21.Польський і український національний рухи у Східній Галичині під час революції 1848 - 1849 рр.

Галичини, 2 травня 1848 р. було створено українське національно-політичне представництво – Головна Руська Рада.. Очолив Г.Яхимович, Головна Руська Рада сформулювала ідеологічні принципи та практичні заходи українського національного руху. У Маніфесті (відозві) до народу від 15 травня 1848 р. Головна Руська Рада, повідомляючи про своє утворення, проголосила ідею національної єдності галицьких та наддніпрянських українців, котрі являють єдиний народ. У Маніфесті були задекларовані самостійність та окремішність українського народу від польського та великоросійського. Основною програмовою вимогою Головної Руської Ради став поділ Галичини на дві окремі частини – польську, зі столицею у Кракові, та українську (східна Галичина і північна Буковина) з центром у Львові. Програма передбачала, що автономні польська та українська адміністративні одиниці матимуть свої власні сейми, адміністрацію з намісником. Урядовою мовою в українській провінції має бути українська, і вона ж повинна стати мовою народного навчання в краї від початкових шкіл до університету.

Окрім територіальної автономії програма Головної Руської Ради містила вимоги українізації шкільництва, створення національної преси, культурно-освітніх установ. Друкованим органом Головної Руської Ради стала газета «Зоря Галицька», що започаткувала українську пресу в західноукраїнських землях.

Програма Головної Руської Ради передбачала зрівняння уніатської і католицької церков, скасування станової повинності, встановлення рівності усіх перед судом і законом, захист власності, гідності тощо.

На всій Галичині діяло близько 50 руських рад, до яких входила сільська інтелігенція (вчителі, учнівська молодь), селяни, нижче духовенство. Організаторами місцевих рад були Я.Головацький, р.Мох, М.Верещинський й інші літератори та освітні діячі.. З метою протидії Головній Руській Раді 23 травня 1848 р. був утворений Руський собор,. Очолив Руський Собор князь Л.Сапега.

Політичною метою Руського Собору було збереження територіальної цілісності Галичини, а також польського домінування в ній, що згодом повинна була увійти до реставрованої Польської держави. Руський Собор мав свій друкований орган – «Дневник Рускій» («Dnewnyk Ruskij»), що видавався латиницею та кирилицею, а редактором його був колишній член «Руської трійці» І.Вагилевич, який пішов на співпрацю з польським табором. Серед українського населення Галичини Руський Собор не мав жодних впливів.У червні 1848 р. у Празі відбувся Слов’янський з’їзд, на якому була зроблена спроба зближення позиції українського та польського рухів.

22. Революції 1848-49 та їх вплив на україну

Перший етап національно-демократичної революції розпочався з осені 1848 р. Кульмінаційною подією стала революція в Угорщині під проводом Л.Кошута. 6 жовтня почалося повстання у Відні. 1-2 листопада спалахнуло повстання у Львові, яке мало пропольський характер – ним керувала Центральна Народна Рада. Після придушення повстання у листопаді 1848 р. були заборонені й Центральна Народна Рада і Руський Собор – польські національно-політичні представництва. Для цього етапу характерні такі форми: організація мітингів, подання петицій до крайового і центрального урядів, збирання підписів під петиціями. Так, у жовтні 1848 р. Головна Руська Рада подала до рейхсрату петицію, яку підписали 200 тис. осіб, де на першому плані була вимога поділу Галичини. Головна Руська Рада займалася також формуванням загонів національної гвардії та батальйону гірських стрільців, які брали участь у боротьбі проти революційної Угорщини. Головна Руська Рада приділяла увагу і вибору української національної символіки – національного прапора, національного герба і національного гімну. 2 грудня австрійський імператор Фердинанд І зрікся престолу на користь свого молодшого брата Франца-Йосифа. У грудні австрійський уряд разом з російським царизмом перейшов у наступ з метою придушення революції.

Другий період революції припадає на весну–літо 1849 р. 4 березня 1849 р. новий імператор Франц-Йосиф видав конституцію, яка урізала демократичні свободи, проголошені на початку революції. 8 березня був розпущений рейхсрат. Влітку капітулювала угорська революційна армія.

20 липня 1849 р. Головна Руська Рада звернулася з маніфестом до закарпатських українців, у якому закликала до злуки Закарпаття з Галичиною і Буковиною – об’єднання всіх етнічних українських земель у межах австрійської монархії з метою створення окремої української провінції.

«Весна народів» була досить бурхливою на Буковині: тут точилася боротьба між румунською та українською партіями за відділення Буковини від Галичини. Прорумунські сили, які створили «Партію патріотів» – великих землевласників на чолі з бароном Є.Гурмузакі, намагалися відірвати Буковину від Галичини, щоб здобути не стільки автономію країни, а щоб прилучити Буковину до українських територій у складі Австрійської держави. У березні 1849 р. на підставі конституції Франца-Йосифа Буковина була відділена від Галичини і визнана автономною провінцією. Революційні події на Буковині вилилися у селянське повстання під проводом Л.Кобилиці, що дало деяким історикам підстави стверджувати, що «весна народів» з найбільшою силою виявилася на Буковині.

На Закарпатті під час революції 1848 р. найпомітнішою постаттю був А.Добрянський, який увійшов до складу Головної Руської Ради Галичини, брав участь у роботі Слов’янського з’їзду в Празі. А.Добрянський підтримував ідею галицьких українців про об’єднання всіх українських земель в Австрійській монархії і вилучення їх в окрему адміністративну одиницю. Це була програма-максимум, мінімальні вимоги закарпатського українства зводилися до створення окремого руського дистрикту на правах автономії у складі Угорщини, подібно до сербів, словаків та інших слов’янських народів. У жовтні 1848 р. А.Добрянський особисто передав Францу-Йосифу меморіал з пропозицією поділу Угорщини на національні дистрикти (округи), для кожної нації, в тому числі для українців. На підставі загальної конституції Франца-Йосифа був створений Руський дистрикт, його губернатором з досить широкими повноваженнями став А.Добрянський

Революційні події, а також зміни політичного, соціального характеру в Австрійській імперії впродовж наступних двох десятиліть сприяли модернізації суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях.

Основним наслідком революції 1848–1849 рр. було набуття виборчих прав і скасування панщини.