1. Політика „умиротворення агресора”. Мюнхенська угода.

2. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі.

3. Концептуальні засади і головні напрямки зп незалежної України.

16. Політика умиротворення агресора. Мюнхенська угода.

Корені політики умиротворення лежали у помилковому сприйнятті Заходом Гітлера в якості розумного і зваженого політика. Помірковані поілтики у Франції та Британії бажали задовольнити вимоги Гітлера мало не в повному обсязі, аби лише уникнути конфлікту, і в цьому прагненні не бачили очевидного агресивного настрою в оточенні Гітлера. Можливо, вони сподівались направити агресію Гітлера на Схід, показуючи йому свою прихильність

Дивлячись на карту Європи станом на 1938 рік, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала стати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. На заході країни, в Судетській промислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйона німців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Гітлер підписав «Зелений план», який передбачав окупацію Судетської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступитися йому заради миру.

В самій Чехословаччині населення, незадоволене поступками ураду, вимагало рішучих дій проти нацистів. У ніч на 21 травня уряд Чехословаччини оголосив часткову мобілізацію. Це викликало занепокоєння Франції та Англії й роздратування Гітлера. Вибухнула «травнева криза». Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938 р.

Одна за іншою були направлені дипломатичні місії західних держав до Праги і в Берлін.. Західні великі держави одностайно умовляли Бенеша поступитися Гітлеру.

Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехословаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхилили радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд розробив "план 2", за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області.

1З вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судетських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера, який виступив з дуже різкою публічною промовою про чехів, які «катують» німців.

14 вересня Чемберлен запросив Гітлера до Лондона для обговорення чехословацької проблеми. Але Гітлер відмовився й у свою чергу запросив Чемберлена до Німеччини. Генляйн тоді вже вимагав анексії Судетів.

Переговори в Німеччині прошили у вересні 1938 р. в три етапи.

1. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені відбулася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися а своїм урядом і Францією. Коментуючи ці переговори, державний секретар США Хелл із задоволенням зазначив: «Це історична конференція!»

Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділення Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консультації 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторгнення Судетської області як «внесок у справу збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР надасть Чехословаччині негайну і дієву допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договорами про взаємну допомогу 1935 р.). Сталін неофіційно був готовий надати воєнну допомогу Чехословаччині і без Франції, але за двох умов: якщо Чехословаччина попросить Москву про таку допомогу і якщо сама захищатиметься від німецької агресії. Радянський Союз не обмежився заявами про свою готовність допомогти Чехословаччині згідно з договором і як член Ліги Націй

Англія та Франція 21 вересня попередили Бенеша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо вона прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Німеччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і ЧСР. В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум, а наступного дня в Чехословаччині почався загальний страйк.

2. 22 вересня Чемберлен прилетів до іншої резиденції Гітлера — в (Бад-)Годесберг. На зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословацького урядів. Але Гітлер зазначив, що цього вже недостатньо. Він вимагав віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.

26 вересня президент Рузвельт направив Гітлеру «послання миру», наступного дня – нове послання з копіями до Праги, Лондона та Парижа, де пропонував продовжити переговори й скликати конференцію заінтересованих країн (без СРСР). 28 вересня Чемберлен у листі. Гітлеру підтримав цю пропозицію, в той самий день Гітлер запросив керівників Франції, Англії та Італії до Німеччини на конференцію.

3. 29-30 вересня відбулася Мюнхенська конференція - Мюнхенська угода 1938 про розчленуван­ня Чехословаччини шляхом передачі Німеччині прикордонної Судетської області, де німецько-мовне населення складало бл. 3,2 млн. чол. Була підписана 29.09.1938 главами урядів Великої Британії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеччини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні) на конференції, що відбувалась у Мюнхені 29-30.09.1938 в умовах загрози з боку Берліна розпочати воєнні дії в разі відмови чехосло­вацького уряду прийняти його вимоги. Пред­ставників Чехословаччини, які не були допу­щені до обговорення тексту М. у., ознайомили з нею лише 30.09.1938. Уряд Чехословаччини підкорився ухваленому в Мюнхені диктату 4-х держав-учасниць. М. у. вимагала від чехо­словацького уряду забезпечити до 10.10.1938 евакуацію переданих Німеччині територій із збереженням неушкодженими всіх побудова­них на них з допомогою франц. спеціалістів військ. укріплень та споруд. Одночасно Чехословаччина також мала задовольнити територ. претензії, які за підтримки Німеччини вису­нули Польща (Тушинська Сілезія) та Угорщина (Півд. Закарпаття), що дозволило Гітлеру виправдовувати анексію Судет міжнар. харак­тером вимог до Чехословаччини. 1.10.1938 роз­почалась окупація Судетської області військами вермахту, внаслідок чого Німеччина збільшила за рахунок Чехословаччини свою територію на 1/5, населення — на 1/4, отримала майже 50% підприємств чехословацької важкої промисловості. М. у. стала апогеєм англ.-франц. «по­літики умиротворення», завдяки якій в ІІ-й пол. 1930-х гітлерівський режим під гаслом об'єд­нання територій проживання німецькомовного населення в єдиному Рейху зміг здійснити реві­зію Версальського мирного договору 1919 і вста­новити нім. гегемонію в Європі. Незважаючи на те, що в Додатку до угоди уряди 4-х держав-учасниць конференції підтвердили свої гарантії новим кордонам Чехословаччини проти неспровокованої агресії, рішення М. к. відіграли вирі­шальну роль в остаточній ліквідації Чехосло­ваччини як незалежної д-ви в березні 1939. Ігнорування країнами Заходу позиції СРСР під час мюнхенських подій, підписання у вересні 1938 англ.-нім. та у грудні 1938 франц.-нім. декларацій, які були сприйняті рад. стороною як пакти про ненапад між ними, переконали Й. Сталіна в можливості підготовки Францією та Великою Британією змови з Гітлером за ра­хунок СРСР, що стало передумовою рад.-нім. зближення напередодні Другої світової війни та підписання німецько-радянського пакту про ненапад 1939. Остаточне юрид. скасування М. у. було здійснене 1973 в дог-рі між ЧССР та ФРН.

