1.4. Політика управління формуванням прибутку на підприємстві

Важлива роль прибутку в розвиткові підприємства і забезпеченні інтересів його власників та персоналу визначають необхідність розробки ефективної політики управління прибутком, аналізу та виявлення шляхів його максимізації.

Політика управління прибутком представляє собою процес розробки та прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту власника через підвищення ринкової вартості його підприємства.

В процесі своєї діяльності підприємство повинно проводити політику, яка направлена на максимізацію величини прибутку, яка включає:

1) управління формуванням прибутку;

2) управління розподілом прибутку.

Політика управління формування прибутку включає в себе наступні елементи:

1. Розробка політики управління прибутком в процесі операційної діяльності;

2. Розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної діяльності;

3. Розробка політики управління прибутком в процесі фінансової діяльності.

Будь-яка політика повинна мати свій механізм, який дає можливість контролювати всі функціональні процеси на підприємстві.

Механізм управління прибутком підприємства являє собою сукупність управлінських, економічних і організаційних процедур, інструментів і методів, що впливають на фактори, від стану яких залежить формування рівня прибутку, що дозволить прибутку виконувати властиві йому функції відповідно до цілей і задач підприємства з урахуванням особливостей діяльності підприємства в умовах нестабільного зовнішнього середовища.

При визначенні призначення механізму варто розглядати підприємство як цілеспрямовану систему, що має глобальні цілі й конкретні цілі для кожної функціональної підсистеми. Основне призначення механізму – отримання такої суми прибутку, яка дозволить ресурсно забезпечити намічені напрямки розподілу прибутку у відповідності із стратегією підприємства й дозволить відродити основну функцію прибутку – стимулювати виробництво й діяльність підприємства.

Одним із найважливіших питань при розгляді механізму управління прибутку підприємства є часовий аспект. При розробці механізму повинні бути враховані й поточні, і стратегічні інтереси підприємства. Рішення, пов'язані з короткостроковою необхідністю підприємства, мають бути узгоджені із стратегічними задачами управління й враховувати можливі довгострокові наслідки їхнього прийняття. З цією метою можливе формування двох тимчасових контурів механізму управління прибутком: більш спрощений варіант механізму використовується для управління прибутку, що забезпечує поточні потреби, а більш структурований – у довгострокових цілях.

Функціонування механізму управління прибутком підприємства має будуватися на основі сучасних підходів до управління, а також загальних і часткових принципів. До основних підходів управління, які варто враховувати при розробці механізму формування прибутку, варто віднести системний, функціональний і ситуаційний підходи.

Безумовна актуальність використання системного підходу для прийняття оптимальних управлінських рішень в області формування прибутку. Застосування системного підходу припускає розгляд всіх елементів системи у взаємозв'язку; визначення цілей і параметрів функціонування механізму управління прибутку; підпорядкування встановлених параметрів загальної мети [27]. Послідовне рішення задач, пов'язаних з формуванням прибутку підприємства, вимагає не автономних, а інтегрованих системних рішень. Системний підхід припускає розгляд механізму як відкритої системи, що взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід концентрується на придатності різних методів управління визначатися різними ситуаціями. При цьому варто враховувати, що підприємство – це відкрита система, тому зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, ведуть до змін усередині системи. Ситуаційний підхід передбачає, що при прийнятті управлінських рішень розглядаються тільки ті фактори, зміна яких впливає в даній конкретній ситуації. Ситуаційний підхід до розробки механізму управління прибутку підприємства припускає виявлення й оцінку переважного впливу факторів зовнішнього й внутрішнього середовища при прийнятті управлінських рішень.

При розробці механізму управління прибутком особливе значення має функціональний підхід. Сутність функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після установлення функцій створюються кілька альтернативних об'єктів для виконання цих функцій і вибирається той з них, що вимагає мінімум сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта на одиницю його корисного ефекту

Дія механізму управління прибутком підприємства забезпечується за допомогою прийняття управлінських рішень, формування інформаційних полів, проведення аналітичних і прогнозних робіт, виконання ряду економічних розрахунків і оцінки їхнього результату. Ряд цих процедур, як того вимагає дія механізму управління прибутком, багаторазово повторюються і впливають на багато аспектів життєдіяльності підприємства.

