20. Створення Ялтинсько-Потсдамської системи. Її витоки та базові засади.

Ялтинська (Кримська) конференція проходила з 4 по 11 лютого 1945р. за участю делегацій СРСР, США та Великої Британії, на чолі з Сталіним, Рузвельтом та Черчилем.

Мета конференції: координація військових дій для прискорення остаточного розгрому нацистської Німеччини та її беззастережної капітуляції, завершення війни з Японією та визначення основних принципів повоєнного врегулювання. На конференції були ухвалені рішення про спільну політику і плани примусового здійснення умов капітуляції Німеччини на засадах документів, вироблених Європ. консультативною комісією, які визначили зони окупації Німеччини, механізм управління “Великим Берліном”та контрольний механізм для всієї Німеччини, а також надання в ньому місця для Франції. Було вирішено знищити збройні сили Німеччини, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закоги та установи, змусити німеччину сплачувати репарації. Для втілення цих цілей союзники вирішили окупувати Німечину. Кожній з трьох держав, а також Франції (була виділена окрема окупаційна зона з брит. та амер. зон окупації), надавалися свої зони окупації: східна частина Німеччини – СРСР, північно-західна – Великої Британії, південно-західна – США.

Було вирішено створити в Москві спец. комісію з репарацій з метою розробки рішення про їхні обсяги та форми вилучення; за основу була взята радян. пропозиція, за якою загальна сума репарацій мала становити 20 млрд. дол., а частка СРСР – 50%.

Обговорювалося польське питання. Було вирішено, що східний кордон Польщі проходитиме по “лінії Керзона”, а на заході і півночі вона отримає “суттєве прирощення території”. Польський тимчасовий уряд вирішено було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої Польщі та з еміграції.

З югославського питання було вирішено прискорити введення в дію Угоди про створення єдиного уряду і тимчасового парламенту, укладеної в листопаді 1944 між маршалом Тіто і прем’єр-міністром югослвського уряду в еміграції Шубашичем.

11 лютого 1945 було підписано угоду трьох великих держав з питань Далекого Сходу, згідно з якою СРСР давав згоду вступити у війну проти Японії через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини на умовах збереження статус-кво Монгольської Народної Республіки, передача СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радян. воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай).

Під час роботи конференції було вирішено створити постійну раду міністрів закордонних справ СРСР, США та Британії (РМЗС) для вирішення проблем повоєнного мирного врегулювання.

З метою остаточного опрацювання й прийняття Статуту ООН було вирішено провести в США 25 квітня 1945 конференцію ООН за участю країн, які підписали “Декларацію Об’єднаних Націй” або оголосили війну державам “Осі” до 1 березня 1945. Державами, які запрошувалися на конференцію, визначалися США, СРСР, Англія, Франція та Китай. Було також досягнуто домовленості, що Українська РСР та Білоруська РСР стануть засновниками ООН.

Важливе значення мала узгоджена союзниками “Декларація про визволену Європу”, яка передбачала погодження політики трьох держав у вирішенні екон. та пол. проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних урядів шляхом проведення вільних виборів, до завершення яких мав діяти тристоронній контроль держав-союзниць. Також була зроблена заява “Єдність в організації миру, як і у веденні війни”.

Потсдамська (Берлінська) конференція – 17 липня – 2 серпня 1945. СРСР представляв Сталін, Британію на почаику конференції Черчиль, але він програв вибори у 1945 і його замінив лідер лейбористської партії Етлі, США – Трумен (Рузвельт помер 12 квітня 1945).

Були розроблені принципи політики союзників щодо Німеччини: демілітарізація, демонополізація, демократизація, денацифікація.

Було визначено західний кордон Польщі по лінії річок Одер – Західна Нейсе, що означало передачу Польщі Данцига (Гданська) і тієї частини Східної Прусії, що не була поставлена відповідно до рішень Берлінської конференції під управління СРСР (тобто Кенігсберга й прилеглого району). Рішення щодо західного кордону Польщі стало наслідком згоди СРСР на прийняття англ-амер. підходу до питання німецьких репарацій.

Судетську область було повернуто до складу Чехословаччини, Австрія відродилася як самостійна держава, відновлено попередній румуно-угорський кордон.

На конференції було опрелюднено Потсдамську декларацію США, Англії та Китаю щодо Японії, а також підтверджено готовність СРСР вступити на боці союзників у війну з Японією.

В Потсдамі не приймалося рішень щодо державного розчленування Німеччини, хоч висувалися відповідні численні пропозиції американської та англійської сторін. Розкол Німеччини відбувся лише чотири роки по тому.

Важливий елемент Ялтинсько-Потсдамської системи – далекосхідна підсистема. Її елементи: Сан-Францискський договір (1951), договір АНЗЮС (1951), американо-філіпінський договір безпеки (1951), радянсько-китайський договір 1950 року.

