18. Становище кримських татар у 19 ст.

самі кримські татари називають час із 1780-х по 1880-ті «чорним століттям".

Загарбавши Крим, російська влада вдалася до утисків кримських татар. Упродовж перших десяти років після анексії Криму російський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським аристократам 350 тисяч десятин найкращої кримської землі. Нові землевласники переселяли до своїх кримських маєтків селян зі Центральної Росії.. Особливо потужним імпульсом до вимушеної міграції стала доба Кримської війни 1853-56 років.Під час цієї війни кримських татар постійно звинувачували у «співпраці з ворогом», хоча факти такої співпраці були одиничними. Є чимало свідчень того, як на татар буквально полювали російські козаки, грабуючи і піддаючи побиттю, тоді як російські офіцери палили татарські села і забирали татарські землі. Восени 1854 року з‘явився наказ військового міністра Російської імперії про депортацію татар з посиланням на августійшу волю. Наказ був виконаний частково – на заваді став брак транспортних засобів. Утім, з багатого Південного узбережжя кримських татар виселили практично всіх. До цього варто додати, що імператор Олександр ІІ, виношував плани тотальної депортації кримськотатарського народу. наприкінці XIX століття у Криму залишилося менше 200 тисяч татар, у повному занепаді перебувала освіта; навіть більшість духовних діячів була неграмотною, тоді як за доби незалежності у Кримському ханаті була висока культура.

19.Зародження українського національного руху в північній Буковині і на Закарпатті.

У Закарпатській Україні культурно-національне відродження протікало під впливом т. зв. будительства (назва походить від слова "пробудження"). Як і в Галичині, його початок був стимульований реформаторською політикою віденського уряду. Рушійною силою процесу також виступала церковна інтелігенція, яка перебувала під впливом ідеології просвітництва та романтизму. Щоправда, на теренах Закарпаття перетиналися культурні і політичні впливи Росії та Угорщини, що зумовило специфічні регіональні риси цього процесу. 1771 р. Закарпатська церква була виділена в окремішну Мукачівську єпархію. тісна співпраця церкви з австрійським урядом розпочалася за єпископства Андрія Бачинського. Завдяки його впливу для підняття рівня освіченості закарпатського уніатського духовенства у Відні було засновано духовну семінарію "Барбареум". У 1778 р. А.Бачинський заснував духовну семінарію і при Мукачівській єпископській кафедрі. Йому належала ідея запровадження обов'язкового навчання дітей від 6 до 14 років. Єпископ активно сприяв відкриттю народних шкіл, належній підготовці вчителів та підтримці здібної молоді. 1793 р. на Закарпатті існувало 300 шкілРоки духовного керівництва краєм Бачинським стали своєрідним "золотим віком" української церкви на Закарпатті,

Наступний етап національно-культурного відродження на Закарпатті починається від Віденського конгресу (1815) і характеризується наступом реакції.

".Третій, етап національного відродження на Закарпатті характеризується кризою будительства, спричиненою внутрішньою боротьбою двох різновекторних ідейних течій - москвофільської та австро-фільської. Представники москвофільської течії - І.Орлай, Ю.Духнович, І.Раховський, Ю.Гуца-Венелін сповідували ідею культурного федералізму слов'янських народів під орудою Росії.Особливість концепції полягала в тому, що об'єднання слов'янських народів розглядалося не як політичне згуртування навколо Росії, а як "процес культурного єднання слов'ян", Будите-лі-москвофіли вбачали в Росії гаранта і захисника прав слов'янських народів, а тому радо зустріли російську армію, кинуту Миколою І на придушення угорської революції на Закарпатті і в Угорщині.(айстро-фільський) табір закарпатських будителів очолював його Адольф Добрянський, який відстоював принцип "австрійського федералізму.Згідно з нею, за доцільне визнавалося об'єднання русинів зі словаками і створення єдиної територіальної одиниці, або приєднання Закарпаття до Галичини і Буковини та утворення в результаті цього нової області на правах автономії у складі Австрії.Початковий етап буковинського відродження характеризується створенням нової української літератури, пожвавленням громадського життя, що було започатковано діяльністю Буковинського сейму Першою в буковинському русі наприкінці 1860-х pp. виникає москвофільська течія, що була запозичена з Галичини.. Активними діячами буковинського москвофільства були І.Браник, І.Глібовицький, В.Продай,Москвофіли розгорнули активну культурно-освітню діяльність, що сприяла формуванню національної самосвідомості. У 1869 р. ними було організоване культурно-освітнє товариство "Руська бесіда" У 1881 р. створено першу політичну організацію - "Руська рада",