16Початки бароко Памво Беринда

Літературне барокко на Україні є з’явищем 17 — 18 ст. Барокко в сфері пластичних мистецтв іноді називали „козацьким барокком“.

Дійсний початок барокка — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога барокка — утворення київської школи. Найбільшими культрно-політичними успіхами, які відіграли велику ролю в історії українського бароккового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). Майже ввесь 18 вік в українських школах вищого типу навчають бароккової поетики, та плекають бароккову поезію.

Перша третина XVII ст. може бути названою раннім бароко Новий стиль починає домінувати в полемічній прозі, в риторичній культурі, в панегіричній поезії. Характерна для бароко драматизація мистецтва виявляється в структурних змінах поетичного тексту: він починає набувати декламаційної або й діялогічної форми, розраховуючись на виголошення перед аудиторією.: «Віршів на Різдво Христове» Памва Беринди (1616), інтермедій до драми Якуба Ґаватовича «Трагедія або образ смерти Іоана Хрестителя» (1619), пасійно-великодньої драми Іоаникія Волковича «Розмишляннє о муці Христа Спасителя

Памво Беринда був одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. 1616 року Беринда видрукував у Львові різдвяний діалог із пролога, промов семи хлопців та епілогу «На Рождћство Христа вћршћ для утћхи православнимъ христіанамъ». До діалога додані були інші вірші на церковні теми. Вірші використовувалися для декламації учнями братських шкіл 

17 Йоаникій Волкович

діяч Львівського братства.

У 1630 — 1631 рр. священик і проповідник у Львівській братській церкві Успіння Богородиці, вчитель школи Львівського братства. Автор декламації «Розмышлян[н]є о муцє Христа, Спасителя нашего» Це — перша відома українська релігійна драма. Її постановка була здійснена учнями львівської Ставропігійської школи. Вистава відбулася на подвір'ї Успенської церкви. Матеріальну підтримку спектаклю, ймовірно, забезпечував купець Гаврило Маркович Лантиш (це прізвище бачимо й серед виконавців «Розмышлян[н]я...»; мабуть, ідеться про сина мецената)

На думку дослідників Іоаникій Волкович, працюючи над «Розммшлян[н]єм...» орієнтувався на відому візантійську драму «Христос пасхон» («Христос-страстотерпець», яка приписується Григорію Богослову

Твір Іоаникія Волковича складається з двох частин: перша присвячена стражданням Христа, друга — його воскресінню. Однак, переробляючи для потреб української школи «Христа-страстотерпця», драматург не міг нехтувати вимогами єзуїтської теорії драми, яка на початку XVII ст. набувала поширення і впливу в Україні. Зокрема, заборонялося показувати на сцені Бога — Отця, Ісуса Христа, Матір Божу. Замість них виступали алегоричні персонажі — Сила Божа, Милість Божа

У драмі Іоаникія Волковича діють Душі побожні, Вісники, Милість Божа, Ангел, Радость церкви, Милосердіє Боже, Розум, Пам'ять, Воля, Звитязтво, Тріумф, Хрест, Спис, Тростина, Гвіздки, якими був прибитий до хреста Ісус, Отрочата. Драматичної дії в «Розмышлян[н]і...» мало (у зв'язку з цим твір часто називають декламацією). Всі події відбуваються за сценою, а про їх перебіг ми дізнаємося з розповідей Вісників: один оповідає, що «зв'язаного Ісуса до Аннаша порвали», інший — що «пред Кіафою Ісус предстоит: где Петр смєлый учителя ся своєю запираєт», потім іде розповідь, що «Ісуса юж до Пілата отдано», що «иж с пана ся насмєвают» та ін. Душа побожная відтворює «плач Пречистои панны».

Друга частина «Розмышлян[н]я...» присвячена тріумфу з нагоди воскресіння Сина Божого. З бароковою пишнотою та вишуканістю розповідається про знаряддя тортур Ісуса Христа: хрест, на якому розіп'ято Сина Божого, подається як драбина на небо, як міст, яким ми будемо введені до землі обітованої, як древо, що нас возвеличило; спис пробив у тілі Ісуса Христа отвір, крізь який можемо «латво оглядати, якою милостю пан рачил к нам палати»; гвіздок стає зброєю, якою можуть захищатися християни, та ін.