Сонячна система, її будова

1. До складу Сонячної системи входять зірка Сонце, а також 9 планет, їх супутники, астероїди, комети і метеоритна речовина, що рухаються навколо Сонця за своїми орбітами. На Сонце припадає 99,9 % маси Сонячної системи. Сонце — центральне тіло Сонячної системи, найближча до Землі зірка (близько 150 млн км); газоподібне, розжарене небесне тіло кулястої форми. Воно обертається навколо власної осі з періодом близько 25 земних діб. Діаметр Сонця 1 391 000 км, температура поверхні дорівнює приблизно 6000 °C.

Сонце — центральне і наймасивніше тіло Сонячної

системи. Його маса в 333 000 раз більша за масу Землі й у 750 раз

перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Водночас Сонце — найближча до нас зоря, в якої на відміну від усіх інших

зір можна спостерігати диск і за допомогою телескопа вивчати на ньому

невеликі деталі, розміром навіть до кількох сотень кілометрів. Це типова

зоря, тому її вивчення допомагає зрозуміти природу зір взагалі.

2. Морфологія рослин (грец. морфа – форма; логос – слово, вчення) вивчає як зовнішні форми так і внутрішні структури, які сприймаються безпосередньо людським оком або за допомогою спеціальних інструментів (лупи, світлового або електронного мікроскопа). Цей розділ можна також назвати структурною ботанікою. Морфологія складає первісну і цілком необхідну основу для всіх інших ботанічних дисциплін. У зв'язку з цим вивчення курсу ботаніка розпочинається саме з морфології. Фізіоло́гія росли́н — наука, що вивчає всі процеси діяльності та функції рослинного організму, їх взаємозв'язки та зв'язки з навколишнім оточенням.

Фізіологія рослин — наука про функціональну активність рослинних організмів і механізми процесів рослинних систем різних рівнів їх організації — від субклітинних структур до цілісних рослин. Фізіологія рослин досліджує структуру і функції рослинного організму, механізми мінерального живлення, фотосинтезу, транспорту речовин, дихання, системи регуляції й інтеграції окремих елементарних реакцій до рівнів фізіологічної функції, водний режим, механізми росту, розвитку та їх регуляції, вплив факторів середовища та природу стійкості рослин до несприятливих умов довкілля.

Основне завдання фізіології рослин полягає в одержанні й узагальненні нових знань про фізіологічні процеси в рослинному організмі та можливості управління продукційним процесом рослинних угруповань з метою створення теоретичної бази раціонального використання й захисту рослинного світу.

3. У моркви, буряка, ріпи, брукви та деяких інших рослин поживні органічні речовини запасаються в коренеплодах. В утворенні коренеплодів беруть участь і головний корінь, і ниж­ні частини стебла.

Більшість рослин, що утворюють коренеплоди,— дворічники. Першого року з насіння розвиваються рослини, які мають тільки корені, стебла і листки. До осені кожна з таких рослин у го­ловному корені й нижній частині стебла нагромаджує поживні речовини. Восени надземні органи відмирають, а коренеплід зберігається й зимує. Наступного року рослина, використовуючи Відкладені в коренеплоді поживні речовини, розвиває з бруньок нові надземні органи, зацвітає й плодоносить. Після того, як у плодах достигне насіння, дворічні рослини відмирають. Крім коренеплодів, є й інші видозміни кореня, наприклад кореневі бульби. Вони з’являються в результаті потовщення бічних або додаткових коренів і також запасають поживні речови­ми, наприклад, у жоржин, пшінки, батату (солодкої картоплі), який вирощують у тропічних і субтропічних країнах.

Своєрідні додаткові корені — зачіпки розвиваються, наприк­лад, у плюща. Такими коренями рослини прикріплюються до будь-якої опори, завдяки чому ростуть угору, до світла

У деяких тропічних дерев на стовбурах і навіть на великих гілках утворюються додаткові корені, які доростають до землі і виконують роль підпірок. Повітряні корені, що вільно звисають, утворюють, наприклад, орхідеї, які живуть на стовбурах і гілках дерев у вологих тропічних лісах. Такі корені вбирають дощову воду і допомагають рослинам вижити.