Узагальнивши дослідження відомих вчених в фінансовій та економічній галузі ми пропонуємо побудувати таку політику управління прибутком на підприємстві, яка б поетапно вирішувала основні завдання щодо отримання підприємством прибутку, та максимізації його розміру.

1. Першим етапом будь-якого управління є визначення системи цільових настанов підприємства та розробка переліку задач, що дозволяють їх реалізувати. Визначення цільових настанов і пріоритетів розвитку підприємства зумовлено низкою факторів:

• етап життєвого циклу підприємства;

• наявні конкурентні переваги підприємства;

• інтенсивність конкуренції в галузі;

• динаміка виробництва;

• частка на ринку відповідних товарів і послуг;

• форма власності й тип дивідендної політики;

• ступінь доступу до кредитних ресурсів;

• динаміка цін на вироблену продукцію;

• динаміка попиту та пропозиції на аналогічну й близьку по характеристиках до виробленої продукції;

• нормативне поле здійснення підприємницької діяльності.

Цільовими установками для підприємства можуть вважатись наступні:

• розвиток підприємства;

• зростання ринкової вартості підприємства;

• поліпшення фінансового положення;

• ріст підприємства за масштабом виробництва чи за кількістю структурних одиниць;

• створення іміджу якості й позиціонування стосовно конкурентів.

2. На другому етапі необхідно виділити вид прибутку, який би відображав вплив усіх факторів, які можуть змінювати його розмір. Оберемо об’єктом формування в механізмі управління маржинальний прибуток, що має властивість реальності та повною мірою може підлягати розподілу відповідно до цільових настанов і потреб підприємства. Такий висновок зумовлений наступними розуміннями. Маржинальний прибуток являє собою різницю між сумою чистого операційного доходу та сумою змінних операційних витрат, тому рішення, наприклад, такої задачі, як освоєння нових видів продукції, можна фінансувати за рахунок частини доходу, що залишилася, одночасно оптимізуючи постійні витрати.

3. На третьому етапі для проведення ефективної політики управління прибутком необхідно скласти перелік основних інвестиційних потреб підприємства. Та побудувати їх в порядку важливості для підприємства і виставити відповідні ранги. Цей етап є одним з найважливіших в формуванні політики управління прибутком на підприємстві. На цьому етапі передбачається здійснити:

• аналіз сукупності інвестиційних рішень, що підприємство збирається реалізувати в наступному році;

• аналіз поточних інвестиційних потреб;

• формування реєстру потреб на плановий період;

• ранжирування потреб.

Результатом роботи третього етапу є формування ранжованого реєстру поточних інвестиційних потреб підприємства. Критерії ранжування можуть бути використані якісні та кількісні критерії. В залежності від фінансового стану підприємства потреби можуть бути спрямовані на виживання підприємства, підтримку його нормальної життєдіяльності або розвиток. Тобто в цьому випадку потреби можуть бути ранжовані наступним чином:

- потреби першої необхідності (головною метою підприємства є виживання в конкурентному середовищі);

- необхідні потреби (мета – підтримка нормальної життєдіяльності);

- достатні потреби (мета – підтримка нормальної життєдіяльності);

- бажані (метою виступає всебічний розвиток підприємства).

4. Четвертий етап проведення політики управління є підготовка необхідної для ухвалення управлінського рішення по формуванню прибутку аналітичної й прогнозної інформації. Основні напрямки аналітичних робіт у цьому блоці наступні:

• формування бази порівняння;

• аналіз формування і розподілу прибутку в минулих періодах;

• аналіз й оцінка зовнішніх і внутрішніх факторів, що вплинули на сформований результат діяльності;

• аналіз і оцінка ретроспективного стану досліджуваної області діяльності;

• аналіз і прогноз зовнішнього середовища;

• аналіз закономірностей і тенденцій розвитку підприємства;

Для проведення аналізу досягнутих результатів і факторів їх формування використовуються традиційні методи: горизонтальний, структурний, порівняльний аналіз прибутку, факторний, інтегральний аналіз прибутку, аналіз коефіцієнтів. Для аналізу і прогнозу зовнішнього середовища використовується аналіз ризиків, методи попереднього аналізу прибутку.

