2. Близькосхідне врегулювання в 80-ті рр

1982 р. - Ізраїль вторгається в Ліван, щоб розгромити палестинських бойовиків і знищити штаб-квартиру ОВП (Організації звільнення Палестини).

1983 р. - Частковий вивід військ з Лівану. Окупованими залишаються південні райони.

1987 р. - Початок палестинського повстання - так званої інтифади - на Західному березі Йордану й у секторі Газа. Спочатку палестинці кидають в ізраїльських солдатів й єврейських поселенців камені, потім у хід ідуть гранати й автомати. Ізраїльська армія відповідає гумовими й бойовими кулями. Під час цих зіткнень гине близько 20 тисяч чоловік. Більшість із них палестинці.

3. Україна і Співдружність Незалежних Держав— міжнар. міжурядова орг-ція; об'єднує держави, що входили до складу колишнього СРСР. Створена 8.12.1991, почала функціону­вати 21.12.1991. 8.12.1991 в резиденції біло­руського уряду Віскулі керівники Білорусії, Росії і України підписали Біловезьку угоду про створення СНД 1991. Республіка Білорусь, РФ і Україна як держави-засновниці СРСР, котрі підписали Союзний договір 1922, констатували, що «Союз РСР як суб'єкт міжнар. права і геополіт. реальність припиняє своє існування». Угода була відкритою для приєднання всіх держав-членів колишнього Радянського Союзу, а також для інших д-ав, які поділяють її цілі і принципи. 21.12.1991 в Алма-Аті відбулася зустріч глав

11 суверенних країн зі складу республік колиш­нього СРСР (крім Грузії і країн Балтії), на якій було прийнято протокол до Угоди про утво­рення СНД у складі Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану й України. Було ухвалено рішення про створення вищих органів СНД — Ради глав д-ав та Ради глав урядів. Крім того, було підписано декла­рацію, якою підтверджувалась рівноправність учасників нового утворення, прихильність до співробітництва в екон. сфері (на заг.-європ. та євразійському ринках), гарантії виконання міжнар. зобов'язань колишнього СРСР. У дек­ларації зазначено, що СНД не є ні д-вою, ні наддержавним утворенням. Грузія певний час залишалась спостерігачем, але 9.12.1993 приєд­налася до СНД. 22.01.1993 на засіданні глав д-ав СНД в Мінську був прийнятий Статут СНД. Метою СНД було визначено: співробітництво в політ., екон., екологічній, гуманітарній, культ, та інших сферах; всебічний і збалансований екон. і соц. розвиток держав-членів; забезпе­чення основних прав і свобод людини; співро­бітництво між державами-членами в забезпе­ченні міжнар. миру і безпеки; мирне вирішення суперечок і конфліктів між д-вами СНД. Основ­ними принципами задекларовано: поважання суверенітету держав-членів, непорушність держ. кордонів, територ. цілісність, незастосування сили чи загрози силою; невтручання у внутр. справи; врахування інтересів одне одного і орг-ції в цілому. Ст. 12 Статуту вказує на можливість використання збройних сил у порядку здійснен­ня права на самооборону індивідуальну чи само­оборону колективну.

Вищим органом СНД є Рада глав д-ав, яка обговорює і вирішує принципові питання сто­совно діяльності держав-членів у сфері їхніх заг. інтересів; збирається на засідання 2 рази на рік; за ініціативою одного з членів може бути проведено позачергове засідання. Рада глав уря­дів координує співробітництво органів вико­навчої влади держав-членів в екон., соц. та інших сферах заг. інтересів; збирається на засідання 4 рази на рік; за ініціативою одного з учасників може бути проведено позачергове засідання. Рішення Ради глав д-ав і Ради глав урядів прийма­ються консенсусом. Глави д-ав і глави урядів головують на засіданнях відп. Рад почергово. Ради глав д-ав та глав урядів створюють робочі допоміжні органи як на постійній, так і на тимчасовій основі. Згідно з Положенням, затверд­женим Радою глав д-ав, діють: Рада міністрів закорд. справ (покликана здійснювати коорди­націю зовн.-політ, діяльності держав-членів); Рада міністрів оборони (орган Ради глав д-ав з питань військ, політики і військ, будівництва); Головне командування Об'єднаних Збройних сил (здійснює керівництво Об'єднаними Зброй­ними силами); Рада командуючих Прикордон­ними військами (орган Ради глав д-ав з питань охорони зовн. кордонів і забезпечення їхньої стабільності); Економічний суд (покликаний забезпечити виконання екон. зобов'язань у рам­ках СНД); Комісія з прав людини (консультатив­ний орган СНД). На основі угод держав-членів про співробітництво в екон., соц. та інших сфе­рах, відповідно до Статуту, можуть утворюватися органи галузевого співробітництва (за останні роки створені Рада по залізничному транспорту, Міждержавна рада по космосу, Електроенерге­тична рада, Міждержавна екологічна рада).

