3. Корейська проблема в мв

Корейська проблема — військ.-політ.напруженість на Корейському піво-ві, що ви­никла наприкінці 1940-х у зв'язку зі створенням двох корейських держав, їх політ. протистоянням та втручанням великих держав у розвиток міжко­рейських відносин. Погіршення відносин між СРСР та США стало причиною припинення діяльності Спіль­ної комісії з представників рад. та амер. команду­вання в Кореї (жовтень 1947) і не дало можли­вості сформувати Тимчасовий уряд Кореї, як це було передбачено рішеннями Московської наради міністрів закордонних справ США, СРСР та Вели­кої Британії 1945. Тоді згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН було створено Тим­часову комісію ООН з Кореї, під наглядом якої в травні 1948 в амер. зоні окупації було прове­дено вибори і сформовано уряд на чолі з Лі Син Маном. 15.08.48 він заявив про створення Рес­публіки Корея, суверенітет якої мав поширю­ватися і на рад. зону окупації. У серпні 1948 прорад. Трудова партія Кореї провела у Північ­ній та частково (шляхом збору підписів) Півд. Кореї альтернативні вибори, які дали формальні підстави для формування уряду на чолі з Кім Ір Сеном. 9.09.48 у Пхеньяні було проголошено Корейську Народно-Демократичну Республіку, конституція якої оголосила КНДР «представ­ником усього корейського народу». Наслідком конфронтації стала Корейська війна 1950-53, за підсумками якої було підтверджено фактичний розподіл Кореї на дві д-ви, між котрими формально зберігався стан війни (Республіка Корея не підписала угоди про перемир'я) та не існувало дип. відносин. СРСР, КНР та країни «соціалістичного табору» не ви­знавали РК, США та переважна більшість країн світу — КНДР. Розгляд К. п. на Женевській нараді з питань мирного врегулювання в Індокитаї 1954 за учас­тю представників корейських д-ав засвідчив істотні суперечності в позиціях сторін з питан­ня об'єднання Кореї. Згідно із зробленою після наради заявою 16 д-ав, війська яких перебували у складі Збройних сил ООН на Корейському піво-ві, подальші переговори з К. п. мали від­буватися виключно в рамках ООН. Обгово­рення К. п. в ООН у 50-60-і не внесло змін до ситуації, оскільки вступ корейських д-ав до орг-ції блокувався США та СРСР. Водночас у питанні об'єднання Кореї Пхеньян та Сеул зайняли протилежні позиції: Республіка Корея пропонувала здійснити його шляхом прове­дення заг. виборів під наглядом ООН, КНДР наполягала на виведенні амер. військ і дотри­мувалася курсу на «здійснення в Південній Кореї народно-демократичної революції», що передбачало силове усунення півд.-корей­ського режиму. Напруженість між обома д-вами посилювалася у зв'язку з формуванням у них протилежних зовн.-політ, орієнтацій та соц.-екон. устрою, присутністю інозем. військ (китай­ські війська перебували в КНДР до 1958, амер. військ. присутність в Республіці Корея збері­гається), наявністю на озброєнні амер. контин­генту в Кореї тактичної ядерної зброї, а також значними обсягами військ, та техн. допомоги Півн. та Півд. Кореї збоку США, СРСР та КНР, що у ІІ-й пол. 1950-х фактично визнали статус-кво на Корейському піво-ві. У 1953 було підписано американсько-корейський договір про взаємну оборону 1953, 1961 — рад.-північноко-рейський договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу та КНДР-КНР договір 1961 про дружбу співробітництво та взаємну допомогу, які формально забезпечили обом корейським д-вам з боку великих держав гарантії військ. допомоги в разі агресії проти них.

