28. Аграрне перенаселення. Переселення селян із України.

Східна Україна.

В українському селі в останні десятиліття ХІХ ст. залишалася безліч вільних рук. У пошуках джерел існування українські селяни почали залишати рідні місця і переселятися на малозаселені землі імперії. Почався рух. Формувалася східна українська діаспора на землях Російської імперії.

Причини переселення: 1. Нестерпний соціально-економічний та політичний гніт, що панував на Україні в період утвердження ринкових відносин; 2. Процес утвердження ринкових відносин в Україні супроводжувався малоземеллям і повним збезземелюванням селян. Селяни почали шукати вільні землі для сільськогосподарської обробки; 3. Після реформ 60-70-х років ХІХ ст. в масах зростало почуття громадянської свободи, і вони шукали її на нових землях; 4. В другій половині ХІХ ст. відбувся демографічний вибух. Чисельність населення за 40 років зросла на 40 %.

Напрямки Східної української діаспори – Сибір, Далекий Схід (225 тис. чол.), Нижнє Поволжя (400 тис. чол.), Казахстан, Середня Азія (100 тис. чол.), Кавказ (1 млн. 300 тис. чол.). Східна українська діаспора складала в 1858 р. – 2 млн. 299 тис чол., а в 1900 р. – 4 млн. 370 тис. чол.

Українці зробили значний внесок в освоєння нових районів Російської імперії: освоювали цілинні землі, викорчовували ліси, привносили свій господарський досвід, упроваджували нові культури (гречку, кукурудзу, цукрові буряки тощо).

Західна Україна

С/г продовжувало залишатися основою економіки Західної України. З ним було пов’язане життя переважної більшості населення. Проблеми цієї галузі породжували негативні соціальні наслідки, одним з яких стала трудова еміграція.

Причини еміграції: 1. Безземелля і малоземелля селян; 2. Хронічний голод; 3. Відсутність роботи через слабкий розвиток промисловості, постійне безробіття; 4. Великі податки, які мало сплачувати населення західноукраїнських земель; 5. Демографічний вибух у 2 половині ХІХ ст.

Австрійський уряд не мав послідовної політики щодо еміграції: спочатку взагалі ігнорував її, а пізніше забороняв. Переселенців кидали у в’язниці.

Напрямки Західної міграції – Канада, СШС, Данія, Росія, Бразилія, Аргентина, Румунія, Німеччина.

27.Освіта в західноукраїнських землях першої половини 19 ст.

.

Процес: 70–90 рр. XVIII ст.; 90-ті рр. XVIII – 20-ті рр. ХІХ ст.; 30–50 рр. ХІХ ст.Перший період -програмою дій австрійського уряду. Протягом 1770–1780-х рр. була проведена шкільна реформа в Австрійській державі, в про обов’язкове навчання дітей у школі від 6 до 12 років. ,різною мовою за конфесійним принципом. Проголошувалося рівноправ’я віросповідань, що на практиці означало зрівняння всіх християнських) в українських землях. трьох типів:шкіл 1-класні (парафіяльні), що були поширені в селах; 3-класні (тривіальні або народні) – в містечках; 4-класні (нормальні) школи – в містах, адміністративних центрах. Нижчий ступінь системи народної освіти становили парафіяльні2 школи, де навчання вели наймані, мандрівні вчителі, які утримувалися коштом громадян. Це були 1-класні школи, де вчитель навчав усіх дітей разом, викладання велося рідною мовою.. Так, на Буковині в ході реформи було відкрито 7 тривіальних шкіл Середні, або «нормальні», школи (вищий ступінь у системі шкільництва австрійської держави) мали за мету підготовку вчителів На Буковині у 1788 р. були засновані дві «нормальні» середні школи – у Чернівцях З віденького конгресу відбувається наступ на українську мову, яка практично зникає у народних школах. У Галичині проводиться політика полонізації шкіл, в Буковині – онімечення, на Закарпатті – мадяризація освіти. заснувало так звані дяківки-школи,. На Галичині митрополит М.Левицький і єпископ І.Снігурський домагалися права викладати українською мовою в тих школах, де переважали українці.Поступово розвивалася середня освіта. На Галичині було 5 середніх шкіл-гімназій. З 1818 р. відбувся перехід від 5-класних до 6-класних гімназій. На Закарпатті було 3 гімназії. У 1808 р. була заснована гімназія у Чернівцях. У середніх навчальних закладах викладання велося латиною, німецькою та польською мовами. Українську мову в гімназіях в той час не вивчали, але тут вчилися українські діти, з яких у майбутньому і сформувався прошарок західноукраїнської інтелігенції. Часто гімназії виступали як відповідники вищих навчальних закладів. Перехідним від середнього до вищого навчального закладу був утворений в 1824 р. у Чернівцях Богословський інститут. З 1827 р. тут існувала семінарія для підготовки вчителів, основними мовами викладання були румунська та українська. Доля єдиного в західноукраїнських землях Львівського університету була незавидною. З 1805 до 1817 р. замість університету у Львові функціонував ліцей з філософським, хірургічним, юридичним та теологічним відділеннями. У 1818 р. університет був відновлений з німецькою мовою навчання. Трохи згодом у Львові відновлена реальна (торговельна) академія (1817). Збільшується у цей період кількість і якість середніх навчальних закладів. На Галичині з 1849 р. замість 6-класних гімназій вводяться 8-класні.