41 Література українських земель в першій половині XIX ст..

Українську літературу першої половини XIX ст. представляє яскрава титанічна постать Тараса Григоровича Шевченка (1814—1861рр.). Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його основні твори: виданий 1840 р. "Кобзар", 1841 р. - "Гайдамаки", 1843 р. -"Назар Стодоля", 1845 р. — "І мертвим і живим" та ін. — були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом. Тарас Григорович був великим українським поетом, художником, мислителем, громадським діячем. Варто згадати й інших творців нової української літератури, насамперед І. Котляревського (1769-1838 pp.). У 1798 р. ним видана поема "Енеїда". Велику роль у розвитку драматургії відіграла п'єса "Наталка Полтавка". Крім літературної діяльності, Котляревський брав участь у громадському житті України. П. Гулак-Артемовський (1790-1865 pp.) написав кілька десятків віршів та байок. Знаменита його байка "Пан та собака", ідо вийшла у 1818 р. П. Куліш (1819-1897 pp.) творчо працював над розбудовою української культури і літератури, пробудженням національно-патріотичної самосвідомості українців. Куліш намагався виробити ідеологічну програму для українського народу, мріяв про розбудову державності в Україні, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії . Відомі історичні твори Куліша: тритомник "История воссоединения Руси", брошура "Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 p.", поема "Куліш у пеклі", роман "Чорна рада". Г. Квітка-Основ'яненко (1778-1843 pp.) - видатний український прозаїк. Найбільш відомі його сатиричні твори: "Дворянські вибори", "Шельменко- денщик", "Сватання на Гончарівці", "Конотопська відьма". Є. Гребінка (1812—1848 pp.) - талановитий український байкар. Найпопулярніші його твори: "Малоросійські приказки", "Ніжинський полковник Золотаренко", "Чайковський" та інші. Багато допомагав Т. Шевченку, особливо при його викупі з кріпосницької неволі, а також допоміг Шевченку видати "Кобзар". З народу вийшли талановиті співаки-кобзарі і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями були: Андрій Шут, Іван Крюковський, Остап Вересай, Федір Грищенко. Перші фольклорні збірники: М. Цертелєв "Досвід збирання стародавніх малоросійських пісень", М. Максимович "Малоросійські пісні", "Українські народні пісні". На західноукраїнських землях фольклорним виданням був збірник "Русалка Дністровая", що надрукувала "Руська трійця".

Література. Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу.

Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т. Г. Шевченко, у творчості якого найяскравіше відбилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури. Оспівуючи патріотичні почуття, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуататорів як української, так і інших національностей, поет обурювався зневажливим ставленням частини вельможного українства до своєї рідної мови.

Підкреслюючи українофільство Шевченка, слід пам'ятати, що, не виявляючи любові до своєї батьківщини, не можна любити людство. У серці великого Кобзаря вміщувалися глибокі національно-патріотичні почуття з великою любов'ю до всіх братів-слов'ян. Співець українського народу не пропагував національної замкнутості. У його словах, що стали афоризмом, — «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» — закладене глибоке розуміння загальнолюдського змісту культури. Революційний демократизм Шевченка є найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст.

Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів, серед яких виділяються двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» та соціально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Куліш плідно працював як поет-романтик, що проповідує просвітительські та християнські ідеали.

Велику роль у розвитку У. л. зіграла письменниця Марко Вовчок (псевдонім Марії Олександрівни Маркович) [1834-1907]. Русская за походженням, Вовчок вийшла заміж за українського фольклориста О. Марковича. У 1851 вона виїхала на Україну, проживши тут до 1857. Вовчок чудово вивчила українську мову, фольклор, побут українського селянства. У 1858 в Петербурзі вийшла перша книжечка її оповідань українською мовою «Народні оповідання» Марка Вовчка. Книга ця мала величезний успіх; розповіді вражали своєю правдивістю, безпосередністю, свіжістю. Особливе враження справляли розповіді з життя кріпаків. М. Вовчок викривали кріпосників, їх жорстокість, розбещеність, експлоататорство. М. Вовчок безсумнівно випробувала на собі вплив поезії Шевченка, хоча і не перейшла цілком на революційно-демократичні позиції. Книга М. Вовчка була радісно зустріли революційними демократами, в Зокрема Шевченка. Книгу засуджувала реакційна «Бібліотека для читання», але її вітала вся прогресивна громадськість тодішньої Росії. І. С. Тургенєв написав передмову до переведеним «Народним розповідями» російською мовою. У 1859 книга оповідань М. Вовчка російською мовою вийшла під назвою «Оповідання з народного російського побуту ». Нову книгу вітав великий критик М. Добролюбов у статті «Деякі риси для характеристики російського простолюду »(« Современник », 1860). Високу оцінку оповідань М. Вовчка дав Герцен. В оповіданнях з життя кріпаків М. Вовчок намалювала яскраві, живі реалістичні картини. У наступні роки Марко Вовчок видала другу книгу «Народних оповідань», один з кращих своїх творів -- «Інститутка» і нарешті розповідь про народного героя-бунтаря ( «Кармелюк»). Деякий час Вовчок була близька до гуртка «Современника», надрукувала в нього повість «Жили да були три сестри», яка зустріла серйозні цензурні труднощі. Але в подальшій творчості письменниці ясно виявився занепад, відхід від демократичних настроїв раннього періоду. Вовчок є класиком У. л., що мали великий вплив на творчість П. Мирного та ін прозаїків.

В У. л. до реформи 1861 отримали відображення найбільш характерні, найбільш істотні сторони епохи, типові особливості кріпосного ладу і боротьби народу проти гнобителів. Український народ висунув геніального, справді народного, революційного поета Т. Г. Шевченка. Творчість інших видатних письменників цього періоду: Івана Котляревського і Марка Вовчка також пройнятий в більшою чи меншою мірою елементами народності. Зародки реалізму ми бачимо вже в бурлеск І. Котляревського. Сентиментально-романтичний напрям рішуче подолав у своїй творчості великий поет-реаліст Тарас Шевченко. У прозі на шлях реалізму вступила Марко Вовчок.