76. Спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління можуть виникати між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, іншими суб’єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Органами державної влади за характером та змістом державно-владної діяльності є органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що становлять спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

При цьому органами самоорганізації населення є представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин для вирішення завдань, передбачених Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.

Однак територіальна громада не може виступати стороною в досліджуваному виді спорів, оскільки територіальна громада – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. А головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста є сільський, селищний, міський голова.

Згідно з нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

З огляду на положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Слід підкреслити, що виходячи з конструкції п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України предметом звернення або оскарження до адміністративного суду можуть бути рішення, дії та бездіяльність посадових і службових осіб тільки органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналізуючи чинне законодавство, яке стосується державного управління різними сферами суспільного життя, можна дійти висновку, що інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є досить різноманітною за своїм правовим статусом категорією осіб. Проте ці особи виконують владні управлінські функції, передбачені спеціальним законодавством, які значної мірою пов’язані з виконанням повноважень, делегованих органами державної влади та місцевого самоврядування. Дати вичерпний перелік осіб, яких правомірно віднести до вказаної категорії, неможливо. Однак аналіз чинного законодавства дає підстави відносити до даної категорії таких осіб: саморегулівні організації (наприклад, виходячи з Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 р., Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 р.), громадські організації (Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.), державні установи (Закон України «Про національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р.) та ін. [5, с.378-379].

Розглядаючи можливих суб’єктів компетенційного спору, слід звернути увагу на вищі органи влади (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) як потенційних учасників таких правовідносин. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Зважаючи на той факт, що повноваження вищих органів влади насамперед встановлені Конституцією України, існує думка, що тоді і спори, які виникають в процесі реалізації їхньої владної управлінської діяльності, належать до юрисдикції саме Конституційного Суду України. І Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р. визначена компетенція цього вищого органу державної влади в межах, встановлених нормами Конституції України. Тобто при розгляді спору, наприклад, з приводу прийняття рішення, яке, на думку іншого суб’єкта владних повноважень, не відповідає закону, суди повинні враховувати поняття юридичної сили, ієрархії, нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили, органів, які їх прийняли. Отже, адміністративні суди перевіряють підзаконні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності їх законам, а не Конституції.

Найчастіше компетенційні спори можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень [2, с. 136]. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» делеговані повноваження – це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішеннями районних, обласних рад.

За суб’єктним складом компетенційні спори можна класифікувати так:

- спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування;

- спори між органами місцевого самоврядування;

- спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення;

- спори між іншими суб’єктами владних повноважень.

Незважаючи на той факт, що компетенційні спори, згідно із законодавством Російської Федерації, є видом конституційно-правових спорів і вирішуються Конституційним Судом РФ, на нашу думку, зазначені особливості можуть бути цілком застосовані при вивченні процедури розгляду компетенційних спорів в адміністративних судах України.

Важливими особливостями досліджуваної категорії спорів є те, що позивачем та відповідачем виступають суб’єкти владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, та предметом такого спору може бути виключно питання, пов’язане з реалізацією управлінських повноважень.

Від вірного визначення сукупності ознак компетенційного спору як категорії справ залежить правильне застосування судом норм процесуального права при здійсненні ним адміністративного судочинства.

Крім того, особливістю порядку розгляду компетенційних спорів є неможливість відмови від позову, примирення сторін, адже прийняте судом рішення завжди буде впливати на права та обов’язки інших осіб. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Перелічені особи, наділені компетенцією, завжди реалізують функції держави, тобто діють не у власних інтересах, а в інтересах держави, яка є носієм влади народу. При виникненні спірного питання щодо реалізації компетенції його розв’язання завжди впливатиме на права та обов’язки інших органів влади (наприклад, при вирішенні питання про розмежування компетенції суб’єктів владних повноважень, виконанні адміністративного акта, виданого вищим суб’єктом владних повноважень, спільному виконанні суб’єктами владних повноважень завдань управлінського характеру чи припиненні повноважень суб’єктів делегованих повноважень), права та обов’язки фізичних та юридичних осіб (наприклад, при прийнятті рішення, вчиненні дій або бездіяльності суб’єктом владних повноважень, які, на думку іншого суб’єкта владних повноважень, не відповідають закону).