
- •Історична еволюція поглядів та поняття «культура» види культури
- •Класифікація та функції культури
- •Донауковий етап культулогічних досліджень
- •Циклічна та еволюціоністська теорії культури
- •Еволюціоністські теорії культурного розвитку
- •Антропологічна та марксистська теорія культури
- •Культура первісного ладу
- •Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури
- •7.2. Характерні риси свідомості первісної людини
- •Культура дослов`янського населення на території сучасної України
- •Матеріальна та духовна культура східних слов’ян
- •. Матеріальна і духовна культура східних слов'ян
- •Умови ставлення культури Київської Русі
- •4.1. Загальна характеристика періоду Київської Русі
- •4.2. Особливості розвитку культури Київської Русі
- •Письменність та освіта в часи Київської Русі
- •Усна народна творчість
- •Література Київської Русі жанр, тематика
- •Перекладна література
- •Архітектурні пам’ятки часів Київської Русі
- •Музична культура Київської Русі
- •Музичні надбання старокиївської культури
- •Внесок культури Київської Русі у світову культуру
- •Особливості розвитку культури Південно західних земель в період феодальної роздробленості
- •Література часів феодальної роздробленості
- •Архітектура і мистецтво часів феодальної роздробленості
- •Умови розвитку української культури початку XIV в першій половині XVII століття
- •Церковне поняття та його вплив на культуру України XVI століття
- •Зародження українського театру
- •Освіта наука в Україні в XIV в першій половині XVII століття
- •Книгодрукування та українська література Литовсько польської доби
- •Острозька академія – основні етапи історії
- •Києво-Могилянська академія перший вищій навчальний заклад XVII століття
- •Архітектура та образотворче мистецтво України в XIV в першій половині XVII століття
- •Освітня діяльність Братств
- •Історичні умови розвитку української культури в другій половині XVII – XVIIII
- •Книгодрукування в Україні в середині XVII – XVIII століття
- •Українська література другої половини XVII –XVIII століть основні жанри та тематика
Умови ставлення культури Київської Русі
Історично склалося, що назва нашої Батьківщини протягом тривалого часу мала дві назви – Русь і Україна.Перша з них тепер уже стала історичною, а друга – остаточно утвердилася як національне найменування.Вперше назва Україна (Оукраина) зустрічається у 1187 р. у Київському літописі в значенні “край”, “земля” і стосувалася середньої Наддніпрянщини. У пізніших літописах термін “Україна” персоніфікується і вживається як власна назва всієї території, де проживав український етнос.
Етапи розвитку Київської Русі. В українській історіографії історія Київської Русі поділяється на три періоди.
Перший – з 882 р. коли на престол сів Олег – до смерті Святослава у 972 р. Протягом цього періоду (майже 100 років) відбувається значне розширення території Київської Русі, об'єднуються землі і племена Подніпров'я: поляни, древляни, сіверяни. За часів правління Олега, Ігоря і Святослава були приєднані до Русі землі уличів, тиверців, вятичів, Білу Вежу, Тмутаракань.
Другий період – розквіт Київської Русі. Це роки коли при владі знаходилися князі Володимир (980-1015 рр.) і Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Це період найбільшої могутності Київської Русі . Розширювалися кордони держави : приєднані землі волинян, білих хорватів, окремі землі Балтії. Проводяться суттєві внутрішні реформи з метою укріплення і централізації влади. У 988 р. Володимир приймає християнство. Поступово родовий принцип управління змінюється державним. Варязьку аристократію витісняють дружинники і бояри місцевого походження. Стабілізується державна територія і кордони, удосконалюється державний апарат. Формується вотчина і феодальні відносини, які були юридично закріплені у зводі законів “Руська правда”.
Третій період – феодальна роздробленість Київської Русі (друга половина XI – перша третина XII ст.) – час правління Ярославовичів та їхніх нащадків. У політичному житті цей період характеризується центробіжними тенденціями. У господарській сфері – пануванням феодальної власності на землю, формуванням великого вотчинного землеволодіння, зростанням продуктивних сил у сільскому господарстві і ремеслі. В XIII ст. влада великого київського князя стала номінальною. З'являється більше півтора десятка суверенних князівств, у тому числі шість на території сучасної України – Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, Турово-Пінське.
Культура Київської Русі розвивалася на основі матеріальних і духовних надбань тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. Часті міграції населення, які відбувалися у стародавні часи на її теренах, сприяли жвавому культурному обміну між народами. Але водночас вони призводили й до значної руйнації окремих культурних утворень,які інколи й зовсім зникали внаслідок асиміляції або знищення. З усього розмаїття матеріальних та духовних надбань прийдешніх народів відбиралися ті, що найбільшою мірою відповідали кліматичним і геополітичним умовам існування на нашій землі, засвоювалися корінними мешканцями цих земель і відповідали загальносвітовим тенденціям культурного розвитку. Це й утворило самобутню вітчизняну культуру, зумовило неповторність її обличчя.
Як свідчать археологічні, лінгвістичні та інші дані, цей процес почався задовго до виникнення першої держави під проводом Києва. Київська Русь вже успадкувала певну місцеву культуру тих східнослов'янських та неслов'янських племен, які складали етнічне ядро цього державного утворення (перш за все полян та древлян). Ця культура збагачувалась та ускладнювалась за рахунок поширення території держави, включення до її складу інших народів і племен та за рахунок міждержавних конфліктів із сусідами. Адже на той час війни часто велися заради здобичі, серед якої траплялися й по-справжньому цінні культурні винаходи інших народів, що формували престижне споживання в межах Київської Русі, сприяли розвитку ремесел, мистецтва, культурних традицій місцевого населення.
Торгівля, війна, дипломатичні контакти сприяли пожвавленню культурного життя русичів. Але культурний поступ Київської Русі зумовлювався, в першу чергу, власними потребами й силами, що їх задовольняли. Ось чому сторонні впливи, навіть із найбільш передової в тогочасному світі держави - Візантії, могли лише прискорити ті тенденції, потреба в яких вже відчувалась на вітчизняному грунті. Вони не затьмарювали оригінального вигляду культури середньовічної Русі, яка лишилася унікальним явищем світового значення.