139.Основнi різновиди титульних аркушів

Титул - заголовні сторінки видання, на яких розміщуються найголовніші дані про нього: прізвище автора, заголовок, надза-головні (назва організації, від імені якої здійснюється видання, дані про серію), підзаголовні (уточнення заголовка, читацьке при­значення, жанр та ін.) та вихідні (місце видання, назва видавниц­тва, рік видання) дані.

На звороті титульного аркуша обов'язково вказуються на­ступні елементи вихідних відомостей: 1) класифікаційні індекси УДК і ББК — у лівому верхньому куті; 2) авторський знак — у лівому верхньому куті під класифікаційними індексами; 3) міжна­родний стандартний номер книги ISBN — в нижньому лівому куті; 4) знак охорони авторського права (копірайт) — в нижньому пра­ному куті.

На звороті титульного аркуша можуть бути розміщені додат­кові вихідні відомості (анотація, макет анотованої каталожної картки та ін.), хоча вони можуть бути розміщені й на кінцевій сторінці, або на звороті обкладинки, чи суперобкладинки.

На сьогодні існує низка варіантів оформлення титульних ар­кушів. У відповідному російському Держстандарті є навіть спе­ціальний термін „Титулатура", тобто сукупність титульних ар­кушів у виданні (див. додаток №2). Основними серед яких є од-ноаркушевий і двоаркушевий титули. Тому розгляд різновидів титульних аркушів розпочнемо саме з них.

Одноаркушевий титул - це титул, розташований, як видно з його назви, на одному аркуші, тобто на двох його сторінках -лицевій і зворотній (про його оформлення див. вище). Його з пов­ним правом можна назвати основним титулом, бо на ньому пода­ються всі найбільш суттєві для ідентифікації видання вихідні відо­мості і він є основним джерелом для складання його бібліографійного опису. В ДСТУ 3018-95 цей титул названо „односторінко вим", що, у світлі вищесказаного, є неприйнятним.

Двоаркушевий титул — це титул, розташований на двох арку шах, відповідно - на чотирьох сторінках. На першій сторінці два аркушевого титулу знаходиться авантитул, з якого, в такому ви падку, розпочинається книга. Його залишають незадруковани або ж друкують (у більшості випадків) назву чи марку видавни тва, девіз, присвяту або переносять на нього деякі елементи з л; цевої сторінки основного титулу.

З'являється авантитул ніби-то випадково, коли утворюють розгорнутий або суцільний титули. Насправді авантитул у бат тьох виданнях (зібрань творів письменників, монографій, под рункових видань) необхідний, щоб читач „заходив" до книги п ступово, з певним настроєм, а не відразу після палітурки чи о кладинки. Тому авантитул, як правило, не перевантажую зайвими елементами, а подають лише ті, які відповідають йог призначенню.

Далі двоаркушевий титул має декілька різновидів з їх внутріш ньою диференціацією. А саме: — подвійний титул, тобто титул розташований на розвороті двоаркушевого титулу, який може бут розгорнутим титулом, тобто подвійним титулом, на кожній із сто рінок якого розташовується певна група вихідних відомостей. Якщо ж кожна сторінка розгорнутого титулу дзеркально повторю­ють одна одну, такий титульний аркуш називається дзеркальним.

Розгорнутий титул, у свою, чергу, може бути контртитулом, якщо на його лівій (другій після авантитулу) сторінці, що знахо­диться навпроти лицевої сторінки основного титулу, розташову­ють загальні для всього багатотомного або серійного видання вихідні відомості, або титул мовою оригіналу перекладного ви­дання. Контртитул, крім всього іншого, використовується також для того, щоб, при необхідності, розвантажити основний титул і уникнути занадто швидкого входження читача до книги, зробити його поступовим і більш вагомішим.

У виданнях певного цільового і читацького призначення дру­гу сторінку двоаркушевого титулу може займати фронтиспіс -сторінка з зображенням автора або узагальнюючим малюнком до всього видання, розташована перед чи поза титулом. Він є важли­вим елементом художнього оформлення видання, підсилюючи його виразність та емоційний вплив на читача. Подвійний титул може бути суцільним титулом, якщо вихідні ііідомості розпочинаються на лівій (другій) сторінці і переходять На праву, утворюючи єдину цілісну композицію.

Такі основні різновиди двоаркушевого титулу. їх основні еле­менти є складовою частиною решти титульних аркушів. Серед них слід назвати основний титул, яким є лицева (перша) сторінка одноаркушевого титулу або права (друга) сторінка подвійного титулу, на яких розміщуються основні вихідні відомості про ви­дання; суміщений титул, який розміщується на спускній сторінці перед текстом, де подається сукупність основних титульних відо­мостей.

