37.Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування.

Тенденции развития административного права - рационализация структуры, функций и методов деятельности органов исполнительной власти, упрощение и сокращение лишних отраслей управления;— внедрение действенной системы государственного контроля и рационализация административных процедур;— дерегуляция и усовершенствование системы управленческих услуг, предоставляемых на разных уровнях исполнительной власти;— реформирование системы подготовки и переподготовки управленческих кадров, механизма государственной службы, обновление законодательной базы административных правоотношений, организационно-правовое обеспечение развития административной юстиции, установление и развитие судебной системы и судебных органов власти, усовершенствование системы центральных исполнительных органов власти, принятие новых законодательных актов в сфере административного права (административно-процедурного кодекса. др), обеспечение парламентского и судебного контроля за функционированием органов исполнительной власти и их должностных лиц, продолжение административной реформы с учетом европейского опыта.Питання адміністративного реформування - цілеспрямованого, швидкого  і успішного - останнім часом знову зайняло свою нішу серед реформаторських процесів в Україні. Влада звітує про успішні темпи реалізації адміністративної реформи, впорядкування функцій міністерств та відомств, уникнення дублювання таких та скорочення штатів бюрократичного апаратуРазом з цим, кроки у сфері державного реформування, вжиті впродовж грудня 2010 – квітня 2011 року, а саме прийняття Указів Президента України № 1085/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та №370/2011 від 06 квітня 2011 року «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», проведено без належного нормативного підґрунтя.Так, за відсутності Закону «Про міністерства та центральні органи виконавчої влади», без розроблення та затвердження Положень про новостворені та реорганізовані органи державної влади, це створювало перешкоди виконанню цими органами покладених на них функцій протягом тривалого часу, інколи місяцями «паралізуючи» роботу державних органів, гальмуючи виконання тих чи інших програмних документів, прийнятих в державі тощо.Фактично, у результаті здійснення адміністративної реформи має бути досягнуто поступове формування раціонального механізму державного управління, який дав би змогу значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням, забезпечити участь громадськості у формуванні державної політики.Відтак, для того, аби оцінити результати вжитих заходів, їх успішність, ефективність та комплексність, насамперед, необхідно базово з’ясувати правове підґрунтя такого реформування, його вектор та концептуально очікувані результати.

Правовою передумовою для адміністративної реформи в Україні стала Конституції України, прийнята 28 червня 1996 року. Надалі, впродовж п’ятнадцятирічного терміну центральними органами влади вживалися заходи щодо визначення мети та векторів адміністративного реформування в Україні.22 липня 1998 року Президентом України підписано Указ №810/98 від «Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні». Даним Указом в основу адміністративного реформування системи державного управління закладено основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи.Концепцією визначено мету реформування, як поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі.

Концепція адміністративної реформи виокремила п’ять напрямів адміністративної реформи:· створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;· формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;· кадрове забезпечення нової системи державного управління;· зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління;· наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

В частині адміністративного реформування Закон, вибудовуючи правову базу для реформування, закріпив зобов’язання щодо розроблення впродовж 2010 року низки проектів нормативно-правових актів, серед яких, зокрема, проект Закону «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади», проект Закону «Про основні засади державної комунікативної політики», проект Адміністративно-процедурного кодексу України та Закону України про адміністративні послуги, проект Концепції впровадження електронного врядування в Україні, проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу».Аналізуючи стан виконанні вказаних положень, доводиться констатувати, що поставлені Законом завдання не виконано, відповідні нормативні акти не прийнято.Загалом, незважаючи на широкий спектр нормативних актів, прийнятих у напрямку адміністративного реформування, такі не лише не доповнюють один одного, а й не сприяють послідовному провадженню заходів із адміністративного реформування. Очевидно, що для досягнення поставленої мети адміністративної реформи, кроки, які вживаються органами державної влади, мають носити системний характер та бути узгодженими між собою.