Білет№5

1. Усі планети земної групи мають порівняно невеликі розміри, значну густину та складаються в основному з твердих речовин. Планети-гіганти мають великі розміри, малу густину та складаються переважно з газів. Маса планет-гігантів складає 98 % від сумарної маси планет Сонячної системи. Стосовно Сонця планети розташовуються в такому порядку: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон. Ці планети названо на честь римських богів: Меркурій — бог торгівлі; Венера — богиня кохання й краси; Марс — бог війни; Юпітер — бог-громовержець; Сатурн — бог землі й родючості; Уран — бог неба; Нептун — бог моря й судноплавства; Плутон — бог підземного царства мертвих. На Меркурії температура вдень підвищується до 420 °С, а вночі падає до –180 °С. На Венері і вдень і вночі стоїть жара (до 500 °С), її атмосфера майже повністю складається з вуглекислого газу. Земля ж розташовується на такій відстані від Сонця, що більша частина води перебуває в рідкому стані, що дало можливість виникнути життю на нашій планеті. Атмосфера Землі містить кисень. На Марсі температурний режим подібний до земного, але в атмосфері переважає вуглекислий газ. За низьких температур узимку вуглекислий газ перетворюється на суху кригу. Юпітер у 13 разів більший і в 318 разів важчий від Землі. Його атмосфера густа, непрозора й виглядає як смуги різних кольорів. Під атмосферою є океан із розріджених газів. Зорі — розпечені небесні тіла, що випромінюють світло. Вони настільки віддалені від Землі, що ми бачимо їх яскравими цятками. Неозброєним оком на зоряному небі можна налічити близько 3000 зір, за допомогою підзорної труби — у десять разів більше. Сузір’я — групи розташованих поряд зір. Давні астрономи подумки сполучали зорі лініями й одержували певні фігури. На небі Північної півкулі давні греки виділили 12 зодіакальних сузір’їв: Козоріг, Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон і Стрілець. Давні люди вважали, що кожний земний місяць певним чином пов’язаний з одним із сузір’їв. Комети — небесні тіла зі світними хвостами, що із часом змінюють своє положення на небі й напрям руху. Тіло комети складається з твердого ядра, заморожених газів із твердим пилом, розміром від одного до десяти кілометрів. При наближенні до Сонця гази комети починають випаровуватися. Так у комет виростає світний газовий хвіст. Найвідомішою є комета Галлея (її відкрив у XVII ст. англійський астроном Галлей), що з’являється біля Землі із приблизним інтервалом у 76 років. Востаннє вона наблизилася до Землі в 1986 р. Метеори — це тверді рештки космічних тіл, що з величезною швидкістю падають крізь атмосферу Землі. При цьому вони згоряють, залишаючи яскраве світло. Боліди — яскраві гігантські метеори масою від 100 г до кількох тонн. Їхній швидкий політ супроводжується гучним шумом, розсипанням іскор, запахом гару. Метеорити — обгорілі кам’яні або залізні тіла, що впали на Землю з міжпланетного простору, не зруйнувавшись в атмосфері. Астероїди — це планети-«крихітки» від 0,7 до 1 км в діаметрі.

2. До класу Кісткові риби належить понад 21 тис. нидів, які мешкають в усіх типах водойм прісних озерах, ставках, річках і солоних морях й океанах. У водоймах Укриши мешкає 181 вид кісткових риб (з них у Дніпрі - 80). Досліджуючи водойми важкодоступних районів і глибоководних частив Світового океану, вчені продовжують відкривати все нові й нові види риб. Характерні ознаки кісткових риб. 

До складу скелета цих тварин завжди входить кісткова тканина. Їхні зябра прикривають зяброві кришки. Є плавальний міхур.

У переважної більшості видів запліднення зовнішнє. Вони відкладають вкриті драглистою оболонкою ікринки у воду або на підводні предмети, а самці поливають їх «молочком» - сім’яною рідиною. Для розвитку зародка в ікринці міститься запас поживних речовин (жовток). Деяким видам властиве яйцеживонародження.