У серпні 1971 за взаємною домовленістю від­булися контакти представників товариств Чер­воного Хреста КНДР та Республіки Корея,за підсумками яких у червні 1972 було узгодже­но порядок денний міжкорейського діалогу, що передбачав ряд заходів із возз'єднання родин. розлучених війною 1950-53. У грудні 1972 було створено Коорди­наційний комітет із реалізації домовленостей (у складі підкомітетів з політ., військ., дип., екон. та культ, питань). У рамках комітету сторони домовилися про окремі заходи розрядки напру­женості, запобігання військ. зіткненням, скоро­чення збройних сил до 100 тис. чол. із кожного боку, проведення узгодженої лінії на міжнар. арені. Але 1973-79 міжкорейський діалог було згорнуто внаслідок розбіжностей у підходах сторін, загострення внутр.-політ. ситуації в Півд. Кореї (запровадження надзвичайного ста­новища в 1972) та початку проведення амер.-південнокорейських військ, навчань в районі демілітаризованої зони (1976). 23.08.1973 КНДР припинила участь у діяльності Коорди­наційного комітету, 1976 було згорнуто «гарячу лінію», у 1977 — розірвано зв'язки за лінією Червоного Хреста. Сторони зайняли проти­лежні позиції з питань об'єднання: КНДР пропонувала здійснити об'єднання в короткі терміни, для чого провести нараду представни­ків політ. партій сторін і об'єднати парламенти (пропозиції 1972), скликати заг.-нац. збори, створити конфедерацію і вступити до ООН під єдиною назвою («п'ять пунктів» 1973), прого­лосити Демократичну Конфедеративну Респуб­ліку Корея, що мала стати нейтральною д-вою, забезпечити скорочення збройних сил, денон­сувати військ, дог-ри з іншими д-вами, забезпе­чити виведення інозем. військ (пропозиції 1980). Республіка Корея наполягала на продовженні політики «малих кроків» і співіснуванні корейських д-ав: самостійний вступ в ООН корей­ських д-ав (пропозиції 1974), укладення пакту про ненапад, встановлення торг.-екон. зв'язків, проведення заг. виборів («три пункти» 1977). У сер. 80-х міжкорейський діалог було понов­лено. Водночас у військ.-політ, сфері змін не відбулося: США та Респуб­лікою Корея були відхилені пропозиції КНДР з проведення тристоронніх переговорів і укла­дення мирного дог-ру між США та КНДР (1984), обмеження військ, маневрів (1985) та формуван­ня на Корейському піво-ві зони, вільної від ядерної зброї, (1986, 1989); амер. пропозиції щодо здійс­нення заходів безпеки та довіри в Кореї (1986) були відхилені КНДР. 1987 політ. діалог було перервано внаслідок звинувачення Сеулом Пхеньяна в аварії півд.-корейського пасажир­ського літака. І все ж у зв'язку з проголошен­ням 7.07.1988 нового курсу Республіки Корея щодо КНДР («північна політика»: розвиток «внутрішньонаціональної торгівлі», припи­нення дип. протистояння, суспільні обміни, сприяння покращанню відносин КНДР із США і Японією, заява про незастосування сили пер­шою), а також формулюванням Президентом Ро Де У концепції «корейського співтова­риства» як проміжного етапу об'єднання (ство­рення Ради глав д-ав, Ради міністрів, органів міжпарл. співпраці) міжкорейський діалог було поновлено. У вересні 1990 — вересні 1992 від­булася серія зустрічей прем'єр-міністрів д-ав, у лютому 1992 було підписано Спільну декла­рацію про перетворення Корейського піво-ва в без'ядерну зону, 18.09.1992 — Основопо­ложну угоду про примирення, ненапад, обмін та співробітництво, що передбачала створення координаційних органів з екон. співробітниц­тва, культ, обмінів, примирення, а також військ, комісії. Після 1993 у зв'язку зі зміною влади в Республіці Корея та загостренням міжнар. напруженості навколо питання півн.-корейських ядерних озброєнь міжкорейський діалог було перервано (призначена на 25.07.1994 зустріч глав д-ав не відбулася у зв'язку зі смер­тю Кім Ір Сена).

У 90-х визначальним фактором К. п. стала криза, пов'язана із звинуваченнями КНДР у розробці ядерної зброї з боку США та МАГАТЕ (1992 були підтверджені факти приховування КНДР плутонію). 12.03.1993 КНДР оголосила про початок процедури виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968, пізніше — провела випробування балістичної ракети середнього радіусу дії. Під тиском з боку США 11.07.1993 КНДР погодилася на призупинення процедури виходу зДНЯЗ. У результаті амер.-північнокорейських переговорів у Женеві (ли­пень — серпень 1994) було підписано Рамкову угоду (21.10.1994), згідно з якою КНДР погоджу­валася закрити реактор в м. Йонгбйон, зупинити спорудження двох нових ядерних реакторів та дотримуватися положень ДНЯЗ. США зобов'я­зувалися мобілізувати 4 млрд. дол. для спору­дження міжнар. консорціумом (США, Японія, РК) двох ядерних реакторів на легкій воді, а також надавати паливо для півн.-корейських теплових електростанцій. 5.03.1997 міжкорей­ський діалог було поновлено в рамках тристо­ронньої зустрічі представників США, КНДР та Республіки Корея в Нью-Йорку. Ініціатором серії зустрічей на різних рівнях виступило керівництво Півд. Кореї (т. зв. «сонячна полі­тика»). 13.07.2000 у Пхеньяні відбулася перша зустріч керівників КНДР (Кім Чен Ір) та Рес­публіки Корея (Кім Те Чжун), за підсумками якої було зроблено Спільну заяву щодо принципів об'єднання Кореї.

Але у вересні 2001-02 загострилися амер.-північнокорейські відносини (КНДР було вклю­чено до т. зв. «Осі зла», США звинувачували її у невиконанні умов Рамкової угоди 1994). У грудні 2002 КНДР обмежила доступ інспекто­рів МАГАТЕ до ядерного реактора в Йонгбйоні, а 10.01.2003 заявила про вихід з ДНЯЗ; 12.05.2003 КНДР відмовилася від своїх зобов'язань за дек­ларацією про без'ядерну зону на Корейському піво-ві. Під тиском США та МАГАТЕ КНДР погодилася на проведення 27-29.08.2003 у Пекіні переговорів за участю представників КНДР, Республіки Корея, США, Японії, КНР та Росії щодо врегулювання ядерної кризи. Вони засвід­чили розбіжність у позиціях сторін: КНДР погоджувалася згорнути свою ядерну програму в обмін на гарантії безпеки з боку США, які, в свою чергу, вимагали поновлення інспекцій МАГАТЕ. Неофіційна делегація США отримала доступ до реактора в Йонгбйоні 10.01.2004, але другий раунд шестисторонніх переговорів з ядер­ної проблеми КНДР у Пекіні 25-28.02.2004 закінчився безрезультатно, а проведення тре­тього раунда наприкінці червня того ж року було зірване Пхеньяном.

135