3.Церковні реформи Габсбургів та Романових к 18 -19 ст і Україна

церковна реформа: зрівн у правах і статусі уніатську та католицьку церкви, від чого тривалий час відмовлявся польський уряд. У 1774 р. Марія-Тереза запровадила нову офіційну назву уніатської церкви – греко-католицька,(цього дотр . Марія-Тереза, Йосиф ІІ та Леопольд ІІ,). Імператорський патент 1777 р. забороняв відробляти панщину попам і дякам. Покр стан дух. у 1774 р. при церкві св. Варвари у Відні заснувала Барберіум – семінарію для уніатів, яка у 1784 р. була перенесена до Львова,. Йосифа ІІ пров секуляризація церковних земель. На колишніх монастирських землях утворилися домінії, підпорядковані віденському уряду, на основі яких було започатковано Релігійний фонд Галичини. За рахунок цього фонду утримувалися монастирі,т.д Пік церковної реформи припадає на правління імператора Франца ІІ (1792-1835), коли в 1808 р. Львівському єпископату був наданий статус митрополії,. Ця ідея належала Львівському єпископу Л.Шептицькому, який ще у 1773 р. вважав, що існування Галицької митрополії сприятиме піднесенню значення Австрійської держави серед уніатів, і тим самим протистоятиме впливу зрусифікованого православ'я, так званого "московського cхизматизму".

В 1773 р. був розпущений орден єзуїтів. Воцаріння.. Уніатська церква роль національної церкви,. Кінець XVIII ст. вважається «золотою добою» . Духовенство звільнялося від військової служби. Мукачівський єпископ Бачинський став членом сейму. . На Закарпатті ініціаторами нац руху стали члени гуртка греко-католицької інтелігенції, . Саме він Бачинський переніс єпископську резиденцію, семінарію до Ужгорода. Там була відкрита і дяківська школа. А.Бачинський відстоював ідеї об’єднання Закарпаття і Галичини в єдину митрополію. .

Романові:

1793—1795 року, після другого і третього поділів Речі Посполитої, уся Правобережна Україна за винятком Галичини, опинилася в Російській імперії. Імператриця Катерина ІІ розпочала боротьбу з унійною Київською митрополією.1795 року затримано під домашнім арештом митрополита Теодосія Ростоцького.Наступні митрополити призначалися російськими чиновниками і не були визнані Папою Римським. 1839 на Синоді в Полоцьку Церкву примушено до об'єднання з Московським патріархатом.

4. Українське дворянство першої третини 19ст :соц. Структура та самосвідомість .

української старшини пертв на «шляхетне російське дворянство».. Року 1781 було встановлено, що значкові товариші належать до шляхетського стану. Року 1785 Катерина II поширила на Україну права російського дворянства. Щоб одержати ці права, треба було довести своє походження або від справжніх дідичів, шляхти польських часів, або виставити 12 свідків «благородного образу жизни». В останній стадії питання вирішував департамент герольдії Сенату. в 1835: дворянство було признане бунчуковим та військовим товаришам, але значкові не здобули. З числа, яким не надано дворянства, було велике. З цього кола вийшли «різночинці» .Дворянство Півдня. «Новоросійська знать» була дуже строкатою за своїм етнічним складом. До но-воросійського дворянства входили росіяни, українці, німці, французи та інші. Серед південної еліти слід відмітити урядовців іноземного походження.

На Лівобережній Україні діяли особи, які ставили своїм завданням допомагати сучасникам доводити свої права на дворянство.. Відомо багато людей, які присвятили себе цій справі: А. Чепа, В, Полетика, Р. Маркевич, В. Чарниш, М. Милорадович, Т. Калинський та ін.

Спочатку українська верхівка не бажала шукати дво-рянства, а віддавала перевагу статусу литовсько-польського шляхтича. Справа в тому, що за Литовським статутом шляхта мала більше прав ніж російське Права шляхти і російського дворянства були фактично зрівняні Катериною ІІ. У день свого народження, 21 квітня 1785 р., вона видала «Жалувану грамоту дворянству», яка заб тілесні покарання, звільняла від державної служби, податків, та надавала право володіння маєтком, кріпаками, майном у місті; т дворянин мав право судитися су-дом рівних (становим), утворювати свої організації –.У 1797 р. цар видав указ про створення нового родові-дника, і всі дворянські прізвища повинні були підтвердити свої права. Була утворена Герольдія1 – герольдмейстер-ська контора, Героль-дія визнала усі польські ранги і герби, що було вигідно українському дворянству.. Легко отримува-ли підтвердження дворянського статусу ті вихідці з украї-нської шляхти, котрі служили вже в імперських установах.30-х рр. ХІХ ст.