Розвиток у більшості кісткових риб непрямий. З ікринки через деякий час виходить личинка. На відміну від дорослих, вона не має парних плавців, кишечник в неї не функціонує, а живиться вона за рахунок запасів поживних речовин у розташованому на черевній частині жовтковому мішку. Згодом запас жовтка вичерпується і личинка набуває здатності до самостійного живлення різними дрібними організмами. У неї з’являються парні плавці, і вона перетворюється на молоду рибку - малька. У деяких видів (як-от, у акваріумних гупі) зародок розвивається до малька всередині ікринки в материнському організмі, і народжується вже сформована маленька рибка (прямий розвиток). Різноманітність кісткових риб. 

Систематики поділяють сучасних кісткових риб на 30-40 рядів, з яких ми розглянемо лише деякі.

Ряд Осетроподібні налічує близько 25 видів. Скелет осетроподібних переважно хрящовий, кістки є лише у черепі. Тіла хребців нерозвинені, є тільки нижні та верхні хрящові дуги, які оточують хорда. Хорда зберігається протягом усього життя.

Найбільші представники серед осетроподібних - це білуга та далекосхідна калуга, які можуть досягати маси до 1,5 тонни при довжині тіла приблизно 2,5 м (зрідка до 5-6 м). Але нині такі велетні майже не трапляються, бо людина інтенсивно виловлює цих риб, і тому вони не можуть сягати свого максимального піку майже 100 років.

Характерною рисою осетроподібних є велика плодючість (від 1,5 тис. до 5 млн ікринок).

У морях і річках нашої країни мешкають чорноморська білуга, осетри азово-чорноморський та атлантичний, стерлядь і севрюга. Більшість з них занесені до Червоної книги України.

Осетроподібні мають велике промислове значення. 

Людина споживає в їжу їхнє смачне м’ясо, чорну ікру і навіть хорду. Але через інтенсивний промисел, спорудження гребель, забруднення та обміління водойм чисельність цих риб різко знизилася, тому їх вилов обмежений, а багатьох видів взагалі заборонений. Людина штучно розводить деякі види осетроподібних. Зокрема, створено гібрид білуги та стерляді бістер, який швидко росте й має високі харчові якості. Такі відомі види, як короп, карась, лящ, належать до ряду Коропоподібні. 

Щелепи цих риб не мають зубів, однак на задній зябровій дузі розміщені особливі кісткові утвори - глоткові зуби, за допомогою яких вони можуть перетирати їжу. Коропоподібні - переважно всеїдні риби, однак серед них відомі й хижаки - жерех, або білизна, та інші, а також рослиноїдні види. До рослиноїдних видій, зокрема, належать білий і чорний амур, а також товстолоби. Ці види походять з річок Далекого Сходу, звідки вони були акліматизовані в Україні.

Серед коропоподібних багато промислових видів, яких здобувають заради поживного смачного м’яса та ікри. Так, у рибних господарствах розводять різноманітні породи коропів. Дикий предок коропа - сазан (мешкає у Дніпрі та інших річках України).

Близько 3 тис. років тому в Китаї та Японії одомашнили сріблястого карася. За цей час від нього створили багато сотень порід декоративних «золотих рибок». Сріблястий карась живе в різних водоймах України і є об’єктом промислу та спортивної рибалки.

Багато промислових видів риб належать до рядів Оселедцеподібні та Лососеподібні. Здебільшого вони мешкають у морях, але можуть на нерест заходити в річки. Є серед них і постійні мешканці прісних водойм (наприклад, форель райдужна). Оселедцеподібних налічують близько 300 видів. Це риби дрібних і середніх розмірів.

В Україні в Чорному морі поширений чорноморський оселедець завдовжки до 40 см та масою до 1 кг. Особини цього виду часто заходять для розмноження у Дунай, долаючи відстань у сотні кілометрів. В Азовському та Чорному морях мешкає чорноморсько-азовська тюлька, що останнім часом заселила дніпровські водосховища. У наших морях також поширені дрібні за розмірами (7-13 см завдовжки) європейський анчоус, або хамса, чорноморський шпрот та деякі інші промислові види оселедцеподібних. Представники ряду Лососеподібні за будовою загалом нагадують оселедцеподібних.

