3. Особливості сучасних мв, тенденції.

Перша тенденція розвитку сучасних міжнародних відносин - розосередження влади. Іде процес становлення мультиполярного (багатополюсного) світу. Сьогодні все більшу роль у міжнародному житті здобувають нові центри. На світову арену усе активніше виходить Японія, що уже сьогодні є "економічною наддержавою". Ідуть інтеграційні процеси в Європі. У Південно-Східній Азії виникли нові постіндустріальні держави - так звані "Азіатські тигри". Є підстави думати, що в доступному для огляду майбутньому у світовій політиці сильніше всього заявить про себе Китай.

Серед політологів поки немає єдиної думки про майбутнє системи міжнародних відносин. Одні схильні до думки про те, що в цей час відбувається формування системи колективного лідерства США, Західної Європи і Японії. Інші дослідники думають, що треба визнати США єдиним світовим лідером. Треті не виключають відродження біполярної системи, у якій місце СРСР в ідеологічному й військово-політичному протистоянні зі США займе Китай.

Другою тенденцією розвитку сучасних міжнародних відносин стала їхня глобалізація , що полягає в інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового зв'язку, зміні й ослабленні функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень.

Третьою тенденцією розвитку міжнародних відносин стало наростання глобальних проблем, а відповідно прагнення держав миру до спільного їхнього рішення.

Четвертою тенденцією сучасних міжнародних відносин є посилення поділу миру на два полюси - полюса миру, добробуту й демократії й полюса війни, шумування й тиранії. На полюсі миру, добробуту й демократії перебувають 25 країн: держави Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія й Нова Зеландія. У них проживає 15 % населення земної кулі, так званий "золотий мільярд". У цих країнах переважають багаті демократії, у яких рівень життя рядового громадянина по історичних мірках досить високий (від 10 до 30 тисяч доларів щорічного доходу), тривалість життя не менш 74 років.

На іншому полюсі перебувають держави Африки, Азії, Латинської Америки, республіки колишнього СРСР і країн Сходу. У них більше 80 млн. чоловік живуть в умовах абсолютної вбогості, а з 500 млн. голодуючих близько 50 млн. щорічно вмирали від виснаження.

П'ятою тенденцією стало те, що в цілому як у внутрішньому, так й у міжнародному житті політика як стихійне зіткнення соціально-історичних сил усе помітніше тісниться початками свідомого, цілеспрямованого, раціонального регулювання, заснованого на праві, демократичних принципах і знаннях.

Шостою тенденцією стала демократизація як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається у всіх країнах незалежно від пануючих в них типу політичного режиму. Із закінченням "холодної війни" навіть в умовах самих авторитарних режимів значно звузилися можливості приховувати, а тим більше легітимувати порушення державою особистої волі громадян, їх природних і політичних прав. Всесвітнє поширення одержує таке явище, як прогресуюча політизація мас, що повсюдно вимагають доступу до інформації, участі в прийнятті дотичних їхніх рішень, поліпшення свого матеріального добробуту і якості життя.

Білет №30

1. Рух неприєднання в МВ - міжнар. об'єднання країн світу, що визнають неприєднання політику до військ, союзів великих держав одним з основ­них принципів своєї зовнішньої політики та проводять незалежну зовн. політику, засновану на співіснуванні країн із різними політ, і соц. системами. 1-а конференція на вищому рівні 25 країн, що не приєдналися, мала місце 1-6.09.1961 у Белграді з ініціативи Югославії, Індії, Єгипту, Індонезії та Гани. Із 1981 1 вересня відзначається як День Руху неприєд­нання. Членами Р. н. станом на 1.01.2004 були 116 д-ав Азії, Африки, Лат. Америки, Європи й Океанії; статус спостерігача мали 16 країн (Україна з 1996). Уперше термін «рух неприєд­нання» був зафіксований у док-тах 3-ої Кон­ференції країн, що не приєдналися (Лусака, 1970). Своєрідність Р. н. полягає в тому, що це об'єднання не має статуту, бюджету, постій­ного секретаріату, штаб-квартири тощо; цілі та принципи його діяльності зафіксовані в прог­рамних док-тах форумів, проведення яких фінансується країною, що приймає чергову кон­ференцію, а також добровільними внесками.