2. НБСЄ

Нарада з безпеки й співробітництва в Європі була скликана з ініціативи СРСР і соціалістичних держав Європи як постійно діючий міжнародний форум представників 33 європейських держав, а також США й Канади для вироблення заходів зменшення військового протистояння й зміцнення безпеки в Європі.

Нарада проводилася в три етапи:

1.3 - 7 липня 1973 - Хельсінкі - нарада міністрів закордонних справ.

2.18 вересня 1973 - 21 липня 1975 - Женева - внесення пропозицій, виправлень й узгодження тексту Заключного акту,

3.30 липня - 1 серпня 1975 - Хельсінкі - саміт. На саміті 1 серпня був підписаний Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі.

Це була безпрецедентна до того зустріч найвищих керівників 33 європейських держава а також США й Канади. Саміт завершив свою роботу урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в якому фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань порядку денного.

Стрижень Заключного Акта становила «Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:

1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету. Наголошувалося, що йдеться про поважання всіх прав, притаманних суверенітетові. В Декларації було зафіксовано поважання права держав «вільно вибирати й розвивати свої політичні, со­ціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила».

2. Незастосування сили або погрози силою.

3. Непорушність кордонів. Держави—учасниці НБСЄ визнали непорушними кордони одна одної, так само як і Кордони усіх держав у Європі, і зобов'язалися утри­муватися від будь-яких зазіхань на ці кордони як на мо­мент підписання Заключного Акта, так і в майбутньому. Принцип непорушності кордонів було вперше в історії міжнародних відносин зафіксовано на багатосто­ронній основі

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.

6. Невтручання у внутрішні справи. Відповідно до цього принципу країни— учасниці НБСЄ мають утримуватись від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній або іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повален­ня режиму іншої країни-учасниці.

7. Поважання прав людини та основних свободу включа­ючи свободу совісті, релігії та переконань. У відповідності з проголошеним принципом держави-учасниці зобовяза­лися визнавати загальне значення прав людини та основних свобод

8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею. Виходячи з цього принципу всі народи світу мають невід'ємне право вільно визначати, коли і як вони того забажають, свій внутрішній та зовнішній політичний ста­тус без втручання ззовні та здійснювати на власний роз­суд свій політичний, економічний, соціальний та куль­турний розвиток.

9. Співробітництво між державами. Цей принцип передбачав зобов'язання держав—учасниць НБСЄ спів­працювати в усіх сферах у відповідності з цілями й принципами Статуту 00Н.

10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним пра­вом. Останній з «гельсінських принципів» передбачав, що держави-учасниці мають сумлінно виконувати свої зо­бов'язання, які випливають як із загальновизнаних прин­ципів і норм міжнародного права, так і тих міжнародних договорів та інших угод, учасниками яких вони є.

Перелічені принципи мали важливе значення для стабілізації обстановки на європейському континенті. Вони, зокрема, підтверджували відповідні положення вже укладених між провідними країнами світу — СРСР, США, ФРН, Францією, Великобританією, Канадою, Іта­лією — договорів та угод.

Досягнуті й закріплені у відповідних документах ре­зультати Наради створювали досить сприятливі переду­мови для розширення й активізації міждержавного спів­робітництва в економічній, науково-технічній, природо­охоронній галузях.

Останній розділ Заключного Акта «Подальші кроки після Наради» відображав намір учасників продовжувати розпочатий процес багатосторонніх дискусій і перего­ворів з актуальних проблем європейської безпеки, який згодом дістав назву «гельсінського». Було досягнуто до­мовленості про організацію після завершення Наради зустрічей між представниками 35 країн, починаючи із зустрічі на рівні повноважних представників міністрів за­кордонних справ, яка мала пройти в Белграді в 1977р.