Характерна ознака представників цього ряду - наявність особливого, позбавленого променів жирового плавця, розташованого на спинному боці тіла перед хвостовим плавцем. Більшість видів лососеподібних мешкає у морях, однак для розмноження заходить у річки. Окремі представники (харіус, форель) - мешканці прісних водойм. Лососеподібних відомо понад 200 видів.

В Україні мешкає харіус європейський (у басейнах Дунаю та Дністра), дунайський і чорноморський лососі (до 2 м завдовжки при масі до 25 кг), яких занесено до Червоної книги України. Райдужна форель віддає перевагу прохолодній воді, тому мешкає у гірських річках. Її штучно розводять у рибних господарствах Закарпаття, Карпат і Криму. Лососеподібних часто називають «червоною рибою», оскільки їхнє високоякісне м’ясо має червонувате забарвлення. Червоне забарвлення має й ікра цих риб, яка дуже цінується в усьому світі.

Найчисленніший за кількістю видів (близько 6500) ряд Окунеподібні, поширений у морях, океанах, прісних водоймах. Це переважно хижаки. Довжина тіла різних видів цих риб становить від 1 см до 5 м, а маса інколи сягає 900 кг. Так, меч-риба може сягати 4,5 м завдовжки при масі до 500 кг. Ця тварина, переслідуючи здобич, здатна розвивати швидкість до 130 км за годину.

Багато видів окунеподібних мають промислове значення. У Чорному морі добувають скумбрію, ставриду, тунців, різноманітні види бичків. У прісних водоймах України поширені окунь річковий, судак, йорж та інші види цих риб. Ознаки, притаманні кистеперим рибам.

Цю групу риб ще порівняно недавно вважали вимерлою. У 1938 р. в Індійському океані, поблизу узбережжя Африки, було виловлено невідому доти рибу (завдовжки 150 см, масою 57 кг), яку назвали латимерією. Це хижак, який мешкає на глибинах 400-1000 м. Предки латимерії мешкали в прісних водоймах, де відчувалася нестача кисню. У зв’язку з цим у давніх кистеперих разом із зябрами утворилася легеня (виріст кишечнику). Отже, крім кисню, розчиненого у воді, вони могли дихати й атмосферним киснем. У латимерії, яка мешкає на великих глибинах, легеня заповнена жировою тканиною. Парні плавці кистеперих за своєю будовою подібні до кінцівок наземних тварин. Це давало можливість предкам латимерії виходити на суходіл і переповзати з однієї водойми в іншу. Викопних кистеперих риб учені вважають предками наземних хребетних тварин.

Дводишні - невелика група риб (усього 6 сучасних видів), поширених у прісних водоймах Австралії, Африки та Південної Америки. Крім зябер, ці риби мають одну чи дві легені, які забезпечують їм дихання атмосферним повітрям. Легеневе дихання допомагає дводишним рибам переживати періоди пересихання водойм або нестачу кисню у воді. Так, при пересиханні водойм африканський протоптер закопується у мул й утворює навколо тіла захисну оболонку з мулу, склеєного липким слизом шкірних залоз. У такому стані ця тварина може перебувати до 9 місяців (за умов експерименту - до 3-4 років). Із захисної оболонки риби виходять тоді, коли починається сезон дощів і водойма знову заповнюється водою.

3. Дводомна рослина - група рослин, у яких чоловічі (тичинкові) і жіночі (маточкові) квітки знаходяться на різних особинах, напр. тополя, конопля.

Однодомні РОСЛИНИ - рослини, у яких одностатеві жіночі (маточкові) і чоловічі (тичинкові) квітки знаходяться на одній і тій же особини, наприклад ліщина, кукурудза.

Білет №6

 Земля має два головні рухи: добовий — навколо її уявної осі, і річний — навколо Сонця. Земля проходить шлях навколо Сонця за 365 діб 5 годин 48 хвилин і 46 секунд по еліпсоїдній орбіті. Довжина обводу еліпса дорівнює 936 250 000 км. Земля рухається навколо Сонця з середньою швидкістю 30 км. за секунду, тобто 108 тис. км за годину. Сонце знаходиться не в центрі, а в одному з фокусів еліпса орбіти, тому Земля протягом року буває то ближче до Сонця, то далі від нього. Коли Земля буває в перигелії, тобто найближче підходить до Сонця, відстань її від Сонця дорівнює 147 млн. км. Це буває близько 1 січня. В цей час швидкість руху Землі найбільша. Через півроку, близько 1 липня, Земля перебуває в афелії, тобто найбільш віддалена від Сонця (152 млн. км). У цей момент швидкість руху земної кулі навколо Сонця найменша.