Вищий орган Р. н. — Конференції глав д-ав та урядів країн, що не приєдналися, які з 1970 скликаються один раз на 3 роки (всього проведено 13 Конференцій). На цих форумах обговорюються найважливіші проблеми спів­робітництва країн-членів і світового співто­вариства в цілому, координуються позиції, які потім оформлюються у вигляді підсумкових док-тів, декларацій, резолюцій, послань, заяв з конкретних питань. Рішення приймаються консенсусом і мають рекомендаційний харак­тер. Країна, у якій відбувається Конференція, на період до наступного саміту стає країною-координатором, а її глава — головою Руху, який забезпечує постійний зв'язок між краї­нами, що не приєдналися, та представляє об'єднання на світовій арені. Конференція міністрів закорд. справ (з 1972 скликається двічі в період між Конференціями у верхах, а саме через півтора року після попередньої та напередодні наступної Конференції) розгля­дає актуальні проблеми, узгоджує позиції

країн-членів і готує наступну Конференцію глав д-ав та урядів. На початку кожної чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН проводяться наради міністрів і глав делегацій країн, що не приєдналися. Важливим органом Р. н. є Координаційне бюро, яке погоджує діяльність робочих груп, контактних груп, комітетів, а також у цілому взаємодію країн, що не приєдналися, у період між Конференціями. Упродовж діяльності Р. н. склалась розгалу­жена структура його спеціалізованих органів у конкретних галузях співробітництва: Бюро інформ. агентств, Центр документації країн, що не приєдналися, фонди солідарності, кон­ференції міністрів окремих галузей економіки, контактні групи, робочі групи, наук.-дослід-ницькі симпозіуми, наради техн. експертів тощо. Діяльність Р. н. проводиться на таких основних напрямках: повна ліквідація коло­ніальної системи, нац. звільнення і неза­лежний розвиток молодих д-ав; б-ба проти расизму та апартеїду, неоколоніалізму, всіх форм експансіонізму, інозем. окупації; недо­пущення нової світової війни та забезпечення мирних умов для сталого розвитку (забез­печення міжнар. миру й порядку, припинення гонки озброєнь, повне роззброєння, мирне співіснування д-ав з різним соц. устроєм, невтручання у внутр. справи країн тощо); пере­будова міжнар. екон. відносин на справедливих, рівноправних та демокр. засадах, формування нового міжнар. інформ. порядку тощо.

Після закінчення «Холодної війни» перед Р. н. як феноменом біполярної системи міжнар. відносин постала необхідність формування стратегії, адекватної новим світовим реаліям. Нові завдання, проголошені Р. н., спрямовані на подолання пасивної ролі об'єднання у світі й активну його участь як самостійної політ, сили у формуванні багатополюсного світу, в якому демокр. та реформована ООН буде відігравати важливу роль. Механізм посилення ролі Р. н. у світі передбачає як зміцнення солі­дарності та співробітництва по лінії «Пів­день — Південь» (інтенсифікація регіональної інтеграції як передумови для формування єдиного економічного простору Півдня; допо­мога більш розвинутих країн Півдня найменш розвинутим тощо), так і всебічний розвиток співробітництва «Північ — Південь» (1996 створено орган — «Трійка»: колишній, чинний та майбутній голови, на який покладено функції ведення переговорів із Великою сімкою та Європейським Союзом). Учасники Р. н. ви­ступають за: заг. і повне роззброєння, вклю­чаючи ядерне; мирне врегулювання регіо­нальних та локальних конфліктів; остаточне знищення залишків неоколоніалізму та інозем. окупації; б-ба із застосуванням екон. та політ, тиску проти країн, що не приєдналися; оста­точне вирішення проблеми зовнішніх боргів країн, що розвиваються, та скасування забор­гованості найменш розвинутих д-ав; ство­рення справедливої та недискримінаційної торг, системи; реформування та демокра­тизація ООН; реформування міжнар. фінанс. системи на основі принципу рівності д-ав; повне виконання міжнар. конвенцій та угод у галузі прав людини, ефективне забезпечення права на розвиток тощо.