розмінною монетою французької дипломатії.

Поступове загострення відносин Франції з імперією Габсбургів привело до початку в квітні 1809 р. війни – єдиної в історії наполеонівських війн кампанії, що велася на етнічних українських землях., імператор розраховував на підтримку Варшавського герцогства та організацію антиавстрійського повстання в Галичині. відновлення Польщі суперечило інтересам тодішнього союзника Олександра І.

Ще в березні 1809 р. російський імператор відверто заявив французькому послу в Росії Коленкуру, що будь-яке збільшення герцогства за рахунок Галичини суперечить його інтересам, і тому остання повинна бути цілком або частково приєднана до Росії. Але вже наприкінці квітня війська Варшавського герцогства під командуванням князя Ю.Понятовського вступили в Галичину і окупували її більшу частину. Тут вперше від часу поділів Речі Посполитої було повалено владу Габсбургів, Лише вступ військ Понятовського в Східну Галичину та загроза поширення тут польського повстання змусили Олександра І віддати наказ про похід російських військ у польські провінції Австрії.

Наполеон за Шенбрунським договором, що завершив австро-французьку війну, передав Великому герцогству Варшавському відібрані у Австрії території Західної Галичини,а передав Росії лише два округи Галичини – Тернопільський та Заліщицький. Таким чином, відбувся черговий поділ українських територій.

Угода Франції з Австрією (14 березня 1812 р.) передбачала територіальне збільшення останньої за її участь у війні проти Росії. Зокрема, у разі відновлення польського королівства і приєднання Галичини до Польщі, Австрія одержала б компенсацію за рахунок Правобережної України.

Пізніше Наполеон визнав, що навіть він не міг відкрито проголосити повне відновлення польського королівства в межах 1772 р. до вирішальної перемоги над Росією, оскільки цей крок одразу штовхнув би до табору його ворогів Австрію та Прусію.

7. Адміністративно-територіальний устрій українських земе.'::- в Австрійській імперії.

В Галичині прож найб українців (південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина —у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками .Західна Галичина була головним чином польською. Закарпаття У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель. Галичина разом з частиною польських земель була виділена в одну адміністративно-територіальну структуру — королівство Галіції і Лодомерії (Галичини і Володимирщини) з центром у Львові.Східний кордон нового австрійського краю проліг по р. Збруч,. У краї панувала австрійська бюрократична система управління і судочинства. Австрійський уряд призначав і членів магістратів, які керували соціально-економічним життям міст.«Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів (дистриктів).» входила Буковина (пол. центр м.Чернівці.)

Закарпатська Україна поділялася на чотири Комітети (жупи). Призначені королем адміністратори (переважно з великих землевласників) прозивалися жупанами. Ідея приєднання Буковини до Австрії належала Йосифу ІІ, співрегенту Марії-Терези. Стратегія полягала в тому, щоб поєднати Галичину з австрійськими територіями через Буковину.

Таким чином, в історичному розвиткові Буковини у складі Австрійської імперії можна виділити 3-и періоди:

1775-1786 рр. – період військового управління; 1786-1849 рр. – період об'єднання Буковини з Галичиною; 1849-1918 рр. – Буковина, як (окрема провінція імперії) коронний край.

З 1775 р. на Буковині була впроваджена тимчасова військова адміністрація. Адміністративним центром краю стали Чернівці