До 1999 постійно діючим виконавчим і коор­динуючим органом СНД був Координаційно-консультативний комітет на чолі з Координа­тором, який призначався Радою глав д-ав; при ньому існував Виконавчий секретаріат. Згідно з рішенням Ради глав д-ав СНД від 2.04.1999, з метою скорочення витрат на утримання органів СНД, була проведена реорганізація виконавчих і адмін. органів СНД. У результаті об'єднання Виконавчого секретаріату СНД і ряду комітетів та галузевих органів був створений єдиний пос­тійно діючий виконавчий, адмін. і координуючий орган — Виконавчий комітет СНД. Його очолює Голова виконавчого комітету — Виконавчий сек­ретар СНД, який призначається Радою глав д-ав (місцезнаходження комітету — Мінськ). Делега­ції держав-учасниць на чолі з главами д-ав та урядів країн СНД беруть участь у засіданнях відп. Рад, ведуть переговори, укладають угоди тощо. Відповідно до квітневих 1999 рішень Ради глав д-ав кожна держава-учасниця СНД самос­тійно вирішує питання про участь у будь-якому з органів СНД, а обов'язковими для неї визна­ються лише ті рішення, учасником яких вона є.

Статутом передбачено міжпарл. співробітницт­во. Створена і діє Міжпарламентська Асамблея держав-учасниць СНД(МПА) як консультативно-дорадчий орган СНД. МПА формується з парл. делегацій держав-учасниць. Делегаціям країн-участниць у МПА надаються рівні права, при обговоренні будь-якого питання кожна з них

має один голос. Орг-цію роботи МПА здійснює Рада МПА, до складу якої входять керівники парл. делегацій. Постійно діючим органом Ради МПА є Секретаріат; створені і діють 8 комісій МПА. Рішення з обговорюваних питань прийма­ються на основі консенсусу. За згодою Ради МПА в її роботі можуть брати участь спостерігачі. Членами МПА є всі держави-учасниці СНД. Останньою у березні 1999 як повноправний член до МПА приєдналася Україна. Місцепе­ребування МПА — Санкт-Петербург.

