29

Тема 1.

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН СВІТУ:

ОСОБЛИВОСТІ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ, ЕТАПИ

ЛЕКЦІЯ 1. (2 год.).

ОСОБЛИВОСТІ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ

СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

ПИТАННЯ 1.

СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ПЕРВІСНОЇ ЛЮДИНИ

Часові межі первісного суспільства визначити досить важко. Істоти групи НОМО з’явились приблизно 4 мільйони років назад, Homo habilis (спроможні виготовляти знаряддя праці) – близько 2 мільйонів років тому, а Homo sapiens – близько 100 тисяч років тому. Первісний образ життя зберігається й у наш час у деяких народів Африки, на островах Тихого океану. Виходячи з цього, можна стверджувати, що епоха первісної культури є найтривалішою в людській історії.

Незважаючи на регіональні й географічні особливості життя первісних племен, існують певні характерні риси, які поєднують їх культуру. Найважливішою відмінною рисою первісної культури є синкретизм (від гр. suncretis – поєднання) – неподільність, недиференційованість її форм, ознака її нерозвинутого стану. Інша важлива ознака цієї культури – неписемність. Це зумовило повільність накопичення інформації в суспільстві, а звідси – повільні темпи культурного і соціального розвитку.

На ранніх стадіях первісного суспільства, коли мова була досить примітивною і можливості вербальної комунікації невеликі, головним інформаційним каналом культури була, окрім природно-біологічної активності, трудова діяльність. Освоєння і передача смислу трудових операцій відбувались у позавербальній формі. Дії первісної людини були взірцем, основним засобом навчання і спілкування. Поступово дії, які приносили корисний ефект, ставали взірцем, вони передавались із покоління в покоління і перетворювались на усталений ритуал.

Отже, світ смислів, в яких жила людина на перших етапах своєї історії, визначався ритуалами. Вони були невербальними "текстами" її культури. Ритуальні дії ставали своєрідними символами, знання яких відбивало рівень оволодіння культурою і соціальну значимість особистості. Дії за взірцем визначали поведінку кожного індивіда, а це виключало його творчу самостійність. Індивідуальна самосвідомість у цих умовах розвивалась повільно і майже повністю зливалась з колективною.

Проблеми порушення соціальних норм поведінки, неслухняності, протиріччя між особистими і суспільними інтересами не існувало. Індивід не просто повинен вести себе "як всі" – він не міг відступати від ритуальних вимог, що визначали його поведінку. Особливу роль тут відігравали табу – обов’язкові заборони. Вони оберігали життєво важливі для існування роду правила колективного життя (порядок розподілу їжі, заборону споріднено-кровних статевих зв’язків, недоторканість особи вождя тощо).

Культура, таким чином, розпочинається з запровадження заборон, які припиняли асоціальні прояви тваринних інстинктів, але одночасно стримували особисту винахідливість. З розвитком мови формується й набуває швидко зростаючої важливості новий інформаційний канал – усне вербальне спілкування. Це супроводжується розвитком мислення й індивідуальної самосвідомості. Індивід перестає ототожнювати себе з колективом, у нього виникає можливість висловлювати, пропонувати і обговорювати різні думки і пропозиції з приводу подій, планів тощо, хоч самостійність мислення тривалий час залишається ще досить обмеженою.

На цьому етапі духовною основою первісної культури стає міфологічна свідомість. Вона відрізняється тим, що людина переносить на оточуючий світ властивості, які вона помічає в самій собі: предмети природи уявляються їй живими, одухотвореними істотами, які також мають свою волю, думки, бажання, відчуття. У міфах невід’ємно ані для розповідача, ані для слухача співвідносяться реальність й вимисел. Проте вони пояснюють все, у них все стає зрозумілим.

