3. Особливості постбіполярної системи мв.

З розпадом СРСР і «табору соціа­лізму» зникли двополюсність сві­ту та конфронтація по лінії Схід— Захід. З політичної сцени пішов головний військовий про­тивник Сполучених Штатів Америки, що дало змогу лік­відувати загрозу всесвітньої ядерної катастрофи. Демокра­тичні перетворення, розвиток вільного ринку стали визна­чальними рисами трансформації країн — від Європи до Латинської Америки, від Африканського континенту до Азії. Змінилася конфігурація геополітичних сил у постдвополюс-ному світі.

Фактична перемога в «холодній війні» перетворила США на одноосібного світового лідера — єдину наддержаву у військово-політичному вимірі, яка має можливість втруча­тися у події, що відбуваються в будь-якій частині земної кулі. Така тенденція у зовнішній політиці США стала проявлятися з закінченням «холодної війни». За умов нового світоустрою змен­шується значення військово-силового і військово-політич­ного чинників, що раніше визначали реальну вагу і вплив тієї чи іншої держави. Саме це значною мірою сприяє появі нових світових лідерів — «полюсів тяжіння» — Японії, Китаю,Європейського Союзу, Австралії, Тайваню та ін. Звичайно ж, у багатополюсному світопорядку важливу роль зберігає і Росія.

В умовах багатополюсності світу значно обмежуються можливості збереження чи появи однієї наддержави, здатної самотужки контролювати події на планеті. Ніхто не хоче, навіть значна частина американців, щоб США були світовим жандармом, чи світовим моралістом, чи світовою моделлю для наслідування. Відбуваються якісні зміни у відносинах СІЛА з їхніми союзниками. Останні звільняються від опіки Америки, яка протягом усього повоєнного періоду виступала гарантом від комуністичної загрози.

Дедалі більша кількість країн виходять зі сфери супер­ництва великих держав і набувають здатності здійснювати самостійну політику.

Якщо у період «холодної війни» на перше місце ставилися системні, блокові інтереси, пронизані головним чином ідео­логічною сутністю, то тепер на передній план виходять інте­реси окремих країн, груп країн, народів. Разом із тим зі зникненням двополюсного протистояння і вступом світу в посткомуністичну добу постали численні обставини, що ускладнюють геополітичну ситуацію.

За двополюсного світопорядку кордони між двома бло­ками чи полюсами були чітко визначеними і непроникними. Протистояння полюсів було заздалегідь окресленим і про­стим. Був напрацьований механізм взаємного стримування. Силі як чинникові міжнародної політики не було альтер­нативи. Існувала жорстка стратегічна структура, побудована на балансі сил і взаємному страхові. «Холодна війна» ство­рювала своєрідну патову ситуацію у відносинах між двома наддержавами, разом із тим забезпечуючи конфронтаційну стабільність і передбачуваність можливих дій обох сторін.

Після закінчення «холодної війни» усе змінилося — між­народна безпека розпалася на мозаїку численних конфліктів і воєн, що виникають постійно й повсюдно. Зникає ідео­логічне протистояння, але натомість розширюються та загос­трюються зіткнення на основі національних, конфесійних, соціально-економічних, внутрішньополітичних чинниківНині ж міжнародні відносини усе частіше ускладнюються нетрадиційними формами агресії та конфліктів. Ситуація ускладнилася появою на міжнародній арені внаслідок розпалу СРСР та Чехословаччини, а також Югославії великої кількості нових держав.

Внаслідок краху комуністичної системи країни Централь­ної та Східної Європи фактично втратили те, що вони мали завдяки їй. Це стало причиною соціальної напруженості та прагнення цих країн швидше перейти до ринкової економікиРозпад СРСР викликав глобальні міжнародні наслідки. З його крахом по суті припинилася «холодна війна», під знаком якої пройшло майже все повоєнне півстоліття..

Нова ситуація склалася й на терені колишнього СРСР. Учорашні республіки стали суб'єктами міжнародного права, забезпечили собі можливості суверенного внутрішнього та міжнародного життя..

Білет №22

1. Характерні риси дипломатії Німеччини та Італії напередодні Другої світової війни.

2. Еволюція доктринальних засад політики СРСР.

3. Проблема близькосхідного врегулювання на суч.етапі.

1. Характерні риси дипломатії Німеччини та Італії напаредодні Другої Світової війни.

Безумовно, дипломатія цих двох країн носила агресивний й активний характер. Прагнення Гітлера до завоювання за всяку ціну "життєвого простору" для німців виливалися в нескінченні вимоги, які той пред'являв Франції, Англії й малим країнам Європи. Звідси цілий ряд особистих зустрічей Гітлера з лідерами й представниками Франції, Англії, США. Граючи на розкладі політичних симпатій у Європі, Гітлер примушував країни Заходу задовольняти його претензії, одержуючи замість лише порожні обіцянки (чого коштує Мюнхен! "Це моя остання територіальна претензія в Європі"). У той же час, не можна не відзначити, що цей підхід став можливим винятково завдяки бездарності (із психологічної точки зору) західної дипломатії, що виходить із цілком помилкових передумов про "осудність" Гітлера й обмеженості його амбіцій, так само як його абсолютизованої ненависті до більшовиків.

Варто також згадати про східному векторі німецької зовнішньої політики перед війною. Підписання Пакту Молотова-Риббентропа - одне з характернейших виражень німецької політики, яку можна озаглавити "лови момент". Якщо в Британії "немає постійних союзників, є тільки постійні інтереси", то в довоєнної Німеччини Гітлера немає взагалі нічого постійного, крім прагнення до експансії за рахунок використання політичних прорахунків своїх візаві.

Італійська дипломатія того часу відрізнялася не меншою гнучкістю. Так, Муссоліні знав, що його претензії не будуть задовольнятися, тому що не підкріплені військовою міццю (Бісмарк якось сказав, що не знає "вояків гірше, ніж італійці", з тих пор ситуація не змінилася). Тому дуче прикривався де можливо підтримкою Німеччини або слабістю системи Ліги Націй (ефіопське питання). Однак, дуче також аж до підписання "сталевого пакту" (22 травня 1939) не раз вставляв Гітлеру палки в колеса (австрійське питання), за що той, у свою чергу, намагався його послабити (підтримка лінії Італії відносно іспанської громадянської війни = зняття італійських військ з перевалу Бреннер) і підкорити остаточно своїй волі. Так і вийшло пізніше, після невдалого висадження італійців на Балканах уже у війну.