3. Створення та еволюція єс.

Підписання Маастрихтських угод було черговим етапом на шляху інтеграційного процесу в рамках ЄС. Його необхідність була закладена ще в Європейському акті (1986 р.), який передбачав необхідність еволюції і розширення власних рамок, починаючи орієнтовно з 1992-1993 рр. (початок другого етапу утворення валютно-економічного союзу та початок функціонування європейського внутрішнього ринку). Положення Єдиного Акту могли лише орієнтувати на досягнення окремих перспектив, але не могли надати ЄС нової якості та максимально прискорити його інтеграційні процеси. Важливе значення мало й те, що поняття „європейський союз” із символу перетворилось в юридично закріплену формулу.

На нараді представників голів держав та урядів країн-членів Європейського співтовариства, що проходила в грудні 1991 р. в Маастрихті, були прийняті два документи: Договір про Європейський союз і Заключний акт про валютно-фінансовий союз, що мав силу договору. У лютому 1992 р. в Маастрихті відбулось підписання цих актів, що ознаменувало утворення єдиного політичного, економічного і валютно-фінансового союзу.

Договір про Європейський союз передбачав утворення Союзу на основі Європейських співтовариств (ЄЕС, ЄСВС, Євратому).

Згідно з Маастрихтським договором ЄС тримається на трьох основних „стовпах”:

1. Згідно з положеннями колишнього договору про ЄЕС та теперішнього Договору ЄС першою колоною є Європейське співтовариство. До складу цієї самої колони входять існуючі  й надалі правові спільноти : ЄСВС ті Євратом. Перша колона є власне серцевиною процесу інтеграції. За своїми властивостями це „наднаціональний” феномен, тут діє право ЄС.

2. Спільна зовнішня політика та політика у сфері безпеки (СЗПБ ). Вона ґрунтується на Європейському політичному співробітництві (ЄПС), яке існує з початку 70-х років. Під назвою СЗПБ відбувається розширення ЄПС, досягається його якісно новий рівень.

3. Співробітництво у сфері внутрішньої політики та правосуддя. Ще у 70-х роках між окремим країнами членами існували форми співробітництва в галузі внутрішньої політики та правосуддя. Після Договору про ЄС вони стали складовою частиною європейської договірної системи.

Необхідність ревізії та внесення суттєвих змін і доповнень, або навіть заключення нової угоди, обговорювалися фактично відразу ж після підписання Маастрихтських документів. Проблема реформування інституційної системи ЄС тісно пов’язана із перспективою значного розширення його географічних рамок. При збереженні колишніх форм і методів функціонування перед ЄС неминуче виникли б серйозні труднощі в проведенні своєї політики. На сесії ЄР, що проходила на вищому рівні в Амстердамі в червні 1997 р. був в цілому схвалений проект нового Договору. У жовтні 1997 р. договір був остаточно схвалений головами держав та урядів країн-членів ЄС. Його повна назва – амстердамський договір про зміни Договору про ЄС, договорів, що затверджували європейські співтовариства та пов’язаних з ним актів.

Перегляд окремих положень договору стосувався насамперед другої та третьої „колони”  у загальній побудові ЄС.  Найважливіші зміни В Амстердамському договорі, порівняно з Маастрихтським, відбуваються насамперед у таких сферах:

1. Основні права та створення простору свободи, безпеки і права – реформа третьої „колони” в загальній побудові ЄС, тобто співробітництва у сфері охорони порядку та правосуддя, а також перенесення більшої частини положень Шенгенських угод із третьої до першої „колони” в загальній побудові ЄС; розширення системи захисту основних прав, заборона дискримінації, механізм санкцій проти країн-членів, які систематично порушують права людини.

2. СЗПБ  - відбувається підвищення ролі ЄС у цій сфері, колишнє положення Маастрихтської угоди, що передбачало подвійну відповідальність за визначення та реалізацію спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС та країн-членів було замінено на інше, де лишився тільки Союз; вищим виконавчим органом, який має визначати принципи, розробляти спільну стратегію, проводити спільні заходи, а також закріплювати систематичне співробітництво держав-членів, є ЄР; покладання функцій Генерального секретаря Ради на „високоповажного представника” СЗПБ; посилення зв’язків між ЄС та ЗЄС на інституційному рівні; поступове впровадження голосування у певних випадках кваліфікованою більшістю.

3. Інститути та процедури ЄС – були розширені повноваження голови ЄК (спочатку обирають голову, а потім з його згоди вже інших членів Комісії, також він отримав право на ініціативи у сфері боротьби зі злочинністю та СЗПБ); обмеження кількості комісарів до 20; посилення ролі ЄП  шляхом розширення прав на участь у голосуванні та ухваленні рішень,  призначення Голови та складу ЄК повинно затверджуватись ЄП,  ЄП приймає також бюджет;  кількість членів ЄП була обмежена до 700; були розширені функції Економічного та Соціального комітетів, Комітету регіонів та Європейського Суду;  була розширена сфера застосування процедури спільного рішення ( лише 10 %  вимагали одностайного рішення – питання конституційного характеру) ; введенні положення про відкритість і гласність інститутів ЄС; розширена сфера захисту прав людини.

У грудні 2000 р. у Ніцці проходив самміт ЄС, який почав розробляти новий договір по реформуванню інститутів ЄС. 26 лютого 2001 р. була підписана Ніццька угода, яка набула чинності 1 лютого 2003 р.

Найважливіші зміни стосувались таких сфер:

       була розширена сфера застосування голосування кваліфікованою більшістю в Раді ЄС ( вибори керівництва ЄС, контроль за бюджетом, торгівля фінансовими послугами), такі питання як соціальна політика, податки, еміграційна політика, торгівля аудіо-візуальною продукцією вимагали одностайності.

        відбулось перебалансування  позицій по голосуванню в Раді міністрів ( після розширення), найбільше голосів у Німеччини, Англії, Франції та Італії – 29 ( Іспанія – 27), тобто перерозподіл голосів відбувся на користь цих країн. Для майбутніх членів кількість голосів буде залежати від кількісного складу населення.

      після розширення ЄС всі країни матимуть по 1 комісару в ЄК  ( всього 27 комісарів) . У випадку подальшого розширення – на ротаційній основі.

        почалась глобальна реформа судової системи.

Ще був проект Договору про конституцію для Європи. Конвент приняв її в 2003 р., ЄР – влітку 2003 року на засід. в Римі. Але Франція та Нідерланди на референдумах в травні та червні 2005 р. її провалили. Це був потужний удар по євроінтеграторах, від якого вони досі не оправились.

Білет №21