3. Первісна система влади та поява держави

З формуванням міських високих культур (за Віттфогелем – „гідравлічне” суспільство), що розпочинається за „неолітичною революцією”, починається історична епоха.

Високі культури виникають як річкові (потамічні) культури – в Єгипті (Ніл), в Месопотамії (Євфрат і Тигр), в Індії (Інд), в Китаї (Хуанхе), давньоамериканські культури.

Вирішальною стає зміна клімату, що бере початок у період мезоліту і призводить до висихання значних територій (пояс пустель із заходу на схід – від Сахари до Киргизького степу). Оскільки населення зростало, а ґрунти були вже виснажені і висихання тривало, жителі місцевостей, де панував такий клімат, переселяються до річкових оазисів. Передумовою для життя в оазисах річок є спільне вирішення завдань, які постають перед людьми. Частина населення, що виробляла продукти харчування, завдяки відтворювальній формі господарювання звільнялася від необхідності брати участь у первісному виробництві і вивільнялася для вирішення інших поточних завдань (ремесло, оборона, культи, управління, техніка). Отже, виникає розшарування на різні професійні верстви і водночас утворюється диференційоване суспільство – через відокремлення ремесел, заснованих на поділі праці та на більш складних методах виробництва.

Як центр виробництва товарів та обміну їх, ринкової торгівлі виникає місто, важлива ознака високих культур. Владу в цьому місті здійснює в Месопотамії жрець-цар (представник Бога, якому належить місто), в Єгипті править фараон, якого шанують як сина Бога, і навіть як самого Бога (харизматичний вождизм). Державна релігія обґрунтовує та підтримує його панування.

Завдяки централізації держави, ієрархічно структурованому суспільству із чітко розшарованими верствами (правителі, жерці, воїни, чиновники, ремісники, торговці, селяни, раби) і завдяки організованому правлінню могли вирішувати завдання, які поставали перед кожною високою культурою: організація господарства шляхом розподілу праці в місті (турбота про людей, накладення повинностей і доведення завдань), кероване сільське господарство на території, що належить місту. Однак найважливішими завданнями були великомасштабні підготовчі роботи для стримування повеней: будівництво дамб, ровів та каналів, а також акведуків і резервуарів для питної води.

Усі високі культури прагнули розширити свої території: міста-держави стають світовими державами.

Поєднання світосприймання і мислення виникло завдяки мові, культурі та релігії. Широкі торговельні зв’язки (міста водночас є ринками) породжували взаємовпливи і просторове мислення.

Питання 2. Культура стародавніх цивілізацій. Особливості цивілізацій стародавнього сходу

Загальна характеристика.

- Близько 3-2 тис. до н.е. частина людства здійснила гігантський прорив – перейшла від первісності до цивілізації. Виникли групи населення з різним обсягом прав і матеріальним становищем, виникла писемність, з’явилися міста і держави.

- Усі цивілізації Стародавнього Сходу виникли в особливих кліматичних умовах (території з тропічним, субтропічним і частково помірним кліматом), у долинах річок (тому їх називають річковими). Розвиток цивілізації нерозривно пов’язаний з освоєнням і перетворенням природного середовища.

- Перехід від первісності до цивілізації на Сході супроводжувався формуванням особливого типу держави – східної деспотії. На чолі держави був правитель, який мав усю повноту влади і вважався власником усієї землі. Він управляв державою за допомогою розгалуженого апарату чиновників, що охоплював усю країну.

- Особливістю суспільного устрою цивілізацій Сходу була жорстка ієрархічна структура, що нагадувала піраміду, на верхівці якої перебував правитель держави.

- Основну частину суспільства складали вільні селяни – общинники. Існувало рабство, але праця рабів не відігравала визначальної ролі в економічному житті суспільства.

- У всіх цивілізаціях Стародавнього Сходу були створені перші в історії людства писані зводи законів. Їх головною особливістю була відмінність у покаранні залежно від становища злочинця в суспільстві.

- У духовному житті східних цивілізацій величезну роль відігравала релігія. Релігійні уявлення розвивалися і змінювалися разом із розвитком суспільства і самої людини. Релігійна етика мала важливе значення в процесі формування цивілізаційних традицій – найбільш сталих елементів історичного розвитку цивілізацій.