1917 P. Згодом, у радянський період, інститут апеляції - припинив своє

існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво

відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового

процесуального законодавства. У результаті вдосконалення процесуального

законодавства після розпаду СРСР апеляція зайняла належне місце в цивільних

процесуальних кодексах колишніх радянських республік, зокрема Естонії,

Казахстані, Азербайджані та Молдові.

Конституцією України (статті 125, 129) також передбачено дію в судовій

системі нашої держави апеляційних судів і, відповідно, забезпечення

апеляційного оскарження рішення суду у визначених законом випадках.

Реалізація зазначених конституційних положень надасть змогу не тільки

врахувати основні тенденції розвитку і вдосконалення процесуального

законодавства інших країн, а й відновити ті традиційні способи оскарження,

які були притаманні українському процесуальному законодавству в минулому,

Аналіз законодавства країн колишнього СРСР і тих, де апеляція тривалий

час ефективно застосовується, дає можливість визначити характерні

особливості цього інституту; апеляція подається на рішення суду першої

інстанції, які не набрали законної сили; справа за апеляцією переноситься

на розгляд суду вищого рівня; подання апеляції зумовлено неправильним

встановленням судом першої інстанції фактичних обставин справи,

неправильним застосуванням закону або неповнотою доказового матеріалу,

поданого особами, які беруть участь у справі; апеляційний суд, розглядаючи

справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто перевіряє як

юридичну, так і фактичну сторону справи в тому ж обсязі, що й суд першої

інстанції; апеляція допускається лише один раз у кожній справі; розгляд

справи в апеляційному суді здійснюється з додержанням основних засад

судочинства.

Як відомо, процесуальне законодавство всіх республік СРСР базувалося

на однакових засадах, у тому числі й щодо визначення способів оскарження

судових рішень (касація, судовий нагляд), а тому досвід колишніх радянських

республік по приведенню процесуального законодавства у відповідність із

європейським та світовим не може залишатися поза увагою українських

правників, особливо з огляду на проведення в нашій державі судово-правової

реформи.

Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення

функціональної діяльності суду апеляційної інстанції по перевірці

законності й обгрунтованості рішень суду першої інстанції, за цивільним

процесуальним законодавством Естонії, Казахстану, Азербайджану та Молдови

(далі в дужках.— ЦПК Ест., ЦПК Каз., ЦПК Аз., ЦПК Молд.) наділені сторони.

Разом з тим згідно з ЦПК окремих країн до суб'єктів права оскарження

належать прокурори, які брали участь у справі (ст, 332 ЦПК Каз., ст. 357

ЦПК Аз., ст. 280 ЦПК Молд.), і прокурори прокуратур відповідного рівня та

їх заступники незалежно від їхньої участі у справі (ст. 332 ЦПК Каз.),

свідки, експерти, перекладачі та представники сторін щодо покладених на них

судових витрат (ст. 279 ЦПК Ест., ст. 280 ЦПК Молд.), особи, котрі не брали

участі у справі, але щодо прав і обов'язків яких постановлено рішення (ст.