Основні характеристики Ялтинсько-Потсдамської системи:

1. Біполярність;

2. Розподіл сфер впливу між двома наддержавами і прагнення до його порушення;

3. Децентралізація насильства (стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримувалося наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях);

4. Неможливість збройних сутичок між наддержавами. Замість цього регіональні кризи, війни;

5. Розпад колоніальних імперій;

6. Світ перестає бути переважно євроцентристським;

7. Формування єдиного світового простору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації;

8. Формування єдиного інформаційно-телекомунікаційного простору;

9. Військова психологія в міжнародних відносинах;

10. Виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;

11. Ідеологізація міжнародних відносин.

3. – Проблема контролю над ядерним озброєнням та роззброєнням на сучасному етапі.

Після розпаду Радянського Союзу дуже постала проблема розподілу його ядерної спадщини та недопущення її розкрадання різними військовими формуваннями та країнами. Ядерну зброю отримали Росія, Білорусія, Україна та Казахстан. США, вважаючи що лише Росія зможе контролювати ЯЗ, та розуміючи, що вона єдина з чотирьох ніколи не відмовиться від неї, чинили тиск на Казахстан, Білорусь і Україну, аби ті стали без'ядерними державами, приєдналися до СНО-1. В березні 1992 р. на Мінській зустрічі глав держав СНД не вдалося підписати відповідну угоду, адміністрація Дж. Буша запропонувала свій варіант, котрий мав забез­печити якомога швидше виведення ядерної зброї з колишніх радянських республік. В квітні 1992 р. США висунули проект додаткового п'ятистороннього Протоколу до Догово­ру СНО-1, який був підписаний усіма учасниками 23 травня1992 р. в Лісабоні - Лісабонського протоколу – Україна, Росія, Білорусія та Казахстан стали правонаступниками Договору СНО-1. У Протоколі Білорусія, Україна і Казахстан засвідчили свої зобов'язання приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерних держав в якомога короткий термін. Також США заручилася односторонніми заявами пре­зидентів Білорусі, Казахстану і України – приєднатися до ДНЯЗ, вивести стратегічну ЯЗ до Росії, що і було зроблено.

В 1993 році США і Росія підписали СНО-2 – про подальше обмеження стратегічної ЯЗ до рівня 3500 боєзарядів. США ратифікували у 1996, Росія ні – через розширення НАТО, але виконує. Строк до 2007 року.

В 1995 безстроково було пролонговано ДНЯЗ,(185 учасників, діє з 1968) за яким ЯЗ можуть володіти лише 5 „Ядерних Держав” – США, Росія, ВБ, Франція, Китай, але дозволяються „мирні ядерні вибухи”.

В 1996 році підписано Договір про Всебічну Заборону Ядерних Випробувань (включно мирних) (ДВЗЯВ), підписали 5 Я.Д. та Ізраїль, але не підписали Індія, Пакистан, Пн. Корея і не ратифікували США, Росія, Китай => не діє.

В 1997 році – СНО-3 – між Росією та США – лише рамкова угода, про скорочення до 2000-2500 зарядів, але були лише консультації – заважала не ратифікованість ОСО-2.

В 2002 році США і Росія підписали „Угоду про Стратегічне Наступальне Скорочення” (SORT), за якою скоротили арсенали до 1700-2200 боєголовок, але: немає механізму верифікації; боєголовки не знищуються, а кладуться у сховища; в 2012 їх можна повернути (строк спливає). Основна роль угоди – заспокоїти Росію після виходи США в 2002 з ПРО.

1995 – Бангкокський Договір – Без’ядерна зона в південно-східній Азії(не підписали ВБ, Росія, Франція, Китай).

1996 – Пеліндаба Договір - Без’ядерна зона в Африці (але не ратифікований). Основними країнами, в яких є проблема ядерного озброєння є (і були):

Ірак – підозри послужили приводом до війни 2003.

Іран – ситуація невирішена навколо ядерної програми.

Індія – активно випробовувала ЯЗ та засоби доставки в 1997-98 роках, не скриваючи військового її призначення. Поза ДНЯЗ. Адміністрація Клінтона застосовуючи економічні заходи примусила припинити випробування, Буша – поновила співпрацю з метою контролю(допомога з енергією за контроль на військовими випробуваннями).

Пакистан – в 1998 випробовував засоби доставки ЯЗ та провів 5 підземних вибухів.

Індія і Пакистан підтримують рівновагу в ядерній гонці озброєнь.

Пн. Корея – вийшла з ДНЯЗ в 2003 і заявила про володіння ЯЗ в 2005.

Ізраїль – за непідтвердженими даними розвідки маж свої ядерні програми з 1964 і не припиняє таємні розробки в цій галузі.

США – володіє найбільшим в світі ядерним потенціалом, в 2002 проголосили про вихід з ПРО і вийшли з нього відповідно за 6 місяців в тому ж році, а в 2005 році відновили програму „Зоряних Війн” – розробки засобів захисту території від МБР, чим викликали занепокоєння світу, адже ризикують похитнути баланс ядерних сил із Росією.

Білет№11