8)).Конституційно-процесуальне право: поняття і предмет. Конституційний процес, конституційна процедура, конституційні провадження.

Конституційно-процесуальне право це система процесу­ально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізаці­єю суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної державної влади.Об’єктивна необхідність існування та функціонування конститу­ційно-процесуального права обумовлюється потребою встановлення певного порядку здійснення у конкретних конституційно-правових відносинах суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків їх учасників. Конституційно-процесуальне право є похід­ним від конституційного права і покликане забезпечувати потреби ефективної реалізації останнього.Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільних відносин, які вимага­ють відповідного правового регулювання, з іншого — суспільні від­носини є тією об’єктивною основою, яка викликає право до життя і вносить у нього відповідні системотворчі ознаки.Кожна галузь права, в тому числі і галузь конституційно-процесуального права, регламентує певний вид суспільних відносин, які потребують належного правового врегулювання. як відомо, пред­мет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних суспіль­них відносин, врегульованих правовими нормами. предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив конкретних норм права. а оскільки конституційно-процесуальні норми спрямовані на регулювання порядку здійснення юридичних прав і обов’язків, визначених нормами конституційного матеріаль­ного права, предметом правового регулювання конституційно-процесуального права можна вважати ті суспільні відносини, які ви­никають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, що складаються в процесі організації і здійснен­ня верховної державної влади, реалізації народовладдя, здійснення місцевого самоврядування, реалізації прав, свобод та законних інтер­есів людини і громадянина, взаємодії держави і особи тощо.

Конституційно-процесуальне право впливає на суспільні від­носини за допомогою притаманних йому специфічних способів і засобів, які є методами конституційно-процесуального права. слід відзначити, що метод конституційно-процесуального регулю­вання — це сукупність засобів і способів, за допомогою яких упо­рядковуються суспільні відносини, що складають предмет галузі конституційно-процесуального права. Застосування різних методів конституційно-процесуального регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує ре­альне народовладдя, відповідні охорону й захист прав і свобод лю­дини і громадянина. Метод конституційно-процесуального права від­значається такими загальними ознаками:імперативним та універсальним характером;колом суб’єктів, яких держава визнає правоздатними та дієз­датними;порядком (процедурою) формування, встановлення та зако­нодавчого закріплення юридичних прав і обов’язків суб’єктів, їх безпосередньої реалізації;максимально високим юридичним рівнем;значним ступенем визначеності змісту засобів і способів, за допомогою яких має здійснюватися юридична процедура реа­лізації прав і обов’язків суб’єктів.Специфіка методу конституційно-процесуального права полягає в тому, що він становить собою сукупність способів регулювання по­ведінки суб’єктів конституційно-правових відносин в процесі здій­снення ними належних їм на правових засадах суб’єктивних юридич­них прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, якими вони володіють як безпосередні або опосередковані учасники цих відносин.Для конституційно-процесуального права, як і для усіх інших галузей публічного права, характерним є домінування імперативно­го методу правового регулювання над диспозитивним, за якого від­носини між суб’єктами права ґрунтуються на засадах субординації.

Конституція — це базовий за­конодавчий акт, положення якого є вихідними для усіх інших галузей права, позаяк вона є законом, що визначає принципи регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у дер­жаві;акти всеукраїнського та місцевих референдумів як акти без­посередньої влади народу, що виступає її єдиним носієм;закони України, інші нормативні акти Верховної ради Украї­ни;нормативні укази президента України;нормативні постанови Кабінету Міністрів України;накази, інструкції та інші підзаконні акти центральних та міс­цевих органів виконавчої влади;рішення та висновки Конституційного суду України;правові акти Верховної ради автономної республіки Крим і рішення ради міністрів автономної республіки Крим;статути територіальних громад, інші акти органів місцевого самоврядування;нормативно-правові (наприклад, Конституційний договір між Верховною радою України та президентом України “про основні засади організації та функціонування держав­ної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995 р.) та міжнародно-правові договори України.

Суть конституційного процесу полягає в забезпеченні становлення та розвитку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення. Саме через належність Конституційного Суду до судових органів провадження в Конституційному Суді України розглядається як вид судового провадження і називається конституційним провадженням.

Конституційно-правова процедура – це різновид юридичної процедури, який спрямований на досягнення конституційно-правового результату, що виражається у формуванні конституційно-правових норм, утворенні або припиненні існування суб'єктів конституційного права, попередженні правопорушень у конституційно-правовій сфері або у виникненні, реалізації, зміні або припиненні певного конституційного правовідношення.Конституційно-правові процедури характеризуються тим, що всі вони покликані визначити найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовної, установчої і контрольної діяльності в конституційній сфері регулювання суспільних відносин, тим самим сприяючи ефективному і справедливому досягненню результату, що передбачений відповідними матеріальними нормами конституційного права; процедурні приписи, як правило, адресуються суб'єктам владних відносин, що багато в чому визначається самою специфікою конституційного права як такого; ці процедури спрямовані на досягнення результату, що має публічний, конституційно-правовий характер. Значення конституційно-правових процедур проявляється в наступному: а) конституційні процедури значно зменшують ризик відхилення суб'єктів конституційного права, особливо посадових осіб при реалізації владних повноважень, від досягнення нормативно закріпленої мети конституційних правовідносин; б) є гарантією від суб'єктивізму, знижуючи ступінь розсуду органів державної влади і місцевого самоврядування при прийнятті відповідних рішень; в) створюють умови для здійснення належного контролю за процесом прийняття рішень і при необхідності дозволяють корегувати помилкові рішення, не чекаючи розвитку конфліктної ситуації;

В основу класифікації конституційно-правових процедур повинен бути покладений критерій, відповідно до якого в будь-якому процедурно-процесуальному інституті слід виділяти внутрішню і зовнішню форми (сторони). Внутрішня сторона охоплює глибинні, сутнісні властивості і характеристики того або іншого інституту, зовнішня – відповідні форми об'єктивації цих властивостей у нормативному матеріалі. Залежно від їх внутрішньої форми конституційно-правові процедури можна систематизувати за такими напрямами: а) юридичними діями; б) правовими відносинами; в) правовими формами діяльності, у рамках яких протікає існування суб'єктів конституційного права і на впорядкування ходу яких спрямовані ті або інші конституційні процедури. Залежно від зовнішньої форми їх можна згрупувати за: а) «законодавчою підставою», тобто за юридичною силою тих правових актів, у нормах яких вони закріплені; б) термінами дії; в) видами конституційно-правових норм, у приписах яких вони закріплені; г) територіальними масштабами дії; д) суб'єктами тощо.

Конституційне провадження – це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процедуру вирішення Конституційним Судом справ, віднесених до його компетенції ще називають конституційним судочинством.