12. Міжнародні фінансові ринки. Фінансові ресурси світового господарства та механізми їх перерозподілу

Ф інансові ресурси світу — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. Вони використовуються у міжнародних економічних відносинах, тобто у відносинах між резидентами та нерезидентами. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу можна подати у вигляді такої схеми (рис.).

Джерелами фінансових ресурсів світу є:

• країни-донори, до яких належать країни з розвинутими економіками, де формується переважний обсяг фінансових ресурсів світу;

• фонди міжнародних організацій, які призначені для надання фінансової допомоги і складаються в основному з внесків урядів цих країн;

• найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості: доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений; потрібні менші витрати на проведення операції; ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації; рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій.

Сегменти міжнародного фінансового ринку: 1) міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою; 2) міжнародний ринок банківських кредитів; 3) міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на: міжнародний ринок боргових цінних паперів і міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок); 4) міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів); 5) євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті.

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.

13. Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

Суб’єктами міжнародних фінансів є: 1) держава; 2) міжнародні організації; 3) юридичні особи (транснаціональні корпорації; транснаціональні банки; фінансово-кредитні організації; біржі); 4) фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів та через офіційних посадових осіб має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою. Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки (МВФ, БМР, МБРР, Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ) та ін.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки; здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання; спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

ТНК — це підприємство, що об’єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить координуючу політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень.

Експерти ООН до ТНБ відносять з активами не менше 2 млрд дол. і власною мережею філій не менше ніж у п’яти іноземних державах.

ТНБ – це різновид міжнародної кредитно-фінансової організації універсального типу, більша частина капіталу якої — національна, з широко розгалуженою мережею національних та закордонних підрозділів, чия діяльність сприяє посиленню міжнародних зв’язків фінансового капіталу і взаємодії національних економік.