45.Зародження українського національного руху в Галичині.

Одночасно з польським розвивався й український національний рух. У 30-х роках у Львові, серед прогресивно настроєних українських студентів духовної семінарії і Львівського університету склався гурток, ,який за те, що його засновники Маркіян Шашкевич , Іван Вагилев і Яків Головацький розмовляли в університеті й семінарії українською («руською») мовою, був прозваний реакційними студентами «Руською трійцею».Члени гуртка вивчали рідну мову, літературу, етнографію, історію, життя народу, слов'янські літератури. Виступали проти тих, хто відмовлявся від рідної української мови, вважаючи її «хлопською.

Найбільш значною заслугою Шашкевича, Вагилевича й Головацького було видання в 1837 р. у Будапешті збірки «Русалка Дністровая», У цій збірці були опубліковані українські народні думи, історичні пісні обрядові пісні-колядки, веснянки , весільні пісні, жіночі пісні, колискові, оригінальні поезії і прозові твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького.Усім своїм змістом, живою народною мовою «Русалка Дністровая» пробуджувала любов до рідної культури й землі, піднімала національну самосвідомість західноукраїнського населення, почуття його єдності з усім українським народом і непорушного братерства з іншими слов'янськими народами. Вона оспівувала героїчну визвольну боротьбу народу проти іноземних поневолювачів..

стаття Якова Головацького «Становище русинів у Галичині», опублікована під псевдонімом Гаврило Русин у лейпцігському журналі «Щорічник із слов'янської літератури, мистецтва і науки» в 1846 р. У ній автор засуджував феодально-кріпосницький абсолютистський режим в Австрійській монархії .У названій статті Я- Головацький фактично вперше сформулював і проголосив соціально-економічні і політичні програмні вимоги українського національно-визвольного руху у Східній Галичині.Отже, як польські, так і українські прогресивні громадські діячі були настроєні проти австрійського абсолютизму, проти його колоніальної політики, співчували гнобленим народним масам, картали кріпосництво, збирали й публікували пам'ятки народної творчості.

46. Народні рухи у підросійській україні в пер. Пол 19 ст.

Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи викликало протидію в пригнічених народних мас. Селяни писали скарги на поміщиків в урядові установи; відмовлялися відбувати панщину, платити оброк; виявляли непокору місцевим та центральним офіційним властям; самовільно створювали самоврядування; псували панський реманент; підпалювали поміщицькі маєтки; втікали у південні землі; чинили збройний опір; організовували масові відкриті повстання тощо. Всі ці вияви народної непокори та протесту були змістом селянського руху, У 1803 р. на Правобережній Україні відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаського повіту Київської губернії. Окремі виступи першої половини XIX ст. були досить тривалими. Зокрема, жителі села Підвисоцького Уманського повіту Київської губернії протягом майже 15 років відмовлялися виконувати феодальні повинност. в Україні від 1797 р. до 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Характерними рисами більшості з них були стихійність, неорганізованість, локальний характер дій, малочисельність учасників, Після закінчення війни з Францією серед селянства активно поширювалися чутки про те, що незабаром буде скасовано кріпацтво і поміщицькі землі передадуть селянству. Щоб припинити чутки, Микола І був змушений у травні 1826 р. видати спеціальний маніфест, у якому підтверджував непохитність кріпосницьких порядків. У 1829 р. розпочалося повстання в Шебелинській слободі на Слобожанщині, під час якого місцеві селяни виступили проти нав'язаного їм статусу військових поселенців. Своєрідним феноменом у межах селянського руху першої половини XIX ст. були народні виступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба розпочалася ще 1812 р. і відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували та засилали до Сибіру. Та він втікав і, повернувшись на рідне Поділля, знову розпочинав боротьбу, яка тривала протягом 23 років. За цей час у повстанському русі під проводом Кармалюка брало участь майже 20 тис. осіб, повстанці здійснили 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Особливо інтенсивними були дії кармалюківців 1830—1835 pp., коли селянський рух охопив не лише Поділля, а й частину Бессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним структурам придушити цей виступ.