В якості бази порівняння передбачається взяти кілька видів прибутку в залежності від варіантів прийняття рішень по формуванню прибутку, результатів ранжування потреб, наявності резервів і т.п.:

• прибуток минулих періодів,

• прогнозний прибуток,

• плановий прибуток.

За результатами порівняння приймається відповідне управлінське рішення.

Проведений у цьому блоці аналіз і оцінка є основою для розробки альтернативних варіантів формування необхідного рівня прибутку, виявлення резервів і шляхів підвищення цього рівня, а також служить джерелом формування інформаційної бази для наступного етапу.

5. П’ятий етап, пов'язаний з прийняттям відповідних управлінських рішень. Це приведення у відповідність інвестиційних потреб і прибутку, що формується. На цьому етапі на підставі сформованих інвестиційних потреб і представленої аналітичної інформації відбувається формування процедур, спрямованих на досягнення заданого рівня прибутку.

На цьому можна завершити етапи, які пов’язані із формуванням прибутку на підприємстві. Наступними етапами політики управління можуть бути організації, розподіл прибутку, контроль за цим розподілом. Тобто це реалізація прийнятих управлінських рішень, перевірка відповідності досягнутого результату з цілями й завданнями, які були сформульовані на першому етапі розробки політики управління.

На сьогоднішній день в якості комплексного інструменту управління прибутком можна розглядати контролінг. Контролінг у класичному розумінні – система управління підприємством, орієнтована на досягнення певного результату. Однак більшість авторів сходяться на думці, що сутність контролінгу виявляється в тому, що він підтримує й координує процеси планування, забезпечення інформацією, контролю й адаптації, тобто основне призначення контролінгу – представлення інформації, необхідної для прийняття управлінського рішення в області управління прибутком. Контролінг за своєю суттю є системою управління підприємством у цілому, головною метою якої є досягнення прибутку певного розміру. Перевагою контролінгу є те, що контролінг розглядає підприємство як систему і ґрунтується на комплексному підході. Однак, у контролінгу, як у системи управління прибутком є істотний недолік – управлінські й організаційні зусилля, управлінська увага розсіюються за всіма аспектами діяльності підприємства, що погіршує якість управління прибутком. Організація контролінгу на підприємстві вимагає значних трудових, організаційних зусиль, зміни організаційної структури підприємства, що не завжди економічно ефективно.

Питання з приводу вибору методів управління прибутком залишається дискусійним донині. На наш погляд, вибір методів управління прибутком підприємства залежить від цілей, задач, орієнтирів і пріоритетів підприємства в області управління прибутком. У цілому можна знаходити позитивні й негативні моменти того чи іншого методу, слабкі й сильні їх сторони. Однак, доцільним буде застосування тих методів, які дозволять досягти поставленої мети при найменших ресурсних витратах.

Розглянуте різноманіття методів складають основу управління прибутком, але їх застосування має бути системним, цілеспрямованим, адаптованим до конкретних умов діяльності конкретних підприємств. Таке використання можливе у рамках комплексного, системного інструменту управління прибутком підприємства, дія якого максимально охоплювала б аспекти управління прибутком і дозволила б прибутку виконувати його основну функцію – стимулюючу.

На наш погляд, таким інструментом є механізм управління прибутком підприємства. Розробка механізму управління прибутком передбачає дослідження передумов його формування. Основними передумовами формування механізму є вибір виду прибутку, на який спрямована дія механізму, аналіз умов, що забезпечують його функціонування й принципові основи формування механізму.

Розгляд принципових основ побудови механізму управління прибутком підприємства показує, що механізм має складну структуру, чітко обкреслені етапи та складові елементи цих етапів, схему їхньої дії та взаємодії.