30 А.Радивиловський, й.Галятовський, л.Баранович барокова проповідь

Радивилов. письменник і церковний діяч.. Навчався в Києво-Могилянській колегії, намісник Києво-Печерського монастиря і лаврський проповідник, Видав два збірники власних проповідей — «Огородок (сад) Марії Богородиці» (1676,) з посвятою І. Гізелю та «Вінець Христа, із проповідей недільних, як із квітів рожаних сплетений» (1688,) з посвятою Іоану, Петру й цариці Софії., Проповіді його були зорієнтовані на європейську школу та польське проповідництво (зокрема П. Скарги). Побудова їх строго логічна: вступ, обґрунтування основної думки й закінчення, висновки. У вступі, як правило, дається порівняння новозаповітних подій із старозаповітними; далі викладається зміст Євангелія, яке читалося на літургії і яке водночас є символічним доповненням проповіді. йде короткий висновок із настановою слухачам слідувати основам моралі. Проповіді присвячувалися здебільшого моралізаторським темам; у них засуджувалася тогочасна мораль з посиланням на перші роки християнства.. Проповіді звернені до простих людей, тому автор прагнув зробити їх зрозумілими, залучав фразеологізми, вставні новели та ін. Побудовані проповіді у формі запитань — відповідей та діалогів. Проповідям притаманні барокові стильові ознаки, зокрема картинність ,драматизм викладу, алегоризм і символізм тощо. Автор часто акцентував увагу на сучасні йому національні та соціальні проблеми, зокрема наслідки Руїни, труднощі життя селянства тощо.

Галятовський, проповідь Ґ. стає літ. твором, зближується з західноєвропейською католицькою проповіддю. Щоб справляти бажане враження на свою паству, навчати її, переконувати і зворушувати, Ґ. використовує, крім творів патристики, оповідні елементи — візантійський і західний легендарно-апокрифічний матеріал, хроніки . Характерною особливістю його проповідей була насиченість оповіданнями з елементами таємничості, незвичайності й загадковості. Проповіді Ґ. були побудовані за логічними схемами і містили чимало цитат античних і новітніх західноєвроп. авторів. У своїх проповідях Ґ. торкався й загальнофілос. проблем, зокрема проблеми сутності людини, співвідношення у ній духовного й матеріального первнів, свободи волі й відповідальності людини за свої вчинки, Переконаний у необхідності гармонійного співіснування в людині її тілесного й духовного принципів, Ґ. наполягає на цінності земного життя, на особистій відповідальності індивіда за його вчинки, за його вибір між добром і злом, намагається вказати своїм слухачам реальні шляхи спасіння, які не передбачають зречення світу. Поділяючи світ на великий, що складається з неба і чотирьох елементів, малий (людину) і середній (увесь "народ людський"), носієм зла Ґ. вважає останній,. Спосіб осягнення Бога як остаточної мети християнина Ґ. вбачає у самопізнанні.

«Ключ разуменія..» ( «Наука, або способ зложення казання» «Небо новое» ( «Скарбниця потребная»

Лазар Баранович «Меч духовний» «Труби словес проповідних» Лютня Аполонова

31. Барокова драма

На ХУІІ ст.припадає утвердження утвердження в українській літературі драматичних жанрів. Драматичні твори писалися з освітньою і виховною метою. Авторами, як правило, були викладачі поетики, виконавцями – учні, глядачами – всі члени колегії. Шкільна драма спочатку мала в основному педагогічне призначення – вчити студентів акторському мистецтву. Але вона також послужила також основою виникнення шкільного театру. Основи теорії драматичних жанрів розроблялися в курсах поетики, що читалися в Києво-Могилянській колегії Викладачі поетики були зобов’язані не лише читати теоретичний курс, але для ілюстрації писати драми і вставляти їх силами студентами. Спектаклі відбувалися або на сцені колегії або просто неба, на майдані, перед широкою аудиторією. Дія одного могла приходити одночасно на землі, в пеклі і раю. Пекло умовно позначалося нижньою частиною кону, куди вели східці. Підвищення означало рай. Були також декорації На сцені також з’являлися птахи, звірі, дракони, мерці. Всі ролі виконували хлопці. виконувалися спочатку як частина відправ у церкві. У ХІІ-ХІУ ст. літургічна драма переноситься з церкви на майдан. Спочатку на Україні виникли простіші види драматичного мистецтва – декламації і діалоги. Є підстави твердити про зародження давньої української драми саме в організованій 1586 р. Львівській братській школі. „На рождество господа бога и спаса нашого Ісуса Христа вЂршЂ” Паво Беринга Вірші П.Беренди – декламації. На сцену виходять один за одним сім школярів (отроків) і декламують вірші, у яких за біблійною схемою розповідається про основні події різдва.. Форму декламацій, як знаємо, мають і вірші Касіяна Саковича на погреб Петра Сагайдачного (1622), окремі вірші з „Перла многоцЂнного” К.Транквіліона-Ставровецького (1646) та ін. Наступного, 1631 р. у Львові надруковано „Розмышлян’є о муці Христа Спасителя нашого...” Іонаникія Волковича,. Зміст твору Волковича той самий, що й віршів Сеульського, – страждання, смерть, і воскресіння Христа.”. У ремарках названого трьох хлопців, що виконували ролі „душ побожних”, – Георгієвич, Лангиш і Буневський. Крім „побожних душ”, інші алегоричні постаті – Ласка Божа, Ангел, Радість Церкви, Розум, Пам’ять, Воля, звитязтво, Тріумф, Хрест, Копіє, Гроз діє, Трость. Мораліте – повчальна алегорична драма, і проіснувала. як різновид шкільної драми. Містерія – релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства. В основу містерії різдвяної на великодньої покладено біблійні сюжети. Міракль пов із чудом Інтермедії. Вони з’являються разом з декламаціями, діалогами, шкільними драмами.