  Уявний річний шлях Сонця по небесній сфері називають екліптикою, земна вісь нахилена до екліптики під кутом 66°33".

  Є чотири основних положення Землі під час руху навколо Сонця: весняне й осіннє рівнодення, зимове і літнє сонцестояння.

  Весняне й осіннє рівнодення бувають відповідно 21 березня і 23 вересня. У ці дні Земля знаходиться в точках перетину екліптики з небесним екватором. Сонце в цей час знаходиться в площині земного екватора. Земля відносно Сонця займає таке положення, що сонячне проміння дотикається до екватора під прямим кутом. На північ і на південь від екватора на однакових широтах сонячне проміння падає під однаковими кутами, але меншими, ніж на екваторі.

  Площина, яка розділяє освітлений і неосвітлений боки Землі (світлороздільна площина), проходить через вісь Землі й ділить Землю пополам. На всій земній кулі (крім полюсів) день дорівнює ночі і триває 12 годин. У ці дні максимум тепла припадає на екватор, бо Сонце там перебуває в зеніті.

  Під час літнього сонцестояння (22 червня) на північну половину Землі сонячне проміння падає під більшим кутом. Полудневе Сонце в цей день стоїть у зеніті на північному тропіку; у Північній півкулі тоді літо, а в Південній півкулі — зима. Там у цей час проміння падає на земну поверхню похиліше.

  У зв'язку з тим, що земна вісь нахилена, уявна світлороздільна площина проходить уже не по осі Землі, а перетинає її під кутом 23°29'. Ця площина дотикається до північного й південного полярних кіл. У такому положенні у північній полярній зоні Сонце не заходить, а в південній — не сходить. 22 червня день дорівнює ночі тільки на екваторі. Від екватора до Північного полюса день збільшується від 12 до 24 год. У південній півкулі від екватора в напрямі до Південного полюса день зменшується від 12 до 0 год.

  Під час зимового сонцестояння (22 грудня) положення Землі прямо протилежне її положенню під час літнього сонцестояння. Тепер Земля Північним полюсом відхилена від Сонця, Південним нахилена до Сонця. Сонячне проміння падає прямовисно на південний тропік. На північну півкулю сонячні промені падають під меншим кутом, тому там інтенсивність нагрівання менша. Уявна світлороздільна площина перетинає вісь Землі під кутом 23°29". У північній полярній зоні Сонце не сходить, а в південній — не заходить майже півроку. Тут так само день дорівнює ночі тільки на екваторі, а від екватора на північ він зменшується від 12 до 0 год, а на південь від екватора збільшується від 12 до 24 год.

  У результаті руху Землі навколо Сонця і нахилу екліптики відбувається зміна пір року. Від зміни висоти Сонця залежить розміщення на Землі тропічних і полярних кіл.

Систематика - розділ біології, присвячений опису, позначенню і класифікації по групах всіх існуючих і вимерлих організмів, установленню родинних зв'язків між окремими видами і групами видів.

До завдань систематики входить опис і класифікація рослин, які зустрічаються на земній кулі. Всі рослини в систематиці підрозділяються на відділи, або типи (більш великі групи), класи, порядки, родини, роди, види і різновидності. Знання систематики рослин має величезне наукове і практичне значення. Спеціалісту-рослиннику необхідно вміти точно визначати наукові назви рослин і знати приналежність останніх до тієї чи іншої родини, роду і виду. Систематика грунтується передусім на морфологічному описі рослин.

В курсах систематики рослини докладно описують, наводять їх малюнки, крім того, рослини за схожими ознаками розміщують у природознавчу систему, яка не тільки допомагає розрізняти рослини, а й висвітлює питання про філогенію рослинного світу, тобто про те, як відбувався на земній кулі процес еволюції рослин, якими шляхами йшла еволюція і яка спорідненість рослин між собою.