Матеріали до питання № 1.

1. Життя людей у первісні часи

Перші предки людини жили в Африці, де вони з’явилися більше 2 млн. років тому. Їх називають ще первісними людьми.

Первісні люди не могли вижити поодинці, тому об’єднувалися у невеликі групи – первісні стада. Шукаючи їжу, вони збирали їстівні плоди, трави, корені, комах, тобто займалися збиральництвом. Люди не знали металів: необхідні їм ножі, сокири, рубила – примітивні знаряддя праці – виготовляли з каменю або за допомогою каменю, тому час, коли вони жили, називають кам’яним віком.

В епоху палеоліту (2 млн. рр. до н.е. – 13 тис. рр. до н.е.) людина навчилася користуватися вогнем. За допомогою вогню первісні люди зробили ще один важливий крок до виходу зі світу тварин.

Поступово люди освоїли холодні регіони Європи та Азії. У більш суворому північному кліматі їх знадобилися надійні житла-укриття на випадок негоди, для захисту від вітрів і морозів. Люди почали селитися в печерах або збудованих ними землянках і куренях. Стіни куренів вони вкривали шкірами великих тварин, як це роблять сьогодні деякі північні народи. Шкіри тварин стали також першим одягом людини.

У холодних краях первісні люди не могли прогодуватися лише збиральництвом. Найважливішим заняттям стало полювання. З його розвитком з’явилася і перша зброя – спис – довгий загострений дрючок із дерева. Пізніше до нього почали прив’язувати кам’яне вістря. Зі списами полювали на звірів, а для риболовлі застосовували кістяний гарпун – короткий спис із гострим кістяним наконечником.

Черговим винаходом людей були лук і стріли в епоху мезоліту (13-7 тис. рр. до н.е.).

Приблизно 40 тис. років тому людина стала схожою на сучасну. Вчені називають її „людиною розумною”.

„Люди розумні” жили вже не первісними стадами, а родовими общинами, на чолі яких були старійшини. Декілька родових общин складали плем’я, яке очолювала рад старійшин.

У цих колективах провідна роль належала жінкам. Форму родового об’єднання, в якому жінці належить провідна роль, називають матріархатом (з грец. „влада матері”). Суспільну організацію у вигляді родових об’єднань називають родовим ладом.

Наших предків у житті підстерігало чимало небезпек, вони бачили навколо себе багато незрозумілого, загадкового. Чому блискає блискавка і гримить грім? Чому влітку жарко, а взимку холодно? Чому сняться сни і вмирають люди?

Вірування первісних людей у чаклунство, перевертнів, у духів і богів, наявність у людини душі та її життя після смерті називаються релігійними.

Люди вірили у надприродний зв’язок між твариною та її зображенням, створеним художником. Якщо перед полюванням намалювати оленя, зробити чаклунський обряд, вразивши списами це зображення, то воно буде вдалим. До наших днів збереглися майстерно виконані первісними художниками малюнки тварин у печерах Альтаміра в Іспанії і Ляско у Франції. Вік цих творів первісного мистецтва – від 14 до 17 тис. років.

Рільництво виникло зі збиральництва та поміченої людьми здатності насіння рослин проростати і давати врожай. Спочатку це були зерна ячменю і пшениці. Дикорослі ячмінь і пшениця зустрічаються в Передній Азії. Саме тут понад 10 тис. років тому, раніше, ніж в інших районах, виникло рільництво. Землю на полях розпушували за допомогою палки з сучком – дерев’яної мотики. Серп – знаряддя праці, яким зрізали стигле колосся, - виготовляли з дерева або кістки, розщеплюючи їхній край і вставляючи в нього гострі камінці. Розтираючи зерна на плоских каменях (зернотерках), одержували борошно.

Скотарство з’явилося приблизно у той самий час, що й рільництво. А першими (після собаки) свійськими тваринами стали вівця, коза, свиня, корова і віслюк.

Початок обробки землі і поява скотарства настільки змінили життя людей, що вчені називають цей процес неолітичною революцією (неоліт – новий кам’яний вік (6-4 тис. до н.е.), що завершує період кам’яного віку). У цей час людина перейшла від привласнюючого до відтворюючого господарства, виробляючи власною працею те, що використовувала в їжу. Життя людини залежало тепер не стільки від природи, скільки від її власної праці та уміння.

У нових умовах провідна роль у господарстві поступово перейшла до чоловіків. Вони також перебрали керівництво родовими общинами і племенами. Розпочався період патріархату (з грец. „влада батька”).

У племенах рільників і скотарів навчилися плести кошики з тонких лозин, ліпити з глини горщики та обпалювати їх у вогні. Уміння обробляти камінь також удосконалилося. Жінки освоїли прядіння і ткацтво. У людей з’явився одяг з лляного полотна і вовняної тканини.

Племена рільників і скотарів говорили спочатку дуже схожими мовами. Пізніше від них пішли народи, названі індоєвропейцями. І сьогодні у мовах цих народів – українців, росіян, англійців, індійців, греків – є чимало слів, що вимовляються майже однаково.

Серед рільників і скотарів виникло найдавніше – гончарне – ремесло, тобто уміння робити з глини різноманітний посуд. Людей, що займалися цією справою, називали ремісниками. Вони прагнули всіляко удосконалити свою справу. Гончарі, зокрема, винайшли гончарний круг – обертовий стіл, на якому зручно працювати з глиною. Близько 9 тис. років тому в Передній Азії з’явилося нове ремесло – обробка металів. Першим металом, з якого люди навчилися робити знаряддя праці, була мідь.

Розвиток ремесел спричинив необхідність поділу праці: відтепер гончарі і ковалі не працювали в полі, а отримували продукти харчування від общинників. Розвивався обмін як у середині общини, так і між різними родовими общинами.

Рільники почали застосовувати плуг – важку „мотику”, - в який запрягали биків. За допомогою плуга розорювали великі поля. Збільшилися поселення, щедрішими стали врожаї.

Поступово в селищах рільників виник новий порядок. Община тепер складалася з великих сімей. Врожай уже не йшов у „загальний казан” – ним цілком розпоряджався глава сім’ї. Таким чином, розвиток господарства спричинив розпад родового ладу. Замість родових з’явилися сусідські общини. Одні сім’ї, більш міцні, багатіли, інші – біднішали. З’явилася нерівність.

У великих поселеннях людей об’єднувало не стільки споріднення, скільки життя на одній території, тому що тільки разом вони могли захиститися від ворогів.

Поселення оточували земляними валами та стінами, щоб уберегтися від несподіваних набігів. Для ведення військових дій обирався глава племені – вождь. Він та його друзі, якщо справи йшли добре, здобували авторитет – їх прославляли як знаменитих воїнів, вельможних людей. З-поміж них і їхніх дітей обирався новий вождь. Захоплених на війні бранців вождь і вельможні люди робили рабами – примушували працювати на себе. З часом вожді ставали царями – правителями держав.

Більшість поселень назавжди залишилися селами і лише деякі з часом перетворилися на міста. Перші міста були відкриті археологами у місцевостях з теплим кліматом, сприятливим для розвитку рільництва. Найдавнішим містом на Землі вважається Ієрихон, який було засновано у VІІІ тисячолітті до н.е. в долині річки Йордан, що на північ від Мертвого моря. Це місто згадується в Біблії. Найдавніші міста стали центрами формування перших цивілізацій.

Близько 2 тис. років до н.е. стародавній світ пережив ще одну дуже важливу подію. Люди навчилися отримувати зі сплаву міді й олова новий метал, міцніший за попередні, - бронзу. Це був перший штучний метал, винайдений людиною.