Вправа 2. «Угадай, хто я».

На столі у педагога лежать картки із зображеннями різних тварин. Кожен по черзі підходить до столу й витягує яку-небудь картку, а потім намагається зобразити ту тварину, назва якої на ній написана. Інші діти вгадують, кого він зображує.

Можна запропонувати дітям зобразити своїх улюблених тварин.

Вправа 3. «Лісові характери».

Попросіть дітей написати на аркушах назві тварини:

• найголовнішої в лісі;

• найхитрішої;

• найдужчої в лісі;

• найсміливішої;

• найдобрішої в лісі тощо.

Потім попросіть дітей пояснити свій вибір.

Вправа 4. «Життя шафи».

На дошці пишеться яке-небудь слово (наприклад: «шафа», «стрілець», «цебро», «ложка» тощо). Діти об’єднуються в групи й відповідають на запитання:

• із чого може бути зроблена шафа?

• Чи може у шафи змінюватись настрій?

• Чи може шафа хворіти?

• Чи є у шафи друзі?

• Що шафа відчуває, коли її протирають і лагодять?

• Кого із членів родини шафа любить найбільше?

• Чи пам’ятає шафа майстра, який її виготовив?

Потім діти складають казку про шафу або малюють її портрет.

Вправа 5. «Шиємо для наших друзів».

Об’єднайте дітей у кілька груп і запропонуйте їм уявити себе лісовими кравцями. Потім попросіть дітей подумати, з яких лісових матеріалів вони зшиють такий одяг:

• курточку для їжака;

• шапочку для білочки;

• штанці для ведмежати;

• майку для зайчика.

Наприклад, штанці для ведмежати можна зшити з листя лопухів і для міцності нашити

на коліна шматочки кори якого-небудь дерева. Майку для зайчика можна зшити з м’якого моху, курточку для їжачка – з листя клена.

Попросіть дітей намалювати різних мешканців лісу в обновках. За малюнками одне одного діти мають розповісти, із чого зшитий той чи інший одяг.

Вправа 6. «Незвичайні тварини».

Попросіть дітей придумати й намалювати тварину, якої ніхто ніколи не бачив. Цій тварині потрібно дати ім’я і обов’язково описати її звички й характер.

Після цього кожен повинен розповісти решті учнів про свою вигадану тварину.

4. Підведення підсумків заняття. Рефлексія.

Практичне заняття №6. Визначення типу темпераменту та його особливостей.

Мета: Ознайомити студентів із методиками дослідження темпераменту; удосконалювати вміння використовувати діагностичні методики. Виховувати потребу у власному удосконаленні.

Обладнання: діагностичні методики.

Хід заняття

І. Оголошення мети і завдань заняття.

Мотивація навчальної діяльності.

ІІ. Актуалізація опорних знань, повторення раніше вивченого.

Дайте відповіді на питання:

• Що таке темперамент?

• Які історичні теорії темпераменту?

• Як пояснює взаємозв’язок типу нервової системи і темпераменту І.П. Павлов?

• Чому вчителю слід знати особливості темпераменту учнів?

ІІІ. Практична частина.

Опитувальник ЕРУ (за Айзенком)

Мета: діагностика екстраверсії та нейротизму, типу темпераменту.

Інструкція: вам пропонується дати відповідь на 57 запитань, які спрямовані на виявлення вашого звичного способу поведінки. Уважно прочитайте кожне запитання, якщо ви згодні з твердженням, справа напишіть відповідь «так», якщо не погоджуєтесь, напишіть «ні». Намагайтеся уявити типові ситуації і дайте перший «природній» варіант відповіді, який спаде вам на думку. Відповідайте швидко, пам’ятаючи, що «хороших» чи «поганих» відповідей немає.

Опис методики: методика містить 3 шкали: екстраверсії-інтроверсії, нейротизму і специфічну шкалу, призначену для оцінки відвертості досліджувального, його ставлення до дослідження.

Екстраверсія-інтроверсія. Характеризуючи типового екстраверта, важливо відзначити його комунікабельність, широке коло знайомих, необхідність у контактах. Екстраверт діє під впливом моменту, імпульсивний, запальний; надає перевагу руху і діям, має тенденцію до агресивності; почуття й емоції не мають чіткого контролю, схильний до ризикованих вчинків.

Типовий інтроверт – це пряма протилежність типовому екстравертові. Він спокійний, сором’язливий, схильний до самоаналізу, рефлексії. Інтроверт стриманий і відділений від усіх, окрім близьких людей. Планує й обдумує свої дії наперед, не довіряє випадковим емоційним збудженням, серйозно ставиться до прийняття рішень, любить у всьому порядок. Його нелегко вивести з себе, він контролює свої почуття. Характеризується песимістичністю, високо цінує моральні норми.

Нейротизм – характеризує емоційну стійкість (стабільність чи нестабільність). Нейротизм пов'язаний з показниками рівня лабільності нервової системи.

Яскраво виражений нейротизм (високий рівень емоційної нестійкості) виявляється в надмірній знервованості, поганій адаптації, схильності до швидкої зміни настрою, почутті провини, схвильованості, стурбованості, депресивних реакціях, розпорошеності уваги, нестійкості в стресових ситуаціях. Нейротику притаманні імпульсивність, знервованість у контактах з людьми,, мінливість інтересів, невпевненість у собі, виражена чутливість.

Невротична особистість характеризується неадекватно сильними реакціями по відношенню до впливаючих стимулів. У осіб з високим показником за шкалою нейротизму в несприятливих стресових ситуаціях може розвинутися невроз.

Емоційна стійкість (низький рівень нейротизму) - це риса, що характеризує збереження організованості поведінки, ситуативної цілеспрямованості у звичайних і стресових ситуаціях, а також зрілість, високу адаптивність, відсутність великої напруги схильность до лідерства.

Дуже низькі показники нейротизму вказують на психотизм, що характеризується схильністю до асоціативної поведінки, примхливості, неадекватності емоційної реакції, високу конфліктність, неконтактність, егоцентричність, егоїстичність, низький рівень рефлексії.

За Айзенком, високі показники за шкалою екстраверсії і нейротизму відповідають діагнозу істерії, а високі показники за шкалою інтроверсії і нейротизму – стану тривоги чи реактивної депресії.