Загалом до 2004 було прийнято понад 1000 багатосторонніх док-тів (Україна підписала більше 500 док-тів), однак реальні практ. наслідки має менше третини підписаних док-тів, інші — фактично залиша­ються недієздатними. Найбільш масштабними в рамках СНД є проекти з розвитку багатосто­роннього співробітництва у військ.-політ. сфері та екон. співпраці. 15.05.1992 вТашкенті Вірме­нія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку (див. Організація договору колективної безпеки). Згодом до нього приєднались Біло­русь, Азербайджан, Грузія і Туркменистан. 23-24.12.1993 на зустрічі в Ашхабаді главами 10 держав-членів було прийнято рішення про перетворення Головного командування Об'єд­наних Збройних сил в Штаб по координації військ, співробітництва держав-членів. 10.02.1995 міністри оборони країн СНД підписали угоду про створення об'єднаної системи протиповіт­ряної оборони. Україна підписала угоду з поміт­кою «з урахуванням національного законодавства», що розуміється як виконання цієї угоди тільки у сфері військ.-техн. співробітництва. 24.09.1993 у Москві глави 9 д-ав — Азербайджа­ну, Казахстану, Вірменії, Білорусі, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану — підписали Договір про створення Економіч­ного союзу. 24.12.1993 до Договору приєднався Туркменистан; 15.04.1994 як асоційований член до нього приєдналася Україна. 15.04.1994 гла­вами д-ав СНД було підписано угоду про ство­рення зони вільної торгівлі країн СНД. 6.01.1995 було укладено угоду про Митний союз між РФ та Республікою Білорусь, до якої згодом приєд­нався Казахстан. Про намір щодо приєднання до Митного союзу СНД заявили Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменистан. 29.03.1996 у Москві був підписаний Договір між Республікою Білорусь, Казахстаном, Киргиз­станом та РФ щодо поглиблення інтеграції в екон. і гуманітарній сферах. Однак переговори країн-учасниць про вступ до Світової організа­ції торгівлі (СОТ) та входження до цієї орг-ції Киргизстану відсторонили завдання форму­вання Митного союзу і навіть зони вільної торгівлі на невизначений термін. Найбільший прогрес у гармонізації митної політики і форму­ванні спільного митного простору, як і у військ. -політ, співробітництву, був досягнутий лише у відносинах Росії з Білоруссю, коли 2.04.1996 сторони уклали Договір про створення Росії та Білорусі співтовариства (8.12.1999 в Москві Президент Росії Б. Єльцин і Президент Білорусі О. Лукашенко підписали договір про створення Росії та Білорусі союзної держави). Однак зага­лом, в силу суттєвих розбіжностей в інтересах та політиці країн-учасниць СНД, концепція Еконо­мічного союзу, яка була закладена в Договорі 24.01.1993, на поч. 2000-х залишилася не реалі­зованою.

Україна від початку формування СНД мала чітко виражену політику стосовно інтеграцій­них процесів у СНД. Вона не підписала Статут СНД, тому після набуття ним чинності перей­шла зі статусу держави-члена, який отримала після ратифікації Угоди про створення СНД, до статусу держави-засновниці СНД. Україна не підписала також угоду про органи СНД, тому станом на 1.01.2004 брала участь у діяльності статутних органів СНД у статусі, що за своїм реальним змістом наближається до асоційо­ваного члена. Україна розвиває співробітництво з іншими державами-учасницями СНД на основі положень Угоди про створення СНД від 8.12.1991 із Застереженнями і Заявою, зроб­леними при її ратифікації ВР України. Засте­реження ВР України до Угоди про створення СНД від 10.12.1991 та її Заява з приводу укла­дення Україною Угоди про СНД від 20.12.1991, що стали частиною нац. законодавства, разом з іншими законодавчими актами визначають заг. позицію України щодо СНД. Нац. інтере­сам України відповідає забезпечення її першо­чергових екон. інтересів у країнах СНД та на­лагодження двостороннього співробітництва з державами-учасницями на взаємовигідних за­садах. Позиція України полягає в тому, що в результаті реформування СНД в політ, плані — орг-ція має трансформуватися в механізм пере­говорів та консультацій, в економічному — в ра­ціональний механізм екон. співробітництва, спрямований на створення зони вільної тор­гівлі з урахуванням вимог СОТ. Штаб-квартира орг-ції знаходиться в Мінську (Білорусь).

Білет №13

1. Радянсько-фінська війна. Позиція Ліги Націй та великих держав.

2. Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення АСЕАН та її діяльність.

3. Проблема реформування ООН.

1. Радянсько-фінська війна. Позиція Ліги Націй та великих держав щодо неї.

