71. Правова характеристика всеукраїнського референдуму

Отже, всеукраїнський референдум слід розуміти як пріоритетну форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті або затвердженні громадянами України Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.

Референдуми в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 року. Законом України "Про Центральну виборчу комісію України" 2004 року. Законом України "Про місцеве самоврядування" 1997 року та рядом інших нормативно-правових актів.

Референдум є досить багатогранним явищем. Слід виділяти такі критерії класифікації референдумів: а) за предметом референдуму; б) за правовою силою рішень референдуму; в) за підставами проведення референдуму; г) за суб'єктами ініціювання референдуму; т) за територією проведення референдуму; д) за часом проведення референдуму; е) за формулою референдуму.

Відповідно до чинного законодавства, за предметом всеукраїнські референдуми поділяються на конституційні, законодавчі міжнародно-правові та територіальні.

Найчастіше предметом загальнонаціональних референдумів стають конституції. Проведення конституційних референдумів закономірне, оскільки основний закон повинен бути прийнятий чи змінений у спосіб, що усував би можливість будь-яких незадоволень чи сумнівів громадян у його легітимності.

Предмет всеукраїнського референдуму потрібно розмежовувати з предметами місцевих референдумів. Предметом місцевих референдумів та республіканського (місцевого) референдуму АРК є локальні проблеми, що можуть бути вирішені шляхом голосування громадян України за місцем їх постійного проживання.

За правовою (юридичною) силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні Загальновідомо, що рішення референдумів мають вишу юридичну силу як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні, оскільки їх наслідки є безпосереднім вираження волі народу або конкретної територіальної громади. Водночас законодавство ряду країн світу передбачає можливість проведення консультативних референдумів, рішення яких має швидше моральне, ніж юридичне значення.

Референдуми в Україні проводяться за певною процедурою, під якою прийнято розуміти референдний процес як сукупність низки нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у референдумі

Референдний процес, у першу чергу, ґрунтується на загальних принципах безпосереднього народовладдя - принципах свободи, справедливості, рівності (єдності прав і обов'язків і взаємної відповідальності держави та особи), гуманізму, демократизму, верховенства права, законності та ін. Ці принципи властиві для всіх правових явищ у нашій державі.

Загальні принципи виборчого процесу, визначені в ст. 71 Конституції України, є важливими і для референдного процесу. Зазначена стаття Основного Закону декларує, що вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Утім ст. 70 Основного Закону обмежує коло громадян, які мають право голосу на виборах і референдумах. Конституція України не дозволяє голосувати на виборах і референдумах громадянам України, що не досягли 18 років або визнані судом недієздатними.

Конституція України містить і спеціальні принципи референдного процесу. Зокрема, ч. 2 ст. 72 Основного Закону визначає принцип обов'язковості щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: "Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області". У разі дотримання всіх процесуальних вимог щодо процедури ініціювання всеукраїнського референдуму, передбаченого ст. 72 Конституції України, Президент України зобов'язаний здійснити таку нормативно визначену процесуальну дію, як проголошення всеукраїнського референдуму.

Узагальнюючи положення теорії, чинне законодавство про всеукраїнські референдуми, з перспективою його вдосконалення та досвід вітчизняних і зарубіжних референдарних кампаній можна визначити три основні стадії всеукраїнського референдуму - підготовчу, основну та завершальну.

1. Підготовча стадія: ініціювання всеукраїнського референдуму; інформування громадян про його ініціювання; агітація "за" або "проти" винесення визначеного питання на всеукраїнський референдум; всенародні або парламентські обговорення (факультативний етап).

2. Основна стадія: призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму; організація всеукраїнського референдуму та підготовка його проведення; агітація "за" або "проти" проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум; голосування; встановлення результатів всеукраїнського референдуму; визначення та оприлюднення рішень всеукраїнського референдуму; проведення повторного всеукраїнського референдуму (факультативна стадія).

3. Завершальна стадія: виконання рішень всеукраїнського референдуму; юридична відповідальність за невиконання рішень всеукраїнського референдуму.

72. Конституційні засади організації державної влади. Поняття та види органів держави.

Принципи організації та діяльності органів державної влади України - це законодавчо визначені універсальні юридичні засади, які становлять підґрунтя побудови та функціонування органів державної влади. Загалом принципи організації та діяльності органів державної влади України можна поділити на загальноюридичні та спеціальні.

