3.Сторони у цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін. Особливості процесуального становища суду в цивільному процесу.

   Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки поза увагою закону залишились ряд учасників, які можуть виступати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіальні громади, АРК окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи).

   Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.    Позивач – це особа, на захист суб’єктивних прав якої порушено цивільну справу. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути ініційований і іншими уповноваженими законом органами та особами. При чому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. Так, при поданні заяви в інтересах особи органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, обов’язково повідомляється особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі.    Відповідач – це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов’язку щодо поновлення суб’єктивного права позивача, яке зазнало посягання    Процесуальні права сторін– це встановлені та гарантовані законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб’єктивних прав, які зазнали посягання або існує ймовірність такого. Як вже зазначалося, права сторін як і усіх осіб, які беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні права містяться у ст. 27 ЦПК, які визначають фактичну та юридичну спроможність виступати повноцінним учасником судового розгляду цивільної справи. Спеціальними ж є права, визначені суттю правового статусу сторони. Так, відповідно до ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Окрім спеціальних прав, які визначають можливість розпорядження своїми матеріальними правами, сторони наділені й іншими правами, наприклад, заявляти клопотання про допит їх як свідків (ст. 62 ЦПК), заперечувати позивачем заочний розгляд справи (ст. 224 ЦПК) та ін.    На сторони покладаються також процесуальні обов’язки, які також слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні полягають у тому, що сторони зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження (ст. 77 ЦПК) та ін. Спеціальні – у виконанні певних процесуальних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), подання позивачем копій позовної заяви та документів (ст. 120 ЦПК та ін.), повідомлення про третю особу без самостійних вимог у процесі (ст. 36 ЦПК), участь відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК) та ін.

4.Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи    Цивільні процесуальні правовідносини мають ряд ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, які притаманні усім правовідносинам, цивільні процесуальні відносини врегульовані нормами цивільного процесуального права; завжди виникають між судом як органом державної влади та іншими учасниками процесу (відносини субординації); вони оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах; мають відносний характер, тобто визначений конкретний суб’єктний склад правовідношення із чітким визначенням правового статусу кожного з них; ці правовідносини виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивільній процесуальній формі; постійно перебувають у русі, що у цілому складає певну їх систему.   Отже, насамперед, цивільні процесуальні правовідносини – це врегульовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.    Як правило, виникнення цивільних процесуальних правовідносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру або ж між сторонами взагалі наявний спір з приводу наявності таких (матеріально-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуальних правовідносин полягає у тому, що обов’язково ці правовідносини виникають через суд, який виступає обов’язковим їх учасником.