11.Цивільна юрисдикція. Підсудність в цивільному процесі України.

Цивільна юрисдикція суду Підвідомчість (юрисдикцію) можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу.    Відповідно до ст. 15 ЦПК до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.    Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме) (ч. 3 ст. 15 ЦПК). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України.    Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заінтересованої особи, за згодою сторін і недопущення такого, цивільна юрисдикція поділяється на види:    - виключну;    - альтернативну;    - договірну;    - імперативну (умовну);    - за зв’язком справ.    Виключна – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенції суду. Так, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т.д.    Альтернативна – юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору до якого органу звернутися за вирішенням спору. Так, наприклад, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.    Договірна – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України “Про третейські суди”. У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”).    Доволі небезспірною виступає наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу під нею розумілось те, що ряд спорів можуть стати предметом судового розгляду та вирішення тільки при дотриманні “досудового вирішення спору”. Однак, Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої судової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа.

   Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикціюза зв’язком справ. Її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Так, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, які до різних юрисдикцій. Однак, законом може визначатися такі винятки. Це, наприклад, може бути вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій – про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу чи особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об’єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства.

   Питання про юрисдикцію суддя вирішує при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. При встановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства суддя за загальним правилом заяву або відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ухвалу про повернення заяви (п. 5 ч. 3 ст. 121 ЦПК).    У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв’язку з тим, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільної юрисдикції) суд (суддя) зобов’язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.    Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бути оскаржені.

Підсудність. Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовується компетенція між різними органами щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але вже між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.    Критеріями такого розмежування можна визначити:    - завдання суду щодо розгляду та вирішення справи;    - рід (категорія) справ;    - вказівка суду.    У залежності від названих критеріїв підсудність буває декількох видів. Можна виділити функціональну та територіальну підсудність. Донедавна існувала і родова підсудність, за якою у вертикалі ієрархії судів визначався суд, що розглядатиме справу по першій інстанції. У новітньому цивільному процесуальному законодавстві відсутні положення про виконання судами апеляційної чи касаційної ланки непритаманних для них функцій суду першої інстанції.    Функціональна підсудність – компетенція окремих гілок судової системи на підставі функцій, які ними виконуються. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ст. 107 ЦПК).    Судами апеляційної інстанції виступають судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).    Як випливає з положень законодавства про судоустрій та процесуального законодавства в Україні фактично відсутній суд касаційної інстанції.

   Судом, який переглядає справу за винятковими обставинами, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами виступає суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).    Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, є, як правило, суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК, ст. 85 Закону України “Про виконавче провадження”).    Територіальна підсудність – компетенція по розгляду цивільних справ однорідних судів в залежності від території, на яку поширюється їх юрисдикція.    Видами територіальної підсудності є: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком справ, за вказівкою суду. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших – створення найбільш сприятливих умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.    Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. За загальним правилом позови пред’являються в суді за місцем проживання фізичної особи, за місцезнаходженням юридичної особи (ст. 109 ЦПК).    Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК.    Встановлення цього загального правила встановлено у зв’язку з тим, що сам факт пред’явлення позову до відповідача не свідчить про те, що на ньому лежить певний обов’язок перед позивачем, а також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.    Альтернативна територіальна підсудність визначається у ряді випадків, встановлених законом, зумовлених необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.    Так, відповідно до ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися за місцезнаходженням відповідача або за місцем проживання позивача.    Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.    Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред’являтися за місцезнаходженням відповідача, за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди.    Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).    Альтернативна територіальна підсудність застосовується і у інших випадках, передбачених ст.ст. 110, 111 ЦПК. Відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК право вибирати підсудність між кількома судами, яким підсудна справа, має позивач, за винятком виключної підсудності.    Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і передбачає, що заява до суду може бути подана тільки до певного суду. Дана підсудність виключає застосування до даних спорів інших її видів.    Відповідно до ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.    Договірна територіальна підсудність передбачає надання сторонам права вибору суду, до якого подаватиметься заява і який розглядатиме справу. При чому сторони не можуть змінювати функціональної підсудності та порушувати правила виключної підсудності (ст. 129 ЦПК). Тобто, суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви до суду, визначеному за домовленістю сторін, якщо б навіть жодна із сторін не проживає чи не має майна на території юрисдикції даного суду. Законом встановлено, що це повинна бути домовленість між сторонами, яка закріплена у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою застосування загальних правил про підсудність. Домовленість подружжя про розгляд справи про розірвання шлюбу у порядку ч. 2 ст. 110 ЦПК може не закріплюватися у формі окремого документа, вона, наприклад, може міститися у спільній заяві, поданій до суду.    Підсудність за зв’язком справ визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, який є предметом судового розгляду.    Так, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову (ст. 113 ЦПК).    Підсудність за ухвалою суду – це новий вид територіальної підсудності, при якому територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом. Ними є: коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний суд чи суддя цього суду (ст. 108 ЦПК), коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюби між громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК). У такому разі суд, територіальна юрисдикція якого визначена такою ухвалою судді відповідно вищестоящого суду чи Верховного Суду України, зобов’язаний розглянути питання про відкриття провадження у справі.    Питання про дотримання правил про підсудність вирішується судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Якщо суддя визнає, що справа даному судові не підсудна, він повертає заяву позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК). На ухвалу про повернення позовної заяви з мотивів непідсудності може бути подано скаргу.    За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком передачі у порядку зміни підсудності (ст. 116 ЦПК). Однак, цивільне процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу цивільної справи з одного суду до іншого після відкриття провадження у справі. Такими є:    - якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;    - якщо до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;    - якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;    - ліквідація суду, який розглядав справу.    Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – після залишення її без задоволення (ст. 116 ЦПК).    Важливою гарантією доступності правосуддя та судового захисту є норма про те, що суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Це включає в себе і положення про те, що справа, надіслана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до розгляду судом, якому вона надіслана.