Незважаючи на недостатність реальних знань, мовна символіка міфів вливається в ритуали і надає їм смисл (в тому числі й таємний смисл магічних ритуалів, доступний лише посвяченим – чаклунам, магам). У свою чергу міфотворчість породжує нові магічні ритуали. Міфи прогнозують усі форми життєдіяльності людей і виступають як основні "тексти" первісної культури. Їх усна трансляція забезпечує встановлення єдності поглядів усіх членів племінної спільноти на оточуючий світ. Віра у "свої" міфи укріплює спільноту і разом з цим відокремлює "своїх" від "чужаків", які вірують в інші міфи.

Поезія міфів – перша форма літературної творчості. Але міфологічна символіка втілюється не тільки у мовну форму – вона відображується також і в знакових обрядах, співах, танцях, малюнках, татуюваннях, оздобленні зброї, предметів домашнього вжитку тощо.

У результаті міфологія утворює атмосферу, у якій народжується різноманітні види суспільного мистецтва. У міфах закріплюються та освячуються практичні відомості і навички господарської діяльності. Завдяки їх передачі із покоління в покоління, накопичений протягом багатьох віків досвід зберігається у соціальній пам’яті і утворює первинний рівень знань і способів мислення, з якого розпочинається шлях, що веде до розвитку філософії й науки. В міфологічних розповідях про божества, що населяють світ, зароджується релігійний світогляд.

На відміну від мистецтва епохи цивілізації, первісно мистец­тво не складало автономної галузі у сфері культури. Тут художня діяльність тісно переплітається з усіма існуючими формами культу­ри: міфологією, релігією. З ними вона існує в нерозривній єдності, утворюючи те, що називається первісним синкретичним культурним комплексом. У первісному суспільстві майже всі види духовної дія­льності пов’язані з мистецтвом і відображують себе через мистецтво. У первісному мистецтві отримують свій розвиток перші уявлення про оточуючий світ. Вони сприяють закріпленню і передачі первин­них знань і навичок, що були засобами спілкування між людьми. Мистецтво упорядковувало систему уявлень про оточуючий світ, ре­гулювало і спрямовувало соціальні і психічні процеси, було засобом боротьби з хаосом у самій людині і людському суспільстві.

Звернення людини до художньої творчості розпочалось з по­явою сучасного виду людини (Homo sapiens). Цей момент можна розглядати як найбільше відкриття, що не має собі рівного в історії за тими можливостями, які у ньому закладені.

На початку пізнього палеоліту народились усі основні види образотворчої діяльності:

- розписи на стінах і стелях печер;

- рельєф і кругла скульптура;

- малюнок на камені, кості, розі.

Головна тема мистецтва – зображення тварин, людських поста­тей, пізніше – багатофігурні сцени військових подій, полювання. Найвищий розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлен (25-12 тис. р. до н.е.).

Синкретизм первісної культури, специфічні форми первіс­ної образотворчої діяльності дають підстави вважати, що релігійні уявлення формувалися в магіко-релігійних обрядах, розгорталися навколо зображення тварин. Можливо, що виникнення анімаліс­тичних зображень стимулювало зародження і розвиток мисливської магії, в основі якої лежить принцип аналогії, віра в отримання вла­ди над духом тварин. Мета мисливської магії – забезпечити успіх у полюванні. Оскільки зображення сприймалося як реальність, то й наступні ритуальні дійства (танок, імітація полювання), що здійс­нювалися із зображенням, мислилися як справжні.

Таким чином, первісна міфологія втілювала в собі початкові форми духовної культури, які відокремлюються із неї на наступ­ному етапі розвитку людського суспільства у релігію, мистецтво, філософію, науки.

Поряд з мисливською магією у первісній культурі існував культ родючості, який відображувався у різних формах еротичної магії. Стилізовані або символічні зображення жінки з перебільшеними виявленнями жіночого начала займають важливе місце в обрядах, спрямованих на розмноження тих видів тварин і рослин, які мали життєве значення для людини.

Перехід від первісного суспільства до вищого етапу розвитку культури у різних регіонах відбувався по-різному. Різні історичні типи культури сформувались у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Китаї, Індії.