Радянсько-фінляндська війна 1939-40 - («Зимова війна») виникла як наслідок тривалих суперечок щодо прикордонного врегулювання між СРСР і Фінляндією та через бажання СРСР покращити свої стратегічні позиції в майбутній війні з Німеччиною. У секретному додатковому протоколі до німецько-радянського пакту про ненапад 1939 сторони домовились про розпо­діл сфер свого впливу і, зокрема, про свободу дій СРСР у Фінляндії. СРСР намагався ефек­тивно включити Фінляндію в зону свого впли­ву, але фінляндський уряд відмовився від укла­дання дог-ру про взаємодопомогу із СРСР. 13.10.1939 в Москві розпочались двосторонні переговори, на яких рад. делегацію очолювали Й. Сталін і В. Молотов, а фінляндську — посол у Швеції Ю. Паасіківі. Рад. сторона знову ви­сунула низку пропозицій: укласти пакт про взаємодопомогу; здати в оренду СРСР півост­рів Ханко; з метою забезпечення безпеки Ленінграду відсунути держ. кордон від міста на 70 км, для чого обміняти фінські території на Карельському перешийку на вдвічі більші, але необжиті рад. території у Схід. Карелії. Уряд Фін­ляндії відмовився від рад. пропозицій, перего­вори зайшли в глухий кут, і фінляндська деле­гація була відкликана з Москви. 26.11.1939 НКЗС СРСР звинуватив Фінляндію в тому, що її артилерія обстріляла рад. територію та пере­дав вимогу про відведення фінляндських військ від кордону на 20-25 км. Фінляндія у відповідь погодилась на відведення військ від кордону лише в разі, якщо на таку саму від­стань буде відведено рад. війська. Розцінивши фінляндську відповідь як ворожу, 28.11.1939 СРСР денонсував рад.-фінляндський договір про ненапад 1932, а 29.11.1939 розірвав дипло­матичні відносини з Фінляндією. 30.11.1939 рад. війська перейшли кордон з Фінляндією. 1.12.1939 у Теріокі (Зеленогорськ) за рад. під­тримки був створений Народний уряд Фін­ляндської демократичної республіки на чолі з одним із керівників Комінтерну О. Куусіне-ном. Наступного дня СРСР підписав з урядом О. Куусінена договір про дружбу і взаємну до­помогу, на основі якого були вирішені територ. питання на користь Радянського Союзу. 3.12.1939 фінляндський уряд, очолюваний Р. Рюті, звернувся до Ліги Націй, що засудила СРСР як агресора й 14.12.1939 виключила його зі свого складу. Фінляндію підтримали Велика Британія та Франція, які почали готувати до відрядження у Фінляндію експедиційний кор­пус, а також надавали їй озброєння та стратегіч­ні матеріали. Фінансову та військ.-техн. допо­могу Фінляндії надали також СІЛА та Швеція.

На початковому етапі війни (до кінця 1939) наступ Червоної армії не приніс суттєвих успі­хів і був зупинений фінляндськими військами на т. зв. «лінії Маннергейма» — системі укріп­лень протяжністю 110 км, створеній на Карель­ському перешийку. Із грудня 1939 було здійс­нено реорганізацію рад. діючої армії та змінено тактику її дій, після чого в лютому 1940 роз­почався заг. наступ, головним завданням якого став прорив «лінії Маннергейма». На поч. бе­резня 1940 завдання було виконано, а 13.03.1940 було взято Виборг (Вііпурі) — останній укріп­лений район фінляндської оборони. На поч. січня 1940 фінляндський мін. зак. справ В. Тан-нер встановив контакт із повпредом СРСР у Швеції О. Коллонтай із метою розпочати мирні переговори; наприкінці січня В. Молотов через О. Коллонтай повідомив уряд Фінляндії, що СРСР у принципі не заперечує проти укладання дог-ру з урядом Рюті — Таннера. Це означало, що СРСР відмовився від планів установлення у Фінляндії уряду Куусінена, якому доти від­водилась особлива роль. 23.02.1940 урядові Фінляндії було передано умови, на яких уряд СРСР був готовий укласти мир: Фінляндія мала передати в оренду на 30 років півострів Ханко і поступитись усім Карельським пере­шийком з Виборгом, а також зах. і півн. узбе­режжям Ладозького озера. Уряд Фінляндії не погодився з такими умовами і звернувся за допомогою до Швеції та зах. д-ав. 25.02.1940 скандинавські д-ви заявили про свій нейтра­літет, що значно ускладнювало практ. надання Великою Британією та Францією військ, допомоги Фінляндії. Переговори про підпи­сання мирного дог-ру розпочались 29.02.1940, а 13.03.1940 його було підписано (див. Радян­сько-фінляндський мирний договір 1940). За Московським договором від 12 березня 1940 р. Фінляндія остаточно віддала СРСР Карельський перешийок з Виборгом і надала в оренду на тридцять років півострів Ханко за 8 мільйонів фінських марок. Ці умови були набагато тяжчі, ніж поступки, що їх Ради вимагали в листопаді 1939 р.