54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.

Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права. Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 Закону України від 16.12.1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 Закону України від 17.11.2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність; б) діяльність у державних органах та їхньому апараті; в) заробітна плата за рахунок державних коштів.

Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.

Принципи державної служби – це основоположні ідеї, настанови, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців. Їх можна класифікувати на конституційно-правові та організаційно-функ­ціональні.Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання не врегульовано. Немає єдиної думки із цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види: а) служба в органах законодавчої, виконавчої та судової влади; б) цивільна та мілітаризована (воєнізована) служба; в) цивільна (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спе­ціалізована (військова, дипломатична, митна, в правоохоронних органах тощо).

В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в державних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служ­ба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Види державної служби в широкому розумінні відповідають тій класифікації, яка запропонована В. Б. Авер'яновим і Концепцією реформи адміністративного пра­ва.

Таким чином Конституція України ставить тільки одну вимогу до особи, яка претендує на посаду державного службовця — наявність громадянства України. Назване конституційне право знайшло своє подальше відоб­раження і деталізацію в статті 4 Закону «Про державну службу», згідно з якою «право на державну службу мають громадяни України незалежно від положення, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповід­ну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаче­ною Кабінетом Міністрів України».