Крім цього, зустрічаються у виданнях головний (загальний), додатковий, паралельний та інші титульні аркуші, які, як зазна­чалося вище, складаються, в основному, з елементів розглянутих титулів.

Окремо слід сказати про кінцевий титул, тобто останню сто­рінку книги, де подаються надвипускні та випускні дані, в яких подається частина основних даних з титульної сторінки та вироб­ничо-технічна характеристика видання: дати здачі на виробницт-но та підписання до друку, назви та адреси видавництва і друкарні тощо (детальніше про титули див. додаток №2).

Титул будь-якого формату є вихідним, початковим аркушем книги. Однак, крім нього, завдяки рубрикації - системі взаємо­пов'язаних і співпідпорядкованих заголовків видання, - в книзі існують початкові аркуші і сторінки нижчого рангу, але не менш важливі в структурі книги.

Першою серед внутрішніх початкових сторінок книги є шмуц­титул. Тобто аркуш, на лицевій стороні якого (права сторінка роз­вороту) розташовані заголовок твору або заголовок його частини. Крім цього, шмуцтитул може мати зображення, епіграф, заголов­ки менших підрозділів, а його зворотній бік може бути чистим або задрукованим текстом першої сторінки твору чи частини.

Зрозуміло, що шмуцтитули, як і всі інші елементи книги, потрібні читачеві, перш за все, для кращої орієнтації в її структурі і змісті. Крім того, він несе певне естетичне навантаження. Од­нак, не слід забувати, що застосування шмуцтитулів (їх кількість і якість) створюють суперечливу ситуацію між художньо-полі­графічною якістю і вартістю видання. Тому ця обставина має бути заздалегідь зважена авторами і видавцями.

Наступною за значенням початковою сторінкою є спускна сторінка, тобто сторінка, що починається зі спуску — відступу н|| початковій сторінці без полів від верхнього краю до початку зоб­раження. На ній, окрім тексту, може вміщуватися графічний еле­мент - заставка, яка буває лінійною, орнаментально-декоратив­ною або сюжетно-тематичною. Як і шмуцтитул, спуск, хоча мен­шою мірою, нагадує про початок нової частини або нового твору і робить структуру книги більш виразнішою.

Близькою за значенням до спускної є початкова сторінка, тоб­то сторінка видання чи його рубрики, текст якої набраний з відсту­пом зліва, що відчутно виділяє її від рядових повноформатних сторінок.

Логічно припустити, що, при наявності початкової сторінки, має бути кінцева сторінка, остання сторінка видання чи його руб­рики з кінцевим проміжком внизу, який означає закінчення ви­дання чи його підрозділу, початок якого позначено спускною сто­рінкою. Кінцева сторінка може закінчуватися кінцівкою — сю­жетним, орнаментальним чи декоративним зображенням, що означає її закінчення.

Кінцівка, виконана в єдиному стилі з заставкою, надає певну завершеність внутрішньому оформленню тексту і допомагає більш чітко відокремити один підрозділ чи твір від іншого і водночас не­нав'язливо спонукати читача до осмислення прочитаного.

Провідне місце в книзі належить сторінці видання без полів, тобто незадрукованих ділянок вздовж периметра сторінки видан­ня. В ній однакова кількість рядків і однакова довжина рядка. За виключенням рядків-оборок, текстів, набраних на більш вузь­кий формат, ніж встановлений для видання формат повного ряд­ка, для набору збоку від нього ілюстрації або таблиці.

В залежності від вміщеного на сторінці матеріалу розрізняють текстові, ілюстративні та змішані сторінки. На сторінці книги є чотири поля: внутрішнє (корінцеве), верхнє, зовнішнє (бокове) та нижнє, які відіграють важливу роль в оформленні книги та виконують функції захисту тексту від пошкодження.

Важливим, переважно внутрішнім елементом книги є ілюст­рація, тобто зображення у виданні, яке пояснює текст, допомагає читачеві, завдяки своїй наочній образотворчій формі, краще зро­зуміти його зміст.

За своїми функціями і способами відображення дійсності книжкові ілюстрації поділяються на художньо-образні та науко­во-пізнавальні.

Художньо-образні ілюстрації засобами образотворчих мистецтв передають світ, створений письменником, доповнюють і розши­рюють його, впливаючи головним чином на почуття читача.

Науково-пізнавальні ілюстрації бувають предметними (зобра­ження предмета з зовнішнього боку) і схематичними (зображен­ня предмета за його внутрішньою побудовою чи структурою). За ступенем зовнішньої близькості до дійсності розрізняють такі основні види науково-пізнавальних ілюстрацій: фотографія, ма­люнок, креслення, схема, діаграма, карта, документ.