Загальноюридичні принципи - це беззаперечні вимоги, що виражають основний зміст правової природи організації та діяльності державних органів. До таких принципів належать:

а) принцип законності - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Принцип законності зумовлений принципом верховенства права, який дістав нормативне закріплення у ст., 8 Конституції України;

б) принцип демократичності - громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст., 38 Конституції України);

в) принцип гласності - порядок утворення і функціональна діяльність державних органів здійснюється відкрито і гласно, наприклад, засідання Верховної Ради України проводяться відкрито (ч. 1 ст. 84 Конституції України);

г) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України);

ґ) принцип позапартійності - заборона створення політичних партій в органах державної влади (ч. З ст. 37 Конституції України);

д) принцип суверенності державної влади (ст. 5 Конституції України), ніхто не може узурпувати державну владу (ч. 4 ст. 5 Конституції України);

е) принцип участі громадян України у формуванні та діяльності органів державної влади (ч. 1 ст. 38 Конституції України);

є) гуманістичні засади - спрямування діяльності державних органів в інтересах людини і громадянина як вищої соціальної цінності (ст. З Конституції України);

ж) забезпечення соціальної справедливості, тобто паритету інтересів різних соціальних верств населення, націй, етнічних груп, захист злагоди і консенсусу в суспільстві (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Специфічні принципи організації та діяльності органів державної влади України визначають їх індивідуальні ознаки. До таких принципів належать:

а) принцип професійної компетентності (щодо суддів, прокурорів);

б) детермінованості у часі (спеціальна комісія з надзвичайних справ);

в) функціонально-галузевий принцип (комітети парламенту);

г) організаційної самостійності (наприклад, комітети Верховної Ради України зі свого складу самостійно утворюють робочі групи, складають перспективний план роботи тощо).

Органами державної виконавчої влади відповідно до статей 113-120 Конституції України є:

1) вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує діяльність усіх інших підпорядкованих йому органів виконавчої влади;

2) центральні органи виконавчої влади - становлять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 р. №3166-VI)1;

3) місцеві органи виконавчої влади:

а) загальної компетенції - Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

б) органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані відповідним органам виконавчої влади.

73.Поняття, система та функції органів державної влади в Україні

Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин.

Державна організація характеризується наявністю чітко визначеної зовнішньої форми, що зумовлюється такими різновидами організацій:

1) державне підприємство - це колектив працівників, що створюється з метою забезпечення економічних функцій та реалізації матеріальних інтересів суспільства та держави;

2) державна установа - це колектив службовців, який створюється державою з метою забезпечення реалізації соціальних інтересів;

3) орган держави - це колектив службовців та посадових осіб, що створюється з метою реалізації владних повноважень від імені держави.

Положення кожного органу державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що включає:

1) завдання діяльності органу, які вказують на його певне соціальне призначення;

2) компетенцію органу державної влади, що охоплює конкретні функції та повноваження стосовно певних предметів відання. Функції визначають напрями, сфери діяльності державного органу, а повноваження показують, що конкретно орган може або повинен робити щодо певного предмета відання. 

3) акти і дії державного органу, в яких реалізується його компетенція. Наприклад, ч. 1 ст. 117 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання;

4) порядок формування органу, яким найчастіше є обрання чи призначення. Наприклад, відповідно до ч. З ст. 114 Конституції України персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України;

5) внутрішню організацію органу державної влади, яка має важливе значення, зокрема для представницьких органів (наприклад, кількість палат парламенту суттєво впливає на особливості його функціонування);

6) порядок (процедуру) роботи органу державної влади, що включає низку проваджень або процесів. Процедура має не тільки юридичне, а й політичне значення, оскільки демократичність органу багато в чому визначається демократичністю процедур його діяльності;

7) юридичну відповідальність державного органу. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, наслідком чого згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції України є відставка всього складу Кабінету Міністрів України.

Різноманітність державних органів зумовлює їх класифікацію за багатьма критеріями, зокрема:

1) за характером:

- первинні державні органи, що утворюються населенням і йому підзвітні. До таких органів в Україні належить, наприклад, Верховна Рада України, конституційний склад якої становить чотириста п'ятдесят народних депутатів України, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування;

- вторинні державні органи, що утворюються первинними органами та їм підзвітні. Наприклад, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;